16. Заручини.

Зустріч із дівчиною Лукаса інтригувала та цікавила мене. Я мала підібрати такі слова, щоб дівчина хоча б вислухала мене, а не одразу виставила мене за поріг.

-То як її звати?

-Жозефіна Гленмор

-Як офіційно. 

-Я досі не розумію як ти збираєшся її вмовляти.

-Я сама до кінця не розумію, але я впевнена, що я чудово впораюся.

Великий трьох поверховий будинок в центрі міста вказував на забезпеченість родини, але кому як не мені знати, що аристократи кичаться своєю кров'ю, тож збідніла дворянка з хорошим вихованням для них звучить краще ніж хоч і забезпечена та все ж таки донька торговця.

-Жозефіно, це Ізабель Деверо, моя давня подруга і вона хотіла б з тобою поговорити.

-Друзі Лукаса і мої друзі.

-Думаю, я можу залишити вас наодинці.

-Жозефіно, я рада знайомству. Мені дуже не зручно просити тебе про таку велику послугу, але, на жаль, в мене немає іншого вибору. Моїх батьків вбили, моє баронства відібрали, а мене змусили тікати зі своєї землі. І щоб повернути те, що у мене було мені потрібен титул, якого в мене нема.

-Я не зовсім розумію чим я можу допомогти в цій ситуації.

-Я домовилася з батьком Лукаса про угоду. Я даю їм гроші й майбутні зв'язки, а вони натомість оголосять про мої заручини з Лукасом.

-Вони що?

Не встигла вона договорити, як найближча тарілка з полиці полетіла просто мені в голову. Якби не рефлекси, яких мене навчив Едрік, я б уже лежала на підлозі з розбитим чолом.

-То ти, шваль, ще й посміла прийти до мене? Ти справді думаєш, що я віддам тобі чоловіка, якого кохаю, лише тому, що ти вирішила поговорити зі мною по душах?

Друга тарілка розбилася об стіну за кілька сантиметрів від мого плеча.

-Щойно я досягну свого, заручини буде розірвано. Ми розлучимося, і я назавжди зникну з його життя.

-Ти справді вважаєш мене такою наївною? Я ніколи не довірю свою долю цьому стариганю. Він ненавидить мене, і ця угода — лише зручний спосіб позбутися небажаної невістки. Щойно ти станеш його нареченою, він зробить усе, щоб ти й залишилася нею. 

-Кожна жінка знає, як легко чоловік може змінити свої почуття. А якщо ти щодня будеш поруч із ним, якщо його батьки обожнюватимуть тебе й підштовхуватимуть до цього шлюбу, то чому він узагалі мав би повернутися до такої, як я?

-Якщо він справді тебе кохає, він дочекається. Кілька місяців не зруйнують ваших почуттів. А якщо зруйнують. Що ж, тоді проблема не в мені. Я знаю, що прошу від тебе майже неможливого, і якби в мене був бодай найменший інший вихід, я б ніколи не переступила поріг цього будинку з таким проханням. Для тебе це лише відкладене весілля. Для мене ж — питання майбутнього. Можливо, навіть життя.

Мені не потрібне його кохання. Мені потрібне лише його прізвище на певний час. Лише доти, доки я не досягну своєї мети. Потім я сама розірву ці заручини й піду з його життя. 

Якщо тобі буде спокійніше, постав будь-які умови. Я дотримуватимусь кожної з них. Не зроблю нічого, що могло б змусити тебе сумніватися в моїх словах або дати тобі привід думати, що я зазіхаю на те, що належить тобі.Я лише прошу тебе дати мені цей шанс. Коли все закінчиться, я зникну так само раптово, як і з'явилася. 

-Гарна промова, — після довгої мовчанки сказала вона. — Що ж. Я дам тобі таку можливість. Але я не вірю словам людини, яку бачу вперше.

Я на мить ніби впала в прірву, відчувши свою поразку

-У моїй родині століттями передавалися знання, про які більшість давно забула. І я не збираюся втрачати нагоду скористатися ними. Якщо хочеш, щоб я погодилася, ти даси мені обіцянку на крові. Якщо порушиш хоча б одну з моїх умов, прокляття впаде на тебе. Невдача переслідуватиме тебе до кінця життя. Ти не матимеш навіть копійчини, щоб прогодувати себе. Рідні відвернуться від тебе, союзники залишать, а все, до чого ти торкнешся, розсипатиметься в руках. Це одна з найдавніших магій. Вона не знає жалю і не пробачає порушених клятв. Тож добре подумай, перш ніж погоджуватися.

-Схоже на магію, яку використовують Сірґатці.

-Те, що залишилося в них, лише пил. Справжня могутність цієї магії давно зникла зі світу, або майже зникла. В цьому королівстві залишилося всього декілька людей, які не просто знають про цю магію, але й використовують її.

Вона простягнула мені руку.

-То що тобі потрібна моя допомога?

-Очевидно, що так.

Я простягнула руку у відповідь.

Щойно наші долоні торкнулися одна одної, навколо них з'явилося ледь помітне сріблясте сяйво. Воно повільно обвило наші зап'ястя, чекаючи на слова клятви.

Я мимоволі здригнулася й здивовано глянула на наші руки.

-Не хвилюйся. Магія лише визнає нашу згоду. 

Я повільно перевела погляд з наших рук на її обличчя та боязко зітхнула. 

-Я, Жозефіна Гленмор, закликаю силу кровної клятви й засвідчую угоду між мною та Ізабель Деверо.

Срібне світло стало яскравішим.

-Чи клянешся ти, Ізабель Деверо, не мати інтимної близькості з Лукасом Орвудом доти, доки носитимеш титул його нареченої?

-Клянусь.

-Чи клянешся ти, звершивши свою помсту, негайно розірвати заручини з Лукасом Орвудом і назавжди зникнути з нашого життя?

-Клянусь.

-Чи клянешся ти бути лише фіктивною нареченою, не претендувати на майно, титули чи спадщину роду Орвудів?

-Клянусь.

Щойно останнє слово злетіло з моїх вуст, гострий біль пронизав долоню. На шкірі виступила тонка смужка теплої крові. Срібне світло спалахнуло так яскраво, що на недовгу мить засліпило нас обох, а потім раптово зникло. 

-У вас усе гаразд?

-Звісно, любий. А що могло статися?

-Якщо чесно, сумніви були. Не хотілося б, щоб ви повбивали одна одну.

Жозефіна хитро всміхнулася й поклала руку на плече Лукаса, ніби навмисне демонструючи свою перевагу

-Ми дорослі й зрілі жінки. Навіщо нам влаштовувати бійку? Ми спокійно поговорили й дійшли згоди.

Я ледь стримала бажання пирхнути. Зважаючи на дві розбиті тарілки, що досі лежали на підлозі, та мою голову, яка лише дивом залишилася цілою.