12. Невдалі заручини.

-У мене погане передчуття.

-Мадлен, зазвичай це ти мене заспокоюєш і якщо ти не забула, то це мої заручини, а не твої.

-Та йди ти. У мене хороша інтуїція, щось точно має статися. 

-Досить накручувати й себе й мене, краще допоможи мені з кольє. Скажи як твої стосунки з Дереком?

-Поки добре.

-Мадлен, ви зустрічаєтеся вже майже рік, і ти досі сумніваєшся в ньому?

-З Жаном ми також довго зустрічалися, а що тепер? Він виявився повним ідіотом і кретином.

-Не всі такі, як Жан. Ти не могла точно зрозуміти який він. Жан — хороший брехун. І я просила Тео, щоб його не було на наших заручинах, а ось Дерека, навпаки я просила прийти як твою пару, щоб ти не була одна. Та й гостей я просила запрошувати не багато.

-Типу сімейних посиденьок? Ти ж знаєш, що таке не буде. Твої батьки точно запросять побільше знаті, щоб усі знали про вигідний шлюб.

-Що ж то такий мій обов'язок, виходить. Але я вірю, що все буде чудово.

-Сподіваюся все буде як ти сказала.

-А я сподіваюся, що після твого заміжжя ти візьмеш мене з собою до маєтку Монтрейнів.

-Звісно я візьму тебе з собою. Я без тебе не виживу.

-Ну чого ж, знайдеш собі іншу проблемну подружку і разом з нею будете тікати вже з маєтку чоловіка. 

-Вона точно все буде доповідати або Тео, або свекру зі свекрухою, тому ти потрібна мені. — жартуючи, я обійняла Мадлен. 

Я хотіла показати їй, як я дорожу нею, хоча, можливо, виходило так собі, але Мадлен в моєму житті займала окреме місце.

                                    ***

-Прошу хвилинку вашої уваги, пані та панове! Сьогодні ми зібралися задля урочистої події для нашої сім'ї. 

-Обережніше!

-Що за неповага?

-Це свинство! Хто міг запросити цих людей на такий захід. 

-Що там таке відбувається? — мій голос лунав майже беззвучно, щоб мене могли чути тільки ті хто, стоять найближче. 

-Я нічого не бачу, мабуть, там щось сталося.

Чорні капюшони, ніби хвилі в морі, надвигалися на нас з усіх боків. Незвичний для мене порох дер у горлі, а на язиці був гіркуватий присмак, який ні з чим не можна було порівняти. Гіркий крик моєї матері не можна було ні з ким сплутати. 

Мій батько просто зараз лежав на холодному мармурі в калюжі власної крові 

Батько впав, як справжній солдат— він не видав навіть хрипу. По щоці потекла сльоза, а ноги вже несли мене до тіла, але я не встигла навіть трьох кроків ступити, адже мене грубо смикнули та потягли в натовп тікаючих від пострілів гостей, і вже за мить я загубилася серед панікуючих людей, які давили своїх же, намагаючись тікати якнайшвидше.

-Куди ти тягнеш мене? Там моя сім'я!

-Якщо я зараз не відтягну тебе подалі, то вони вб'ють не тільки твоїх батьків, а й тебе! Мене найняв твій батько, щоб ти була в безпеці, тож не заважай мені робити свою роботу.

-Мій батько мертвий, немає кому платити тобі! — мій стан був близький до істеричного, зате Едрік був більш ніж спокійний. Він точно знав, що робити.

-Не переймайся, твій батько заплатив мені за весь рік, тому мої обов'язки досі в силі. Якщо хочеш пожити ще хоча б трішки рухайся, бо те, що я витрачав на тебе стільки часу, буде марним. Ти мусиш жити, якщо не заради себе, то заради своїх людей. Чи ти так просто сдасися на милість барону? Хоча, передбачаю, після захоплення влади він стане новим віконтом, і очевидно не пощадить ні тебе, ні твій народ.

-Не так легко стати віконтом. Потрібно отримати схвалення хоча б графа.

-Не роби вигляду, що не знаєш як це робиться. Граф з радістю прийме нового віконта за невеличку грошову подачку, а з цим у Монтрейна проблем немає.

Дихання збивалося, ніби від затяжного бігу, хоча ми повільно, але вірно пробивалися крізь натовп. Я кричала на Едріка, сварилася з ним, але йшла за ним без єдиного сумніву.

-Куди ми прямуємо?

-Нам потрібно поспішити, щоб вибратися неушкодженими. 

-З маєтку не вибратися просто так. Вони точно закрили своїми людьми всі відомі входи та виходи.

-Як добре, що є невідомі їм виходи.

-У такий серйозний момент не втрачати оптимізму, аж бісить. І я сумніваюся, що ти знаєш таємний вихід, про який я не знаю

-Ти здивуєшся як багато таємниць відкрили мені задля твоєї безпеки.

-Тобто ти про таємні виходи знаєш, а я ні — сном ні духом? Це просто обурливо.

-Ти ще будеш мати час пообурюватися, як ми дістанемося безпечного місця.

-Тоді я неодмінно скористаюся цією пропозицією.

Поволі ми вийшли з натовпу і йшли вже повністю пустими коридорами — поворот, за поворотом. Те що я навіть не знаю, куди ми йдемо, насторожувало мене, адже я виросла в цьому маєтку і не знаю його так добре, як чоловік, що прийшов в цей маєток два роки тому. 

-Можна попереджати, коли зупиняєшся? 

-Ми прийшли. Вибачай, мадам, я забув, що за тобою треба весь час слідкувати, як за малою дитиною.

-Ці твої недоречні жартики.

-Жарти не бувають недоречними, вони продовжують життя. 

-Де ти це почув? І ще довго ти будеш колупатися в стінах маєтку? Нас так викриють.

-Якось знайомий з Орфеону розповідав. Я вже майже завершив.

Кам'яна кладка скрипнула і відкрила нам старий, похмурий прохід. Чорт забирай там, мабуть, безліч павуків.

-Я й не знала, що в маєтку є якісь потаємні проходи.

-Твої батьки збиралися розповісти тобі про ці таємні ходи та навіть показати, щоб ти могла орієнтуватися й у разі чого рятувати своє життя, але, на жаль не встигли. Сідай.

-Чого я маю сідати? Вони, певне, шукають мене по всьому маєтку, а ми тут будемо сидіти й чекати, доки нас знайдуть?

-Саме тому ми маємо сісти й перечекати. Зараз вони будуть шукати тебе в кімнатах маєтку та на виходах. На кожному виході стоятимуть озброєні до зубів солдати. Ми просто не пройдемо ту охорону. 

-Невже ти боїшся декількох солдатів? Завдяки тобі я багато чого вмію й вони не будуть проблемою.

-А далі що? Маєток повний цих покидьків, а вже завтра їх буде вдвічі менше, бо всі зайві відправляться в місто. Як мінімум я на це надіюся. Так вчинив би я.