11. Бал

-Нарешті ти повернулася. Швидко в ванну, а потім ми будемо робити з тебе неймовірну красуню.

-Бачу над собою ти вже попрацювала. — Ніжна, прозора та майже не реальна сукня вже була на Мадлен, яка навіть не звертала увагу на своє розкішне вбрання, зараз вся її злість була зосереджена на мені, бо ми не зовсім встигали. Лавандовий відтінок сукні мерехтів на сонці, а легкі шари тканини спадали до ніг м'якими хвилями утворюючи казковий силует. Відтінок сукні я, мабуть, обирала довше ніж сукню собі, бо Мадлен важко вгодити й колір наших суконь підбирався більше для неї ніж для мене, але нам пощастило, що цей колір ми жах як обожнювали та він підходив нам. Корсет був оздоблений вишуканою вишивкою з квітками, щоб бути схожим на мою сукню, в спина прикрашена перехресними шнурівками, які по розповідях дівчини було досить важко зав'язати, а розв'язати ще важче.

-Досить заговорювати мене. Ти взагалі розумієш, що ми вже не встигаємо.

-Ти переймаєшся так ніби це твоє свято.

-Я хочу, щоб все було чудово. Твоя мати не просто так довірила мені організовувати цей бал разом з нею.

-І я дуже вдячна за твої старання, як і всі інші, але тепер час видихнути. Все готово, все ідеально. Ти чудово впоралася. А зараз підготуймо мене до цієї події.

-Так, справді, я очікую, що ти сьогодні вразиш всіх хто буде знаходитися в тому залі.

Зачіска, сукня, підбори, парфуми, прикраси, все було на висоті та ніби у нас було достатньо часу, але ми ледь встигали й з хвилини на хвилину в кімнаті має з'явитися Едрік, щоб провести мене разом з Мадлен до бальної зали як мій почесний охоронець. Руки трусилися, а ноги стали ніби ватні. Такий важливий момент в моєму житті. Вперше мене покажуть такій кількості людей та признають перед усіма єдиною та повноправною спадкоємицею, тепер всі заможні барони та віконти будуть пхати мені своїх синків, щоб отримати хороше придане, але ж я єдина донька своїх батьків і не все буде так легко для них. У двері постукали та Мадлен побігла відчиняти. На порозі стояв Едрік з вишуканим букетом, який складався з ніжних гілок бузку та синіх ірисів, а стеблі були перев'язані фіолетовою стрічкою. На порозі Мадлен навіть присвиснула, а це не личило порядній дамі її статусу.

-Красиво. — Мадлен буквально вихопила букет та понесла в невеличку вазу, яка стояла на моєму столику.

-Я подумав, що потрібно тебе все ж таки привітати. Але надіюся це відчуття свободи не знесе тобі голову, бо я досі маю приглядати за тобою.

-А я саме збиралася вчинити щось дурне і безглузде, але ти мені завадив. Де вже встиг поцупити букет?

-Чому одразу поцупив?

-Так швидко збігати до квіткового ти не встиг би.

-Скажемо так сад твоєї матері зовсім трішки постраждав.

-Що? Ти вирвав ці квіти з саду баронеси?

-Ну так.

-Ти або дурний, або просто безстрашний. Я думаю все ж таки дурний. Як ти до цього допетрав?

-Мене це також хвилює. — Озвалася Мадлен зі свого кутка.

-Інколи найкращі ідеї не завжди чесні. Хочу нагадати, що в залі на тебе чекають гості.

-Після балу я тебе з радістю відлупцюю.

-Щось ти занадто агресивна. — Ця самовпевненість одночасно бісила до чортиків та подобалася мені.

-І мене був хороший вчитель

-Люба, якщо ти вб'єш когось, то я спокійно і без питань піду закопувати труп, а якщо ти вб'єш мене я сам себе не закопаю.

-Я не хочу переривати вашу розмову, але нам вже пора і якщо я не помиляюся, то ти, Едріку маєш нас проводити до бальної зали. 

-З задоволенням. 

Едрік протягнув руку та я одразу ухопилася за неї, але ж Мадлен не має йти сама ніби проста прислуга. 

-Давай ти будеш йти спереду та так супроводиш нас?

-Як забажаєш, але Мадлен не буде йти сама. — З-за рогу саме вискочив хлопець. В парадній військовій формі з короткостриженим дещо кудрявим та чорнявим волоссям. Чарівна усмішка з білими рівними зубами. Його очі яскравого зеленого кольору світилися веселощами. І я впізнала його. Рятівник Мадлен. Саме він тоді завадив Жану, а просто зараз стояв біля нас та посміхався на всі тридцять два.

-Пані Моне, чи не дозволите вашу руку? — Ця фраза звучала не пихато, а навпаки весело, з ентузіазмом, те, що так любила Мадлен. Щирість та сміх.

-Дозволю, але тільки тому, що ви мене врятували, а я навіть не встигла подякувати.

-По-твоєму мені потрібна подяка за звичайний вчинок? — Для когось ця фраза могла прозвучати ніби з докором, але це не так.

-Ти не пройшов повз цілих два рази. Це випадковість чи ти вже знав з ким маєш справу?

-Звісно я не знав. Я врятував тебе не через статус подруги баронеси, а просто тому, що так потрібно було. Я б допоміг кожній. А ще якщо тобі на дорозі зустрічається красива дівчина, яка свариться зі своїм хлопцем, то гріх не допомогти, можливо, й мені щось перепадеться. — Ця фраза була промовлена тихше і вже на ходу, але мій чудовий слух допоміг мені почути кожне слово.

-А якби перепав ляпас? 

-Думаєш в академії мене мало били, ще один ляпас від якогось ідіота не зашкодив би.

-А якщо вдарила б я?

-Відчуття твоєї руки на шкірі вже прекрасне, навіть якщо це ляпас, а тепер уяви яким може бути твій поцілунок. Він повний ідіот, якщо зміг від такого відмовитися.

Хлопець не знітився навіть на секунду і відверто фліртував з незнайомкою, що веселило та дивувало водночас.

-Думаєш через те, що мені шістнадцять я наївна та одразу мене зачеплять твої слова? Я вже повелася на одного козла і мені достатньо.

-Ти права, достатньо з тебе козлів.

Розмова обірвалася, бо ми пройшли в красиво оздоблений зал. Батьки чудово знали про мою любов до бузку і мій день народження було виконано в біло-фіолетових тонах. Білі різьблені столи та вишиті бузкові скатертини, а з настінних кашпо спадали грона бузку. Все просто ідеально. І очевидно це один з найкращих днів в моєму житті. Вишукані пари крутилися в танці, а деякі вже встигли дістатися до столів з вином та аристократично попивали його за розмовою, десь в кутку я бачила пару, хлопець років двадцяти й дівчина років вісімнадцяти, інколи саме такі заходи ставали початком деяких стосунків та можливістю втратити свій перший поцілунок або не перший доки батьки не бачать тебе, адже зайняті світськими бесідами та спогляданням оформленням зали, щоб оцінити скільки моя сім'я витратила.