10. Відкриття та й годі.

Будні минали тихо, мирно і навіть встигли мені наскучити, доки не почалася підготовка до мого шістнадцятиліття. Готуватися жителі маєтку почали за місяць до події. Мірки моєї сукні вже давно заміряні, прикраси для залу та різноманітні квіти обрані, список гостей затверджений та меню також. Вже завтра мені виповнюється шістнадцять і це так дивно. Я так чекала цього моменту, так хотіла вийти за межі маєтку, а зараз я так близька до цього. Я нарешті зможу спокійно бачитися з Тео та спокійно гуляти містом без страху, що мене впізнають. Тож тепер нудьгувати мені не доводилося. Кожен день в одну й ту саму годину в мою кімнату ніби вихор влітала Мадлен разом з найкращими швачками королівства. Вони брали мірки, створювали стиль сукні, підбирали камені та мої прикраси, які мали підходити до сукні. Про що можна говорити, якщо підготовка сукні почалася ще три місяці тому. Тільки два тижні ми підбирали колір, ще два тижні тканину та створювали цей неймовірний стиль, а паралельно працювали над сукнею моєї матері та Мадлен. Ці жінки ніби чарівниці, які в короткі терміни змогли створити справжній витвір мистецтва, який можна було виставляти на виставках, але і грошей ці сукні забрали в нашої сім'ї не мало. Наша скарбниця опустіла майже в половину. Цей день не відрізнявся від інших всього на каплю. Адже сьогодні останній день підготовки й Мадлен має увірватися через три, два, один. І тут вихор, на ім'я Мадлен справді вривається в мою кімнату і приносить бурю емоцій. На цей раз вона була сама, а швачки чекали за дверима, очевидно очікуючи, щоб ми поговорили.

-Вставай, бо інакше я тебе зніму з того ліжка.

-О ні, жінко, не погрожуй мені такими словами.

-На відміну від декого хтось вже як дві години на ногах і, так я зараз, і зла, і щаслива, і не задоволена, тому вставай і ми будемо примірювати твою сукню. Ти будеш найкрасивішою на цьому балу.

-Я ж іменинниця і сукня має бути найкращою.

-Її Світлість готова до примірки — Голос Мадлен завжди був лункий, а емоційність інколи вражала. Ось і тепер вона підганяла швачок, які одягали мене та поправляли кожну деталь сукні. Коли нарешті вони впоралися я просто ошаленіла. Ця сукня ніби була створена богами. Я ніколи не бачила такої красивої роботи.

Вона виглядала так ніби її створили зі шматочків нічного неба тільки після заходу сонця. Глибокий фіолетовий відтінок плавно переходив в сріблясті деталі, які відблискували на світлі як зірки в нічному небі. Верх сукні облягав мою підтягнуту талію, яку я тренувала вже досить довгий час, а сріблясті візерунки утворювали неймовірної краси квіти, які ніби було створені з зоряного неба. Корсет був оздоблений срібною вишивкою у формі пелюсток та вигадливих квіток. Над цією вишивкою кравчині працювали понад місяць і раніше я не розуміла над чим можна так довго працювати. Від стегон спадали шари легкої напівпрозорої тканини, що утворювала відчуття легкості та ніжності. Кожен шар сукні був вишитий квітками, метеликами, казковими орнаментами, гілками та стеблями. Всі хотіли показати мою красу та ніжність, але їхня думка одразу ж змінилася якби вони побачили мене сидячи в багнюці на задньому подвір'ї нашого маєтку. Локони мого білосніжного та довгого волосся були ідеально завиті та розпущені по моїм плечам, а на моїй голові вінчалися ніжна діадема з каменями аметисту. Мені було так незвично зараз. Останній рік я провела не зовсім в такому елегантному одягу. Декілька годин на день я проводила в брудному одягу з шаблею наперевагу та ще й з бркдним, сплутаним волоссям, яке перетворилося на купку соломи, а не на вишукані білосніжні локони. Туфлі також були ніжно фіолетового кольору, але після пари чобіт вони були такими незвичними. Мене було не впізнати.

-Дякую за вашу допомогу. Ви можете залишити нас наодинці. Якщо її Світлості потрібна буде ваша допомога я покличу вас. — Жінки опустили голови на знак поваги та швидко направилися до дверей.

-Я не впізнаю себе, Мадлен. Скажи мені, це точно я? Бо я пам'ятаю ту дівчину яка стояла в брудному одязі з заплутаним волоссям надворі та старалася перемогти Едріка, а не красиво вальсувати в вишуканому залі.

-Це точно ти. Цей колір сукні мені дещо нагадує.

-Бузок? 

-Так, саме він.

-А ти думаєш чому я так довго обирала колір? Я так обожнюю цю квітку, але ці аристократи точно принесуть банальні троянди чи лілії. Чомусь всі забувають про таку чудову квітку як бузок.

-Я так розумію наше тренування скасовується?

Едрік стояв на порозі моєї кімнати, спершись на косяк дверей, та виглядав невимушено у своєму простому одязі.

-Ні в якому разі. Ми можемо просто перенести тренування?

-Якщо хочеш можемо взагалі пропустити. Тобі здається трішки не до цього. 

-О ні, тренування це саме те, що мені потрібно. Зроби мені ласку. Зачекай мене за дверима, а потім ми разом вирушимо на подвір'я та я з радістю покачаюся в багнюці. 

-Боюсь сьогодні я просто не осмілюся це зробити. Вважай це як подарунком на день народження, мадам. 

Вже через секунду хлопця не було в кімнаті і він просто залишив мене не давши сказати останнє слово, хоча насправді я не мала слів зараз. 

-Знімімо цю красу та я переодягнуся в до жуті не елегантний та не відповідний одяг.

-Я б на твоєму місці погодилася на те, щоб не проводити тренування. 

-Але ти не на моєму місці — Я говорила на ходу розв'язуючи тонкі зав'язки сукні та знімаючи її зі свого тіла, натомість я надягла шкіряні чоботи, які мені подарував Едрік та просте вбрання, яке складалося з тонкої білої туніки та шкіряних штанів.

Просторий двір зустрів мене легким ароматом квітів та зелені. Надворі був самий розпал весни, коли вся природа оживала та наповнювалася різними барвами. 

-Я готова до нашої сутички.

-Не сьогодні.

-Тобто не сьогодні?

-Ти ж так сильно хотіла в місто, то давай прогуляємося доки маємо час.

-Але ж я навіть не сказала про це Тео і не зможу з ними погуляти.

-А хто сказав, що гуляти можна тільки з ним?