7. Знову тренування.

-Двадцять кіл по подвір'ю.

На цей раз я не скаржилася і не кричала. Я просто бігла стараючись виконати норму, яку поставив мені Едрік. Ми займалися вже понад два тижні та за цей час я зрозуміла сперечатися щодо бігу було марно та й щодо інших вправ я теж не сперечалася, лише інколи незадоволено фиркала та зітхала. За час наших тренувань жахливий біль після вправ почав зменшуватися, що мене дуже тішило. Ці вранішні та вечірні тренування почали приживатися як до мого графіку, так і життя. В місто вийти мені так і не вдалося, але я буду працювати над цим питанням.

-Чудово, достатньо.

-Невже на сьогодні це все?

-Навіть не надійся.

Холодний вітер зараз відчувається для мене просто як рятунок, а західне сонце огортає плечі. 

-Невже ти придумав для мене десятий круг ада?

-Можливо, але думаю ця вправа тобі буде приємнішою.

-Тоді я очікую цієї неймовірної вправи.

-Підійди ближче. Ноги на ширині плечей, але ліва має бути трішки попереду, ти ж правша, так?

-Так, а звідки така впевненість?

-За два тижні я встиг поспостерігати та дещо дізнатися про тебе.

-То он воно що.

-Продовжуємо. Коліна злегка зігнуті, п'ятки не прилягають до землі. Кисті біля обличчя, а лікті прикривають корпус.

-Я зрозуміла і просто бити?

-Звісно ні. Є різні види ударів, які спрямовані в різні частини тіла та на різну силу. Спробуймо джеб передньою рукою. Рука рухається прямо вперед, в плече підіймається, щоб захистити обличчя, але після удару одразу повертається назад. Ось так.

Чоловік встав в стійку та повільно показав мені удар. Що ж виглядає не важко. Я також встала в стійку та повільно провела рукою по повітрю, а потім трішки швидше.

-Не погано, але тобі потрібно прискоритися, ось так.

-Я й сама знаю, що мені потрібно прискорюватися.

Удар за ударом в мене почало щось навіть виходити. Швидкість збільшувалася з кожним разом і сила удару також.

-Чудово, в тепер використовуй удари на мені.

-Перепрошую? — Здивовано вирячилася я.

-Ти маєш знати як це протистояти людині, бо до цього твоїм суперником було повітря, а тепер я.

-Добре.

Я підняла руку та замахнулася на хлопця, на диво, він навіть не ворухнувся, можливо, я справді вдарю зараз його, якщо він захоче. Я не є настільки наївною, щоб вважати, що я зможу на першому справжньому тренуванні влучити в його пику чи повалити його. Це не реально зараз. Він чудово контролює ситуацію, тож в останній момент він пригнувся і мій удар просвистів над його головою.

-Продовжуємо, ти ж не будеш завдавати всього одного удару за всю бійку, якщо звісно один удар не буде фатальним. 

Після цих слів Едрік переможно підморгнув мені та випростався, щоб я могла нанести ще декілька ударів. Я знову підняла руку, але раз за разом промахувалася. Хлопець то і діло вивертався вбік чи пригинався, чи просто ступав назад,  а одного разу навіть вивернув мені руку.

-Ти не можеш стояти нерухомо?

-Якщо я буду це робити, то ти нічому не навчишся, бо я буду занадто легкою ціллю. Я й так не відбиваюся, а тільки захищаюся.

-Ти дуже переймаєшся за своє миле личко. — Глузувала я, а він тільки посміхнувся та провів рукою по своїй щелепі, занадто ідеальній як для солдата, ніби він ніколи не ламав її, схоже він справді завжди був вправним.

-Можливо, в мене скоро побачення і звісно я не хочу, щоб ти зламала мій ніс чи щелепу. 

-Я б хотіла поцікавитися і з ким ти йдеш на побачення? Невже з Аделіною? Хороша пара, вона дуже схожа на тебе. — Протягнула я останнє речення, щоб вибісити Едріка.

-І чому ж ми така чудова пара?

-Ну ви двоє шматки лайна, що завадили моєму побаченню.

-Вибачайте, мадам, але я зустрічаюся тільки з найкращими, а вона явно в цю лігу не входить.

-І хто ж входить в цю лігу?

-Боюся ти таких не знаєш.

-Чому ти перескакуєш з ти на ви? І невже донька барона не є твоєю лігою?

-Мені подобається перескакувати, мадам, і ти точно не в моїй лізі. Твій вік та статус точно не підходять. 

-То проблема в віці чи статусі? І перестань називати мене мадам, за віком і статусом це звертання мені не підходить — Я наблизилася до хлопця та глузливо здійняла брову в гору.

-Зараз у віці, пізніше в статусі. А щодо звертання, мені подобається бачити як ти бісишся коли я кличу тебе мадам, тож я буду продовжувати

-Це чудово, що я тобі не підходжу, не буду чути залицянь, а звертання ти обрав не підхоже.

-Продовжуємо, мадам.

-Звісно, але якщо між нами не може бути нічого більшого ніж дружби чи не можеш ти допомогти мені вийти з маєтку. Як друг.

-Ні.

-Тобто не категорично ні як завжди, а просто ні?

-Просто ні.

-І що мені потрібно зробити, щоб ні перетворилося в можливо?

-Тренуватися.

-Це я й так роблю, дай мені конкретну ціль.

-Хоча б раз перемогти мене.

-Та коли ж це буде, на відміну від тебе я не навчалася половину життя у військовій академії.

-Тоді я можу зробити твоє життя ще гірше ніж у військовій академії.

-Що ж я, мабуть, відмовлюся.

-Я надіюся від витівки вийти з маєтку?

-Ні за що. Ця витівка закарбована в саму мене.

-Пропонуєш вибивати погані ідеї з твоєї голівоньки кувалдою?

-Боюся мій батько цього не простить.

-Який жаль.

-Навчи мене ще декільком ударам.

-Мотивація добре впливає на тебе я так бачу.

-Ніщо не впливає на мої тренування так добре як швидка перспектива вийти за межі маєтку.

-Ти занадто зациклена на цьому ідіотові.

-Не тобі вирішувати на кому я зациклена.

-Моя тобі порада кидай його поки не пізно, хоча це звісно твоє життя.

-Моє і тому вчи мене битися, а не балакай.

-Будемо вчити Крос. Удар йде з корпусу — з розворотом стегон. Сила удару має йти від ніг та плечей не опирайся на руки чи стегна. Після удару — одразу повертайся до стійки. Спробуй.

В точності повторивши всі настанови хлопця я вдарила його, але знову промазала. Такими темпами я не повалю його навіть за рік.