6. Перше тренування.

На порозі стояв ні хто інший, як мій новий знайомий військовий. Його посмішка заворожувала, а пошрамована брова піднялася коли він побачив моє обличчя, що ж тепер я хоч знаю, що він не мав уявлення з ким буде працювати. 

-Едрік Лансор, радий знайомству, Леді Ізабель. — Він протягнув руку, а я міцно стиснула його долоню, щоб не показатися йому слабкою, хоча він і не зреагував, от же ж засранець.

-Навзаєм.

-Едріку, коли ви зможете почати тренування?

-Вже завтра, Ваша Милість, але все залежить від Ізабель, звісно.

-Вона може розпочати тренування з завтрашнього ранку.

-Батьку і під якою годиною ти маєш на увазі ранок?

-Не пізніше восьмої, Ваша Милість. В цю годину ще не є достатньо спекотно та досить спокійно та вільно, також ви не виб'єтеся зі свого графіку. Відтепер наші тренування будуть почергово відбуватися три рази на тиждень зранку о восьмій годині й три рази на тиждень ввечері о двадцять першій. Це є оптимальним варіантом для нас.

-Ось і чудово. Якщо ви вже вирішили з графіком, то можете бути вільні. Ізабель, щоб завтра зранку була на задньому подвір'ї маєтку на тренуванні.

-Так, батьку. — Промовила я мило посміхаючись та одразу вийшла з кабінету за новоспеченим сержантом, як виразився мій батько. 

-Не очікувано побачити тебе тут.

-Вас також, прошу не запізнюватися на наше завтрашнє тренування, бо інакше мені доведеться витягти вас з ліжка, а це буде не зовсім приємно для такої молодої пані як ви.

-Засранець. — Тихо пробурмотіла я, щоб мене не почув ніхто крім нього.

-Можливо, Ваша Милість, але ось такі ми новоспечені сержанти. Дещо хамовиті та зарозумілі. — Хлопець нахилився до мене та пробурмотів це мені, а потім, чорт візьми підморгнув. Та що він собі думає, але я навіть не встигла обуритися, бо він вже крокував коридором в невідомому мені напрямі.

-Козел. — Знову пробурмотіла я та пішла в протилежному напрямку. Гучні кроки луною відбивалися в пустих коридорах, а думки літали. Якщо ми будемо займатися і він буде весь час біля мене, то я не зможу втікати до Тео, тому мені потрібно позбавитися від цього охоронця.

-Святий Нордрікс! — Викрикнула я та відійшла на крок. — Навіщо так лякати, Мадлен? Наступного разу не вискакуй з-за рогу так несподівано.

-Візьму до уваги, Ваша Милість. — Глузливо мовила Мадлен та підійшла ближче до мене. — Як ти? Батьки сильно сварили? 

-Вони приставили до мене бісового охоронця. — Роздратованість підіймалася моїм нутром та не хотіла вщухати.

-Ну насправді це було очевидно, тому я не розумію твою роздратованість.

-Ні, ти не розумієш. Від завтрашнього дня я буду тренуватися разом з ним кожен день, крім неділі, такий собі вихідний для мене. 

-Ох, тоді я розумію твою роздратованість. Зачекай, якщо ви будете тренуватися кожен день і він буде охороняти тебе, то як ми будемо вислизати з маєтку?

-Потрібно щось придумати, якусь хитрість.

-Знаю, і ми неодмінно зможемо щось придумати, але не зараз, ще занадто рано і цей охоронець і мої батьки зараз будуть за нами спостерігати. 

-Дуже жаль, але схоже у нас немає іншого виходу

                                       ***

Я стояла на задньому подвір'ї очікуючи появи нашого новоспеченого сержанта, що затримувався вже хвилин на десять. Та цей хлопець ставить себе вище за мене. Ніколи не бачила такого — це одночасно дратує і захоплює. Він не прогинається під мене, щоб догодити моєму батьку. Легкі шкіряні штани та біла туніка ледь прилипали до мого тіла, а після тренування очевидно опиняться дуже прилеглими ми до мого тіла, але це мене не хвилювало. Подумаю про це потім. Біле волосся було заплетено в тугу косу та розвивалося на вітру, а ззаду я чула шелестіння листя та неспішні кроки, що наближалися до мене.

-Ти запізнився. — Крикнула я обертаючись до мого нового охоронця.

-Вибачте, Ваша Милість, важливі справи, але я впевнений це нам не завадить. Коротка розминка потім біг. Скільки ти можеш пробігти кіл по цьому подвір'ю? 

-Сім-вісім легко

-Насправді це слабко я очікував хоча б на десять чи дванадцять.

-Ну вибачте не всі з нас з дитинства готуються вступати до військових академій.

-Ти майбутня баронеса, єдина донька барона Роланда Деверо, тож ти маєш бути витривалою, сильною та майстерною, щоб в майбутньому захищати себе, свою сім'ю та свій народ, командувати своїм військом хоч і не великим. Це так само важливо як і стратегія бою чи манери та танці, як твоя освіта в інших сферах. Тому я тут, щоб підготувати тебе, щоб навчити тебе. Зробити сильнішою, кращою, витривалішою, щоб солдати бачили в тобі не просто розбещену доньку їхнього барона, а майбутнє баронства, та хто колись поведе їх.

-І для цього мені потрібно намотувати кола навколо подвір'я? 

-Якщо хочеш втекти від своїх ворогів чи вміти довго тримати меч то так.

-Чорт з тобою. — Процідила я та побігла кругом нього, а цей засранець просто стояв очікуючи. Пробігши разів з десять повз нього я вже видихалася, а він просто спостерігав.

-Можливо, зробимо перерву, бо я зараз просто впаду. — Прядки мого білого волосся вивільнилися з коси та спадали на моє чоло, а поколювання в боці просто вбивало.

-Ти маєш старатися бути більш витривалою, працюй далі.

-Коли ми почнемо битися?

-Коли ти будеш готова. 

-Та я вже готова. — Крикнула я зупиняючись. 

-Не зупинятися і тут я вирішую коли ти готова.

-Козел. — Пробурмотіла я та побігла далі, але такими темпами він мене просто вб'є — і у нашого любого барона не залишиться жодної спадкоємиці.

-Ваша Милість я чудово чую ваші прокльони.

-Я їх від тебе і не ховаю. — Посміхнулася я до чоловіка та продовжила біг.

-Якщо в тебе є сили на посмішки, то ти можеш пробігти ще 2 додаткові кола.

-Нордріксова кара.

-Як солдат я є також прихильником Ашер'Джа та Вальґарії. (Ашер'Джа Бог пустель та терплячості, Вальґарія Богиня війни)

-Чому я не здивована — Пробурмотіла я та зупинилася біля чоловіка.