5. Покарання.

-Баронесо Деверо, прошу вас пройти з нами. — Обличчя чоловіка вигулькнуло з тіні та я впізнала його.

-Капітане Томасе Ґрейсоне, давайте не будемо створювати шум на вулицях міста, тому я прошу вас не звертатися до мене офіційно та дати нам час прибути до маєтку самим. Так ми будемо привертати менше уваги.

-Добре, але я не маю права відпустити вас самих, тому один з моїх солдатів буде супроводжувати вас. — Кивнув капітан на своїх хлопців, що стояли позаду нього, як мовчазні скелі, яких не можна зрушити з місця.

-Добре, капітане Ґрейсоне, то хто з цих хлопців відправиться з нами?

-Рядовий Картер до ваших послуг, ваша милість. 

-Рада знайомству, Рядовий Картер. — Я протягнула руку для рукостискання, щоб виявити свою повагу до охоронців, хоча в цей момент і я і моє серце хотіли бігти як можна далі, ніби це допоможе мені, адже навіть якщо я втечу мені потрібно буде повертатися, бо на цих брудних вулицях я не виживу. — Капітане Ґрейсоне дякую за розуміння.

Вулицею ми йшли під контролем рядового, але це було набагато краще, ніж йти з цілим полком солдат, тоді б люди точно щось запідозрили, тож ми зараз йшли неспішним кроком до місця нашого можливого покарання. 

-Пропустіть її милість баронесу Деверо та Леді Мадлен Моне.

-То виявляється я леді, незвично.

-А тобі підходить, Леді Мадлен. — Підморгнула я подрузі та ми сміючись направилися у двір маєтку. Садівники клопоталися біля ідеально підрізаних дерев та кущів, але на секунду повернули голову до тих хто ввійшов в маєток.

-Прошу за мною, Ваша Милість, ваш батько очікує вас у своєму кабінеті, Леді Мадлен, ви можете бути вільні.

-Дякую за супровід, Рядовий. — Глузливо мовила Мадлен та рушила вглиб ідеального саду.

-Думаю мені також більше не потрібний ваш супровід, Рядовий, дякую за співпрацю.

-Але, Ваша Милість.

-Я не хочу чути ваших заперечень, Рядовий. Я в змозі дістатися кабінету батька сама і я точно не втечу. — Роздратовано промовила я та навіть не захотіла дослухати заперечення рядового. Вони всі безперечно виконували свої обов'язки, але інколи навіть занадто ідеально. Багато хто з них просто хотів вислужитися, але деякі справді були вірні нашому роду, вірні моєму батькові та матері. Мій батько ніколи не підпускав до себе людей яким не довіряв особливо після одруження, адже він не тільки зміцнив рід, отримавши нових союзників та друзів. Він також отримав нових ворогів. Моя мати не мала титулів, але вона була досить забезпеченою дворянкою і цей шлюб пішов на користь обидвом сім'ям. Батько отримав їхні гроші та зміцнив зв'язки, а мати отримала титул та красиве життя для себе та своїх дітей.

Постукавши у двері я одразу ввійшла не очікуючи відповіді. Кімната, яка була виконана в пастельних тонах моєю мамою зараз була похмуріша ніж зазвичай. Пряма постава, напружені м'язи та вираз обличчя, зелені очі батька кидали іскри злості, але я помітила в них ще дещо. Втому. Він явно не був щасливий моєю витівкою. Щодо мами, то вона стояла біля вікна, але як тільки я ввійшла то повернулася в мій бік. Її білосніжне волосся було зібране в ідеальну зачіску над яким працювала не одна служниця, а її сірі проникливі очі дивилися на мене на диво зі спокоєм. Я не бачила в її погляді злості, розчарування чи іскор, які летіли від батька. Вони були двома протилежностями. Вона завжди заспокоювала його. 

-Роланде, присядьмо і спокійно все обговоримо. Я впевнена, що наша донька зможе нам все пояснити. 

-Хай постарається. — Промовив батько стиснувши зуби, але під натиском мами сів за стіл. Я вибрала місце навпроти нього, а мати прилаштувалася на стільці по праву руку від батька, тож я однаково добре бачила обох. — Постарайся нам пояснити, що це були за втечі до міста?

-Я не хочу виправдовувати себе, натомість я не хочу, щоб постраждала Мадлен. Зазвичай це були мої ідеї та це я підбурювала її, а вона не могла мені відмовити. — Це була чиста брехня, бо саме Мадлен витягала нас з маєтку зазвичай, але я не могла допустити, що подругу покарають. Я знала, що на мене довго не будуть злитися. Дадуть покарання, можливо, покладуть нового вартового до мене і на цьому зазвичай закінчується, а от Мадлен не прийдеться солодко. Її відчитають як мої батьки, так і її мати, та й вони з матір'ю на більш хитких правах тут, тому моя мета зараз захистити їх. — Нам захотілося побачити, що відбувається за стінами маєтку, поспілкуватися з однолітками та повеселитися.

-Роланде за це її винити ми не можемо. Самі були в її віці й теж не завжди слухалися.

-Але вона має пам'ятати свої обов'язки. Вона не має вештатися вулицями міста сама. А якби хтось впізнав її? Або захотів заподіяти їй зла? Побити, зґвалтувати?

-На щастя обійшлося, Роланде, не потрібно її дуже карати за це. Прагнути свободи в її віці цілком нормально.

-Каспіє, я ціную твою думку, але вона діяла необачно і буде покарана.

Мама важко вдихнула та покинула спроби допомогти мені, бо не було в цьому жодного сенсу, якщо батько щось для себе вирішив, то цю думку навіть кувалдою не виб'єш з його голови.

-Я вирішив приставити тобі охорону.

Я полегшено видихнула. Що ж це не найгірше, що могло бути. Ми легко відбулися.

-Але не думай, що все так просто. Цей хлопець син мого близького друга, що вірно захищав мене впродовж багатьох років та помер захищаючи мене, а тепер його син також закінчив навчання та новоспечений сержант буде захищати тебе, але також він буде вчити тебе битися.

-Він що? — Здивовано викрикнула я разом з мамою.

-Ти правильно почула, Ізабель. Едрік буде навчати тебе правильно користуватися кинджалами, мечем та захисту без зброї. Якщо ти не проти, то я прямо зараз запрошу його до кабінету. — Якщо я не проти. Батько точно не питав в мене думки. Він просто ставив мене перед фактом. Що ж викрутитися легко не вийшло, хоча й це не є великою проблемою для мене. Якщо пощастить я трохи потренуюся і його просто переведуть кудись в інше місце для подальшої служби, або просто залишать моїм охоронцем.