Глава 31: Глибини Древнього Храму

Кілька годин по тому, коли темрява відступила перед ранковим світлом, Анна і Мортарій відновили свої сили та вирушили далі. Їхній шлях лежав через похмурі, безлюдні землі, де лише зрідка зустрічалися ознаки життя. Після нічної битви їхні тіла були ще ослаблені, але дух — непохитний.

— Ми майже на місці, — сказав Мортарій, пильно вдивляючись у карту. — Ще трохи, і ми дістанемося храму.

Анна мовчала, зосереджена на своїх думках. Хоча вони здобули перемогу минулої ночі, ця битва показала, наскільки небезпечною є їхня подорож. Кожен крок вперед міг бути останнім.

— Ти впевнена, що готова? — запитав Мортарій, коли вони зупинилися перед широким каньйоном, за яким височіли руїни древнього храму.

Анна вдихнула глибоко, відчуваючи, як тривога стискає її серце.

— Я готова, — твердо сказала вона, хоча всередині залишався страх.

Вони обережно перейшли каньйон, тримаючись на відстані від краю, і, коли нарешті дісталися до храму, відчули, як навколо них нависла аура древньої магії. Статуї, що оточували вхід, здавалися зловісними охоронцями цього місця. Їхні обличчя були деформовані, здавалося, що вони спостерігають за кожним їхнім рухом.

— Це місце відчувається... небезпечним, — прошепотіла Анна, коли вони увійшли всередину. Повітря було густим і важким, насиченим магією, яка здавалася живою.

— Будь обережна, — попередив Мортарій. — Тут можуть бути пастки або стародавні охоронці.

Вони повільно рухалися темними коридорами храму. Стеля височіла над ними, а під ногами було видно сліди часу — уламки каменю, тріщини і павутиння. Але найгірше — це відчуття чогось незримого, що стежило за ними.

— Чому це місце таке важливе? — запитала Анна, коли вони підходили до центрального залу.

— Це серце древньої магії, — відповів Мортарій. — Той, хто контролює цей храм і його артефакти, контролює силу, що може змінити баланс світла і темряви у світі. Але цю силу також можна використовувати на зло.

Їхній шлях привів їх до величезних дверей із масивного каменю. Вони були прикрашені символами, які світилися в темряві, ніби щось у глибинах цього місця ожило разом із їхнім наближенням.

— Ти відчуваєш це? — запитала Анна, торкаючись дверей. Її рука тремтіла від магічної енергії, яка виходила з символів.

Мортарій підійшов до дверей, поклавши на них свою руку.

— Це захисна печать, — сказав він. — Лише ті, хто мають чисте серце і благородні наміри, можуть відкрити цей прохід. Інші будуть знищені силою, що ховається за цими дверима.

Анна відступила на крок, відчуваючи, як напруга зростає.

— Чи зможемо ми пройти?

Мортарій поглянув на неї.

— Ми повинні.

Він витягнув меч і торкнувся ним дверей. Символи на камені почали яскраво світитися, ніби реагуючи на його присутність. Важке гудіння заповнило повітря, і двері почали повільно відчинятися, оголюючи внутрішню частину храму.

За ними відкрився величезний зал, залитий слабким світлом, яке виходило від магічних кристалів на стінах. У центрі залу стояв постамент, на якому лежав древній артефакт — уламок, який вони шукали.

— Ось він, — прошепотіла Анна, дивлячись на артефакт. Його енергія заповнила весь зал, і навіть на відстані вона відчувала його силу.

Мортарій підійшов ближче, але, коли він зробив крок вперед, здавалося, що щось змінилося. Підлога під їхніми ногами почала тремтіти, а стіни залу — ворушитися, ніби все місце ожило.

— Обережно! — вигукнув він, коли зі стін почали виходити тіньові створіння. Вони рухалися швидко, ніби туман, але їхні обриси ставали чіткішими з кожним кроком.

— Це пастка, — зрозуміла Анна, відступаючи назад.

Мортарій підняв меч, готовий до битви. Анна викликала свою магію, але відчувала, що сили цього місця пригнічують її здібності. Тіньові створіння наближалися, їхні безликі обличчя були спрямовані на артефакт, ніби вони охороняли його від непроханих гостей.

— Ми повинні забрати артефакт, перш ніж вони нас поглинуть, — сказав Мортарій, відбиваючи першу атаку тіней.

Анна кинулася вперед, використовуючи всі свої магічні сили, щоб захиститися від атак тіней. Вони рухалися швидко, але їхні удари були неконтрольованими, що давало їй можливість уникати ударів і відповідати.

Мортарій бився поруч із нею, але його увага була зосереджена на постаменті.

— Тримай їх! Я дістану артефакт! — крикнув він.

Анна кивнула, зосереджуючи свою енергію на захисті. Їй доводилося витрачати все більше сил, але вона не могла дозволити тіням зупинити їх.

Мортарій підбіг до постаменту і простягнув руку до артефакту. Тільки-но він торкнувся його, як тіні раптом завмерли, ніби їхня сила зникла.

— Це наш шанс! — вигукнула Анна, відчуваючи, як магія навколо неї почала слабшати.

Але саме в цей момент тінь, яка була більшою і могутнішою за інші, виринула з глибини залу. Її силует був темніший за ніч, а очі палали червоним вогнем.

— Обережно! — закричала Анна, кидаючись до Мортарія, щоб захистити його.

Величезна тінь наближалася до них зі страшенною швидкістю, але Анна, зібравши всі свої сили, вдарила магічним бар'єром, змусивши істоту відступити на мить.

— Забирай артефакт і йдемо! — вигукнула вона, відчуваючи, як магія починає виснажувати її.

Мортарій схопив артефакт, і в цей момент усе навколо них почало руйнуватися. Храм піддався магічним коливанням, і тіні почали знову рухатися, вже значно агресивніше.

— Виходимо! — крикнув він, виводячи Анну з залу.

Вони бігли через коридори храму, уникаючи уламків каміння, що падало з стелі. Анна ледве трималася на ногах, але вона знала, що якщо вони зупиняться — це буде їхній кінець.

Коли вони нарешті вибігли з храму, вхід обвалився за ними, запечатавши все всередині. Вони впали на землю, важко дихаючи, і тільки тоді відчули, що вижили.

Мортарій тримав артефакт у руках, але його погляд був спрямований на Анну.