Глава 30: Небезпека Під Покровом Ночі

Темрява згустилася над їхнім табором, коли Анна і Мортарій вирішили зупинитися на ночівлю. Після виснажливого бою і успішного здобуття артефакту вони обидва відчували потребу у відпочинку, хоча розуміли, що справжній спокій для них неможливий.

— Ми повинні бути обережні, — тихо сказав Мортарій, коли вони розклали свої речі поблизу невеликої річки. — Відчуваю, що ми стали мішенню для чогось значно сильнішого.

Анна кивнула, розуміючи його побоювання. Артефакт, який вони здобули, мав величезну силу, але він також приваблював тих, хто прагнув заволодіти цією силою для власних темних цілей.

— Ця подорож стає дедалі небезпечнішою, — промовила Анна, сидячи біля багаття, що освітлювало її обличчя м’яким, теплим світлом.

— Але ми не можемо зупинитися, — додав Мортарій, уважно дивлячись на полум’я. — Якщо ми не знайдемо всі артефакти, світ не витримає тієї темряви, яка насувається.

Їхні слова повисли в повітрі, і хоча обидва були виснажені, внутрішня рішучість не дозволяла їм думати про відступ. Анна відчувала, що ця подорож змінює не лише їхнє життя, але й усе навколо.

— Я ніколи не відчувала такої сили, як у цьому артефакті, — сказала вона, тримаючи в руках таємничий предмет. — Але водночас... мені страшно від того, що буде далі.

— Страх — це нормально, — відповів Мортарій, дивлячись на неї. Його голос був м’яким, заспокійливим, але водночас твердим. — Але ти сильна. І ми сильні разом.

Анна посміхнулася йому у відповідь, але передчуття небезпеки не покидало її. Вона знала, що Мортарій має рацію, але глибоко всередині щось підказувало їй, що ця ніч не мине без подій.

Вони лежали під відкритим небом, коли тиша раптово порушилася. Спочатку це був легкий шелест вітру, який повіяв зі сторони лісу. Анна розплющила очі, відчуваючи, як щось дивне насувається. Мортарій теж піднявся, його погляд загострився.

— Щось не так, — прошепотів він, швидко підводячись на ноги.

Анна миттєво зреагувала. Її серце забилося швидше, коли вона відчула темну енергію, яка наближалася з лісу. Вони ще не встигли отямитися, як з густого туману, що несподівано з’явився, виринуло кілька тіньових фігур. Вони були великими, їхні обличчя ховалися під каптурами, а від їхньої присутності холод пощипував шкіру.

— Це не ті, кого ми бачили раніше, — сказала Анна, витягаючи меч.

Мортарій окинув поглядом ворогів і кивнув.

— Це інший рівень, — відповів він, стискаючи свою зброю. — І вони прийшли по артефакт.

Без зайвих слів битва розпочалася. Тіньові створіння кидалися на них із неймовірною швидкістю, їхні атаки були точними і сильними. Анна і Мортарій билися пліч-о-пліч, але кожен їхній удар лише трохи стримував ворогів.

Анна викликала магічні бар'єри, намагаючись стримати ворогів, але ті проривалися через її захист. Один з тіньових воїнів кинувся на неї, і вона ледь встигла відбити його атаку мечем. Його лезо пройшло дуже близько до її плеча, залишивши глибокий поріз.

— Тримайся! — вигукнув Мортарій, побачивши, як вороги стискають кільце навколо них.

— Я впораюся! — відповіла Анна, відчуваючи, як її магія починає слабшати.

В цей момент вона зрозуміла, що їхні сили не безмежні. Ворог був сильніший, ніж вони очікували, і з кожною хвилиною він наближався до здобуття артефакту. Анна відчувала, як відчай прокрадається в її серце, але одночасно з цим з'явилася нова хвиля рішучості.

— Ми повинні завершити це зараз, — прошепотіла вона, вдихнувши глибоко.

Мортарій кинув погляд на неї, його очі зустрілися з її. Він бачив її страх, але також бачив незламну волю.

— Добре, — кивнув він. — Я відверну їх, а ти вдариш зсередини.

Анна зрозуміла його задум і підготувалася до вирішального моменту. Мортарій кинувся вперед, відволікаючи тіньових воїнів на себе. Він бився з нестримною силою, змушуючи їх зосередитися на ньому, поки Анна накопичувала всю свою магію для останнього удару.

Коли момент настав, вона сконцентрувалася, викликавши потужний потік енергії. Її руки палали магічним світлом, і з криком вона випустила силу прямо в центр ворогів.

Вибух магічної енергії розлетівся по полю битви, тіньові створіння здригнулися, і їхні тіла почали розчинятися в повітрі. Мортарій впав на коліна, виснажений, але живий. Анна підійшла до нього, тримаючи руку на грудях, де залишилася глибока рана.

— Ми це зробили, — важко дихаючи, промовила вона.

Мортарій підвів голову, посміхнувшись, хоч і з великим зусиллям.

— Завдяки тобі.

Анна сіла поруч із ним, відчуваючи, як виснаження заповнює її тіло. Вони знали, що це була лише одна битва, і попереду на них чекають нові небезпеки, але цього разу вони витримали.

— Ми повинні йти далі, — сказала вона, хоча її голос звучав тихо.

Мортарій кивнув, але поглянув на неї з турботою.

— Спочатку тобі потрібно відпочити, Анно. Ми ще зустрінемося з небезпекою, але зараз — ми вижили.

Вона вдихнула на повні груди і нарешті дозволила собі розслабитися.