Глава 29: Подорож до Храму

Ранок був прохолодним і похмурим, коли Анна і Мортарій вирушили далі в глибини дикої природи. Вони залишили позаду знайомі стежки, занурившись у місця, де навіть досвідчені мандрівники побоювалися ступати. Їхній шлях був непростим, і з кожним кроком відчуття небезпеки зростало.

— Щось не так, — сказала Анна, відчуваючи, як щось темне і невидиме тяжіє над ними. Її магічна чутливість була на межі, ніби навколишній світ попереджав про щось лихе.

Мортарій, йдучи поруч, уважно стежив за кожним рухом навколо. Він вже звик до її передчуттів і знав, що не можна ігнорувати її відчуття.

— Ми наближаємося до точки, яку відзначив на карті, — відповів він. — Це може бути пастка.

Вони підійшли до невеликого відкритого простору, де ліс раптом розступився, відкриваючи простору галявину. У центрі стояв масивний стародавній камінь, вкритий мохом, із символами, схожими на ті, що вони бачили раніше в Академії. Це було перше місце, яке вони мали перевірити на наявність артефакту, що вів до храму.

— Це тут, — тихо прошепотіла Анна, відчуваючи потік магії, що випромінювався від каменя.

Вона зробила крок уперед, але раптом з-за дерев пролунав моторошний звук. Темні фігури почали з'являтися з тіні лісу — це були тіньові створіння, які давно переслідували їх.

— Вони прийшли, — сказав Мортарій, виймаючи свій меч, на якому відразу запалав магічний вогонь. — Будь готова.

Анна підняла руку, викликаючи потік енергії, але раптово щось сильне й невидиме вдарило її, відкинувши на кілька метрів назад. Вона швидко піднялася на ноги, але передчуття зради не залишало її.

— Вони знали, що ми прийдемо сюди, — прошепотіла Анна, оглядаючись.

Мортарій підбіг до неї, прикриваючи її від тіней, які насувалися. Його рухи були швидкими і точними, але ворогів ставало все більше. Їхній чорний дим піднімався в небо, ніби вони були лише частиною чогось більшого.

— Ми не можемо дати їм нас перемогти, — твердо сказав Мортарій. — Тримайся біля мене.

Анна сконцентрувалася, зібравши всі сили, щоб створити потужний захисний бар'єр навколо них. Вона розуміла, що не можна дозволити собі слабкості, але тіньові створіння були сильнішими, ніж вона думала.

— Ми повинні знайти артефакт, — крикнула Анна, пробиваючись до каменя. — Це єдиний шанс!

Мортарій кинувся за нею, розбиваючи ворогів на шляху. Вони дісталися до каменя, і Анна, торкнувшись його, відчула потужний поштовх магії. Камінь засяяв, а символи на ньому почали світитися яскравим світлом, заливаючи галявину.

— Це він! — вигукнула вона. — Артефакт у ньому!

Світло раптово вибухнуло хвилею енергії, знищуючи тіньові створіння і розсіюючи їхні форми на порох. Анна відчула, як магічна хвиля пройшла крізь неї, наповнюючи її сили. Вони стояли посеред галявини, тепер повністю очищеної від тіні.

— Ми зробили це, — сказала вона, ще не вірячи у те, що щойно сталося.

Мортарій, важко дихаючи, підійшов до неї і взяв її за руку.

— Але це лише початок, — промовив він. — Тепер у нас є перший ключ, але попереду ще багато випробувань.

Анна кивнула, розуміючи, що ця битва була лише першим етапом на їхньому шляху. Вони мали продовжувати рухатися вперед, знаходячи нові артефакти, але тепер вона відчувала себе сильнішою, ніж будь-коли раніше.

Анна та Мортарій відновили сили після важкої сутички з тіньовими створіннями. Світло артефакту, що залишилося після їхнього знищення, м’яко сяяло, нагадуючи, що вони виконали частину свого завдання. Однак це було лише початком, і обидва це добре розуміли.

— Ми повинні рухатися далі, — Мортарій голосно вдихнув, оглядаючи місце битви. — Щось підказує мені, що цей артефакт ще не повністю розкрив свій потенціал.

Анна кивнула, відчуваючи змішане відчуття полегшення та хвилювання. Вона досі відчувала силу, яка виходила від каменя, ніби він був лише початком їхньої магічної мандрівки.

— Наступний храм може бути ще небезпечнішим, — сказала Анна, знову глянувши на карту. — Ми маємо бути готові до ще більших випробувань.

Мортарій погодився. Їхні погляди зустрілися, і на мить між ними повисла тиша. У цих складних умовах, віч-на-віч з небезпекою, їхня прив’язаність один до одного зміцнювалася ще більше.

— Ми пройдемо це разом, — повторив він, стискаючи її руку.

Наступний день приніс із собою нові випробування. Шлях до наступного храму був набагато складнішим. Вони мали подолати кам’янисті гірські стежки, перетинати крижані ріки та просуватися через густі тумани, які спотворювали реальність. Небезпеки чекали за кожним поворотом, але Анна і Мортарій просувалися вперед, сповнені рішучості.

Як тільки сонце почало заходити, вони досягли вузької ущелини, де, за словами стародавніх текстів, знаходився ще один храм. Місце виглядало похмуро і покинуте. Руїни височіли, мов привиди минулого, а навколо панувала неприродна тиша.

— Ось і він, — тихо промовила Анна, придивляючись до древніх колон і кам’яних статуй, які прикрашали вхід до храму.

— Це не здається безпечним місцем, — зазначив Мортарій, витягуючи свій меч. — Тут щось ховається.

Анна вже готова була кинутися до входу, коли раптом холодний вітер пронизав їх, і з тіней з’явилися нові вороги — монстроподібні створіння з чорними крилами і палаючими очима.

— Це вартові храму, — зрозуміла Анна.

Мортарій кинувся вперед, намагаючись захистити Анну. Їхня битва почалася швидко і жорстко. Цього разу вороги були значно сильнішими, а їхні атаки — безжальними.

— Анно, тримайся ближче до мене! — вигукнув Мортарій, відбиваючи потужні удари чудовиськ.

Анна викликала потоки магічної енергії, намагаючись допомогти своєму партнеру, але відчувала, що їхні сили не вистачають, щоб знищити ворогів так швидко, як раніше.

— Це пастка, вони не дадуть нам увійти! — крикнула Анна, намагаючись збити одного з вартових магічним ударом.

— Ми повинні знайти слабке місце! — відповів Мортарій, його очі блискали рішучістю.