Глава 29 Подорож у невідоме

Анна сиділа у затишній кімнаті Мортарія, обережно перегортаючи стару книгу, яку він їй дав для вивчення магічних практик. Її пальці ковзали по жовтих сторінках, але думки знову поверталися до атак. Це вже не перший раз, коли вороги робили спробу її знищити, і щоразу їхні напади ставали дедалі небезпечнішими.

Насправді, вона розуміла, що цей шлях не дозволить їй залишатися осторонь, а значить, їй потрібно бути готовою до боротьби на рівних. Її сили зростали, але й ворог не стояв на місці. Поглянувши на книгу, Анна задумалася: чи справді вона достатньо сильна для того, щоб боротися за своє життя і життя тих, кого вона любить?

У цей момент двері тихо відчинилися, і в кімнату увійшов Мортарій. Його спокійний вигляд завжди викликав у неї відчуття безпеки, але зараз вона відчула щось більше — його погляд був повний рішучості.

— Ти знову занурилася в роздуми? — запитав він, сідаючи поруч і уважно спостерігаючи за нею.

— Мабуть, так, — відповіла Анна, відклавши книгу вбік. — Не можу припинити думати про ці атаки. Вони стають сильнішими, а я...

Вона на мить замовкла, намагаючись підібрати правильні слова.

— Я не впевнена, що зможу захистити себе.

Мортарій нахилився ближче, його теплий погляд відчувався як підтримка.

— Ти сильніша, ніж думаєш. Але розумію твої сумніви. Ми зможемо це подолати разом.

Анна хотіла вірити йому, але всередині все ще залишалася тінь страху. Вона відвернулася, намагаючись сховати свої справжні емоції, та Мортарій, немов відчуваючи її стан, ніжно торкнувся її руки.

— Я знаю, що ти хвилюєшся, — сказав він, — але ти не одна в цій битві. Я завжди буду поруч.

Анна поглянула на нього, і в її очах промайнув блиск вдячності.

— Я боюся, що в якийсь момент все може піти не так, і я втрат... — почала вона, але Мортарій різко її перебив.

— Ти нікого не втратиш, — його голос став більш серйозним. — Я цього не допущу. Ми знайдемо спосіб захиститися.

Анна мовчки кивнула. Словами було важко описати, наскільки вона була вдячна за його присутність. І все ж, навіть поруч з ним, її не залишав страх. Вороги знали про її можливості, і це робило її постійною мішенню.

— Але як? — запитала вона, нарешті наважившись озвучити свої думки. — Як ми можемо протистояти їм? Їхні сили зростають з кожним днем.

Мортарій на мить замислився, потім відвернувся до столу, де лежали кілька сувоїв та стародавніх манускриптів.

— Є одне місце, про яке я не хотів тобі розповідати раніше, — почав він повільно, не відводячи погляду від сувоїв. — Місце, де можна знайти відповіді. Але воно несе в собі величезну небезпеку.

Анна пильно подивилася на нього.

— Що за місце?

— Це древній храм, прихований далеко за межами нашого світу. Там, за легендами, приховані знання і артефакти, які можуть змінити хід цієї битви. Але ніхто, хто шукав цей храм, не повертався.

Анна відчула холодок по спині. Ідея про подорож до такого місця була лякаючою, але водночас вона відчувала, що це може бути єдиним шансом.

— Ти пропонуєш піти туди? — обережно запитала вона.

Мортарій повільно кивнув.

— Я не бачу іншого виходу. Якщо ми хочемо перемогти їх, ми повинні знайти ці артефакти і отримати ті знання, яких нам не вистачає.

Анна задумалася. Це було дуже небезпечно, але, можливо, це єдиний шанс змінити хід війни. Вона подивилася на Мортарія, намагаючись зрозуміти, наскільки він серйозний.

— Якщо ти підеш, я піду з тобою, — тихо сказала вона, рішуче подивившись йому в очі.

Мортарій поглянув на неї з подивом, але не намагався заперечувати.

— Я знав, що ти це скажеш, — тихо відповів він. — Ми підемо разом.

Анна відчула, як її рішучість зміцнюється. Незважаючи на всі страхи, вона більше не була сама. Вони тепер команда, і разом вони мали шанс перемогти в цій битві.

Анна і Мортарій продовжували обговорювати план. Їхня рішучість зміцнювалася, але водночас вони розуміли, що подорож до храму буде одним із найскладніших випробувань. Мортарій швидко намітив кілька можливих маршрутів, якими вони могли дістатися до древнього храму, намагаючись уникнути уваги ворогів.

— Ми повинні бути готовими до всього, — сказав він, розкриваючи перед Анною карту з позначеними небезпечними зонами. — Цей шлях займе кілька днів, і нам доведеться діяти обережно, щоб нас не помітили.

Анна пильно дивилася на карту, але думками вже була далеко. Вона знала, що це їхня єдина надія на успіх, але сумніви все ще залишалися. Що, якщо вони не знайдуть те, що шукають? Або ж, що буде, якщо це місце не настільки безпечне, як вони очікують?

— Ми зможемо, — прошепотів Мортарій, ніби відчуваючи її сумніви. — Разом ми впораємося з будь-якою небезпекою.

Анна кивнула, сповнена надії на його слова. Але вона розуміла, що кожен їхній крок буде загрожувати новими випробуваннями.

Кілька днів пролетіли, ніби в тумані. Анна готувалася до подорожі, зустрічалася з Еліс, і намагалася зосередитися на навчанні. Але її думки весь час поверталися до майбутнього випробування. Мортарій зібрав усе необхідне для їхньої мандрівки: зілля, артефакти для захисту і кілька древніх зброєносних предметів, які могли знадобитися.

Одного вечора, коли все було майже готово, Анна сиділа біля вогню у їхній спільній кімнаті. Полум’я танцювало, освітлюючи її обличчя м'яким світлом, коли Мортарій підійшов до неї і сів поруч.

— Завтра вранці ми вирушаємо, — тихо сказав він, обіймаючи її за плечі.

Анна відчула тепло його тіла, його присутність була для неї якорем у цьому світі. Вона підняла голову, дивлячись у його очі.

— Я боюся, — зізналася вона, майже пошепки. Її голос злегка тремтів, але в ньому також було щось непохитне. — Я боюся, що ми не повернемося.

Мортарій провів рукою по її волоссю, його погляд був сповнений тепла і впевненості.

— Я не дозволю нічому поганому статися з нами, — відповів він. — Ти ж знаєш, що я завжди тримаю свої обіцянки.