Глава 27: Несподівані зміни

Анна поспішала до свого кабінету, де мала початися чергова лекція. Її думки ще залишалися на ранішній розмові з Мортарієм, яка, як завжди, завершилася несподіваним поворотом подій. Вона відчула, що між ними виникло ще більше розуміння, але водночас тривога зростала в її серці.

Коли вона увійшла до аудиторії, Еліс одразу помітила її й підморгнула, показуючи на порожнє місце поруч.

— Вітаю з черговим "запізненням", — прошепотіла Еліс з легкою усмішкою. — Що цього разу?

Анна посміхнулася у відповідь, сівши поруч.

— Та сама історія, — тихо відповіла вона. — Але не будемо про це зараз.

Лекція тривала, але Анна помітила, як її думки постійно повертаються до Мортарія та їхньої розмови. Він був серйозний, коли говорив про небезпеку, але вона не могла весь час ховатися за ним, як він цього хотів. Їй треба було показати, що вона здатна постояти за себе.

Після закінчення занять Анна вийшла з аудиторії, і до неї знову підійшла Еліс.

— Щось не так? — запитала вона, дивлячись на Анну з підозрою. — Ти сьогодні трохи напружена.

Анна зітхнула, дивлячись на подругу.

— Просто думаю про те, як усе змінюється, — відповіла вона. — І як важко прийняти всі ці зміни.

Еліс нахилилася ближче, наче хотіла краще зрозуміти, що відбувається.

— Це через Мортарія, так? Ти не погоджуєшся з його ідеєю про те, що ти маєш весь час бути з ним?

Анна кивнула, підтверджуючи.

— Він хоче, щоб я завжди була поруч, щоб захищати мене. Але я не можу так. Я повинна мати власну свободу.

Еліс задумалася на хвилину.

— Це нелегко, — нарешті сказала вона. — Мортарій дуже сильний і... складний. Але якщо він так тебе захищає, то, можливо, ти варта того ризику?

Анна знизала плечима, обмірковуючи її слова.

— Можливо, — відповіла вона, — але я повинна показати йому, що можу себе захистити.

В обід Анна вирушила назад до будинку Мортарія. Коли вона увійшла, він вже чекав на неї біля вікна.

— Як проходить твій день? — запитав він, підійшовши ближче.

— Доволі спокійно, — відповіла Анна, намагаючись приховати внутрішню напругу.

Мортарій уважно подивився на неї, відчуваючи, що щось не так.

— Ти про щось хвилюєшся, — сказав він тихо, обережно обіймаючи її. — Ти все ще думаєш про нашу розмову зранку?

Анна трохи відхилилася, зустрічаючи його погляд.

— Я не можу просто прийняти те, що ти хочеш, щоб я весь час була поруч із тобою, ніби це якась клітка, — сказала вона рішуче. — Я повинна діяти самостійно, а не бути під постійним захистом.

Мортарій трохи нахмурився, але потім його обличчя пом'якшилося.

— Я розумію твої почуття, — промовив він м'яко. — Але ти повинна зрозуміти й мене. Я не можу допустити, щоб щось сталося з тобою. Ти надто важлива для мене... і для цього світу.

Анна мовчала, відчуваючи вагу його слів. Вона знала, що Мортарій не просто її захищає через почуття — за цим ховалася якась глибша мета.

— Але я довіряю тобі, — додав він, обережно взявши її руку. — І якщо ти готова ризикувати, то ми зробимо це разом. Але ти повинна знати: небезпека на кожному кроці.

Анна злегка посміхнулася, наближаючись до нього.

— Я знаю, — відповіла вона тихо. — Але разом ми можемо впоратися з чим завгодно.

Їхні погляди зустрілися, і в тій тиші вони обидва зрозуміли, що немає шляху назад.

Анна стояла поруч із Мортарієм, їхні руки все ще були з'єднані. Слова, що висіли в повітрі, були сказані, але ніби тягар не зник, а, навпаки, згустився, перетворившись на тривожне передчуття. Вона глибоко вдихнула, намагаючись приборкати свої почуття.

— Добре, — тихо сказала вона, відводячи погляд. — Але ти обіцяєш, що я зможу діяти вільно? Що не буду весь час під наглядом?

Мортарій замислився, але його відповідь була стриманою та впевненою:

— Я обіцяю, що завжди буду поруч, коли ти цього потребуватимеш. Але якщо ти хочеш діяти самостійно, я не стану перешкоджати. Головне, щоб ти знала, що я тут для тебе.

Анна вдячно кивнула, хоч глибоко всередині відчувала, що питання ще не вирішене до кінця. Занадто багато невідомого чекало їх попереду.

— Ти сказав, що небезпека минула на сьогодні, — промовила вона, змінюючи тему, але зберігаючи настороженість у голосі. — Що це означає? Ти точно знаєш, що більше ніхто не спробує мене атакувати?

Мортарій злегка посміхнувся, його обличчя стало трохи м'якшим.

— На сьогодні, так. Ми знищили їхнього лідера, і вони не ризикуватимуть ще однією атакою без плану. Але це не означає, що загроза минула назавжди.

Анна задумалась, її думки відчайдушно намагалися знайти відповідь на всі питання, що накопичилися.

— То що тепер? — запитала вона, дивлячись на нього з надією.

— Тепер ти повернешся до своїх справ, — сказав він м'яко. — Живи своїм життям, але будь обережною. Ми маємо планувати наступні кроки, але не поспішай із висновками.

Анна кивнула, намагаючись усвідомити нову реальність. Вона знала, що її життя ніколи не буде таким, як раніше.

— Я мушу йти, — нарешті сказала вона, відчуваючи, що ця розмова тривала досить довго. — Мені ще потрібно відвідати кілька лекцій.

— Йди, — погодився Мортарій, але його голос був сповнений тепла та ніжності. — Але пам'ятай, що ти завжди можеш повернутися до мене.

Анна посміхнулася і, перш ніж залишити його, нахилилася й поцілувала його в щоку. Це був швидкий, але теплий жест, який водночас обіцяв, що вона повернеться.

Вона залишила будинок, прямувавши до академії, але її серце вже було наповнене тривогою за те, що чекає їх обох попереду.