Глава 26: Солодкі миті

Анна та Мортарій вирушили до його будинку. Її думки вирували, як буря. Вона постійно намагалася знайти баланс між власною незалежністю та почуттями до нього. Їй було складно змиритися з тим, що тепер вона частково залежить від когось іншого, але з кожним кроком, який вони робили разом, їй здавалося, що це правильний шлях.

Як тільки вони увійшли до будинку, Мортарій розвернувся до неї, наче відчув її тривогу.

— Я розумію, що ти відчуваєш, — його голос був спокійним, але проникав глибоко в душу. — Але ти повинна знати, що я не хочу тримати тебе в полоні чи контролювати твоє життя. Я хочу, щоб ти була в безпеці, Анно.

Анна на секунду подивилася на нього, а потім підійшла ближче.

— Я знаю. Просто мені важко прийняти, що тепер це моя реальність. Моя свобода тепер під питанням, і мені складно змиритися з цим.

Мортарій на секунду мовчав, наче обдумуючи кожне її слово, перш ніж промовити:

— Свобода — це не завжди можливість бути далеко від когось. Це можливість бути захищеною і водночас відчувати себе собою. Я хочу, щоб ти була щасливою, навіть поруч зі мною.

Він простягнув руку і ніжно провів пальцями по її обличчю.

— Ти завжди можеш говорити про свої бажання, Анно. І я тебе почую.

Її серце калатало, і хоча вона прагнула сперечатися далі, щось у його словах змушувало її відчувати себе спокійніше. Анна розслабилася, але все ж трохи з сумнівом.

— Я не хочу, щоб мене вважали слабкою, — прошепотіла вона.

— Ти не слабка, — сказав він твердо, нахиляючись ближче. — Ти одна з найсильніших людей, яких я знаю. Але ніхто не має бути сильним сам по собі весь час. Я твоя опора, як і ти моя.

Анна хотіла ще щось сказати, але її думки зупинилися, коли Мортарій ніжно притягнув її до себе і поцілував. Його дотик був ніжним, але сильним, наче він хотів зняти з неї всі сумніви та тривоги.

Поцілунок тривав довше, ніж вона очікувала, і її тіло відповідало йому без вагань. Момент їхньої близькості змусив її забути про всі суперечності та страхи. Тепло його обіймів було наче бар’єр від зовнішнього світу, який вони обидва створили для себе.

Коли їхні губи розійшлися, Мортарій прошепотів:

— Ти маєш знати, що я більше ніколи не дозволю тобі бути на самоті в небезпеці. Ти — частина мене, і я буду боротися за тебе, навіть якщо доведеться зіткнутися з найбільшими ворогами.

Анна на мить замислилася. У неї було відчуття, що їхні стосунки вже не повернуться до того, якими були раніше. Все стало більш серйозним, і відповідальність за це була на обох.

— Ти не маєш права вирішувати за мене, Мортарію, — сказала вона, відчуваючи, як він дивиться їй прямо в очі.

— І я не буду вирішувати, — відповів він. — Але ти повинна знати: тепер ми єдині у всьому. І разом ми сильніші, ніж поодинці.

Її серце знову розтануло, і вона посміхнулася, обережно притиснувшись до нього.

— Ми ще поговоримо про це, — тихо сказала Анна, пригадуючи його хитру спробу відволікти її від серйозної розмови.

— Так, але зараз… — Мортарій підняв її на руки, так легко, ніби вона була невагомою, і відніс її до ліжка. Він поклав її туди, ніжно притискаючи до себе. Анна не змогла стримати усмішки, відчуваючи його тепло. Мортарій завжди знаходив спосіб зробити так, щоб вона забула про всі свої переживання, хоча б на мить.

— Добре, — прошепотіла вона, поцілувавши його у відповідь. — Але ми все одно повернемося до цієї розмови.

Його очі засяяли, і він притягнув її до себе ще ближче, не даючи їй закінчити фразу. 

Їхній ранок, сповнений тепла і пристрасті, тривав набагато довше, ніж вони обидва очікували. Анна лежала в обіймах Мортарія, відчуваючи його дихання на своїй шкірі. Все здавалося таким правильним, і в той самий час, наче все змінилося за одну ніч.

— Ми все ж таки запізнилися на лекції, — промовила Анна, трохи жартома, трохи із жалем.

— Запізнилися, — погодився Мортарій, проводячи пальцями по її спині, — але я думаю, що цей ранок вартий кожної втраченої хвилини.

Анна хихикнула, трохи відсторонюючись, щоб подивитися йому в очі.

— Ти завжди знаходиш виправдання, щоб уникнути академічних справ, — пожартувала вона.

— Можливо, — відповів він, його голос був низьким і задумливим. — Але дещо важливіше за лекції. Ти важливіша.

Її серце знову затремтіло від його слів, але вона швидко взяла себе в руки.

— Мортарію, ти не можеш весь час так говорити, — сказала вона, спираючись на лікоть, щоб піднятися і дивитися на нього зверху. — Я маю свої обов’язки. І я не можу просто ховатися від небезпеки поруч із тобою, ніби мені немає чого робити.

Мортарій подивився на неї, його обличчя стало серйознішим.

— Анно, я не прошу тебе ховатися, — відповів він, його голос був глибоким і рішучим. — Я просто хочу, щоб ти була в безпеці. Якщо ми будемо діяти разом, я зможу тебе захистити, і ти зможеш розкрити свій потенціал.

Анна нахилила голову, трохи задумливо. Їй завжди було важливо бути незалежною, але вона розуміла, що з кожним днем ​​її життя ставало більш складним, а загроза зростала.

— Ми завжди будемо боротися пліч-о-пліч, — сказала вона після короткої паузи. — Але я не можу дозволити тобі перетворити мене на принцесу в замку. Мені потрібна свобода, як і тобі. Ми рівні.

Мортарій, здавалося, вагався на мить, але потім його обличчя розслабилося, і він злегка посміхнувся.

— Ти завжди знаходиш спосіб перемогти у суперечці, — сказав він, піднімаючи руку, щоб обережно погладити її щоку.

— Бо я маю рацію, — з усмішкою відповіла Анна, нахиляючись до нього ближче. Вона вже відчувала, що їхня серйозна розмова потроху втрачає свою силу, поступаючись місцем бажанню.

— Можливо, я погоджуся з тобою на деякий час, — сказав Мортарій, його очі заблищали. — Але тільки за умови, що зараз ми закінчимо цю розмову так, як починали.

Анна відчула його дотик на своєму тілі і не змогла стримати посмішку. Їхні губи знову зійшлися в поцілунку, і на мить всі турботи та проблеми зникли з її голови.