Глава 23. "Нова місія"

Дні після переїзду Анни до Мортарія минали швидко. Вони жили в гармонії, хоча Анна досі вела постійні внутрішні суперечки з собою щодо того, наскільки вона залежна від нього. Мортарій, зі свого боку, ніколи не тиснув на неї, хоча його присутність була незаперечним нагадуванням про їхній зв'язок.

Сьогодні, коли сонце вже повільно сідало за горизонтом, вони сиділи разом в його кабінеті, переглядаючи старі магічні тексти. Анна заглибилася у вивчення нових заклинань, намагаючись удосконалити свої навички. Мортарій мовчки спостерігав за нею, час від часу даючи поради чи роблячи зауваження.

— Ти вже краще контролюєш енергію, — зауважив він, коли вона завершила чергову вправу. — Але ще є деякі неточності в фокусуванні.

Анна, видихнувши, кивнула, трохи втомлена, але задоволена своїм прогресом.

— Я намагаюся, — сказала вона, потираючи скроні. — Але це справді складніше, ніж я думала.

Мортарій, бачачи її виснаження, знизав плечима й підвівся.

— Ти потребуєш відпочинку, — промовив він, злегка посміхнувшись. — Магія — це не лише сила, але й вміння відчувати свій внутрішній стан.

Анна посміхнулася у відповідь, вдячна за його підтримку. Але, перш ніж вона встигла відповісти, двері кабінету різко відчинилися, і до кімнати увійшов один із його учнів — молодий маг із важливою звісткою.

— Пане Мортарію, — сказав учень, задихавшись, — ми отримали повідомлення від Ради. Нова місія. І цього разу вона стосується… Анни.

Анна різко підняла голову, відчувши, як серце застукало в грудях. Її? Вона не чекала, що щось подібне трапиться так скоро.

Мортарій, занепокоєно глянувши на учня, потім перевів погляд на Анну.

— Що конкретно вказано в повідомленні? — його голос звучав холодно, хоча Анна відчувала, як всередині нього кипить стримувана тривога.

— Рада отримала звістку, що одне з могутніх створінь знову з'явилося поблизу Академії, — продовжив учень, намагаючись говорити спокійніше. — Воно шукає щось… чи когось. І, судячи з усього, його ціль — Анна.

Анна відчула, як її всередині охоплює холод. Вона вже зіткнулася з подібними створіннями і знала, наскільки небезпечні ці вороги. Але тепер, коли вона в центрі уваги, це надавало ситуації зовсім іншого масштабу.

— Я піду, — твердо сказала вона, підводячись з місця. Її голос звучав упевнено, хоча в душі вона відчувала, як стискається серце від страху. — Я готова боротися.

Мортарій схопив її за руку, змусивши її зупинитися. Його очі блищали від тривоги.

— Ні. Ти не підеш сама. Це може бути пастка. Якщо вони шукають тебе, значить, ми маємо діяти обережно.

Анна спробувала звільнитися від його хватки, але його пальці були міцними, як сталь.

— Я не дитина, Мортарію. Я знаю, на що йду. Ти сам навчив мене боротися.

— І саме тому я не можу дозволити тобі ризикувати, — його голос став різкішим. — Ці вороги — зовсім інший рівень загрози. Я буду поруч із тобою, але ти не підеш одна.

Анна на секунду зустріла його погляд і зрозуміла, що сперечатися марно. Його тривога за неї була занадто сильною. Вона зітхнула і кивнула.

— Добре, — погодилася вона, неохоче визнаючи, що йому в цьому питанні доводиться більше правди. — Але я не дозволю тобі робити все самому.

Мортарій усміхнувся, легкий блиск з’явився в його очах.

— Це я знаю, — сказав він м'яко. — Але разом ми будемо сильнішими.

Вони швидко підготувалися до місії. Незабаром вони покинули кабінет і вирушили до Ради, де на них уже чекала група магів. Анна відчувала, як її нерви натягнуті до межі, але поруч із Мортарієм вона змогла трохи заспокоїтися.

Коли вони прибули на місце зустрічі, один із старших магів підійшов до них і коротко пояснив ситуацію:

— Ворог шукає щось, пов'язане зі старовинними артефактами, — сказав він. — Але наше головне завдання — захистити Анну. Вона є ключем до того, чого ворог намагається досягти.

Анна відчула, як її серце знову стискається. Ще одна загадка, в якій вона виявилася центральною фігурою.

Мортарій мовчки стояв поруч із нею, його рука легенько торкалася її плеча, нагадуючи їй, що він завжди буде поруч.

— Ми впораємося, — тихо сказав він, нахилившись до неї. — І ти сильніша, ніж думаєш.

Анна кивнула, намагаючись приборкати хвилю емоцій. Вона зосередилася на завданні, яке чекало попереду.

Анна і Мортарій стояли поруч, очікуючи подальших інструкцій від Ради. Її серце билося швидше, ніж зазвичай, але вона намагалася залишатися спокійною, приховуючи тривогу, що підступала до її свідомості. Відчуття небезпеки нависало над ними, немов тінь, і з кожною хвилиною ситуація ставала напруженішою.

— Ми не можемо допустити, щоб це створіння добралось до артефактів, — сказав старший маг, перевіряючи магічні бар’єри на карті Академії. — Якщо воно заволодіє артефактом, це поставить під загрозу весь наш світ.

Мортарій тихо погодився, його очі зустрілися з Анниними. Він бачив її напруження, але також відчував її рішучість.

— Ми розділимося на групи, — продовжив старший маг, звертаючись до магів, що зібралися поруч. — Одна частина залишиться для захисту Академії, інша — вирушить на пошуки створіння. Мортарію, ти будеш із Анною.

Анна полегшено зітхнула. Вона не знала, як зреагувала б, якби їй довелося йти на завдання без нього поруч. Мортарій, здавалося, відчув її думки, бо м'яко доторкнувся до її руки, ледь помітно нахилившись до неї.

— Все буде добре, — прошепотів він, його голос був спокійним і впевненим. — Я з тобою.

Вони вирушили разом зі своєю групою на пошуки створіння, яке стало для них новою загрозою. Їхня мета була проста: знайти його першими і зупинити, перш ніж воно досягне артефактів. Ліс навколо Академії був густим і темним, і кожен звук викликав напругу в повітрі.

— Ми близько, — сказав один із магів, що вів їх. Його очі світилися магічним зором, дозволяючи йому бачити енергії навколо. — Воно тут, у цьому лісі.