Глава 21: Тінь у стінах

Анна сиділа на останній лекції дня, але її думки блукали далеко від матеріалу. Усе, що відбувалося останнім часом — переїзд до Мортарія, їхні стрімкі стосунки, постійна загроза з боку ворогів — змішалося в один клубок емоцій. Проте найбільше її непокоїло інше: хто саме зумів проникнути в Академію і спричинити пастку, з якої вона ледве вибралась?

Еліс, сидячи поруч, помітила, що Анна зовсім не слухає лектора. Вона тихо нахилилася до неї і прошепотіла:

— Ти щось занадто задумана. Все через переїзд до Мортарія?

Анна трохи посміхнулась, але відвела погляд.

— Не зовсім... Просто відчуваю, що щось не так. Після тієї атаки я не можу позбутися думки, що ворог вже тут, у стінах Академії.

Еліс насупилась, на мить замислившись.

— Але ж це неможливо. Академія захищена магічними бар'єрами. Як хтось взагалі може пройти?

Анна похитала головою.

— Мортарій теж так казав. Але якщо це не зовнішній ворог, то хто? — її голос затремтів. — Я відчуваю, що ми в небезпеці.

Після лекції Анна зібрала свої речі й швидко пішла в сторону виходу. Вона мала намір повернутися до Мортарія, розповісти йому про свої підозри, але щось змусило її зупинитися. У коридорі вона відчула дивну присутність. Темна, важка енергія ніби обплела її, викликаючи неспокій.

Раптом із тіні коридору вийшов чоловік — викладач, якого Анна бачила кілька разів. Його обличчя було холодним і непривітним. Він повільно підійшов до неї, і його очі блищали якоюсь дивною злобою.

— Анно, — голос його був ледь чутний, але в ньому відчувалася загроза. — Тобі не варто було так глибоко копати. Ти тепер надто багато знаєш.

Анна відступила на крок, інстинктивно готуючи магію для захисту.

— Хто ти такий? — її голос звучав сміливіше, ніж вона почувалася насправді.

— Той, хто покінчить із твоїми наївними спробами врятувати цей світ. Ми знаємо, ким ти є, Анно. І ми не дозволимо тобі виконати свою роль, — він зробив крок вперед, його обличчя стало ще темнішим.

Анна зірвалася з місця, але чоловік швидко викликав магічні тенета, які зупинили її рухи. Вона відчувала, як енергія стискає її з усіх боків, не даючи вирватися.

«Ні, я не можу так просто здатися», — промайнуло в її голові.

Анна спробувала використати всі свої сили, щоб розірвати темні пута, але було марно. Здавалося, що кожен її рух тільки робив їх міцнішими. Її серце колотилося від страху.

І тут, у самий останній момент, коридор заполонила чорна тінь — знайома тінь, яка огорнула Анну і розсіяла магічні тенета противника. Мортарій з'явився так швидко, що Анна навіть не встигла зрозуміти, звідки він узявся.

— Не думав, що знову побачу твоє обличчя в цій академії, — холодно сказав Мортарій, встаючи між Анною та викладачем.

Викладач на мить завмер, оцінюючи ситуацію, але потім насмішкувато посміхнувся.

— Як цікаво. Ти захищаєш її, Мортарію? Чи, можливо, захищаєш те, що вона може зробити?

— Я захищаю її від таких, як ти, — голос Мортарія був крижаним, але сповненим погроз.

Не вагаючись, Мортарій знищив тіньовим ударом викладача, який навіть не встиг зробити крок у відповідь. Все сталося так швидко, що Анна ледь усвідомила, що відбулося. Тіло ворога зникло в темряві, немов його ніколи не існувало.

Анна стояла на місці, важко дихаючи, а її серце ще довго не могло заспокоїтися.

Мортарій підійшов ближче, його очі пронизували її.

— Це був лише початок. Вони вже тут, в Академії. Тепер ти розумієш, чому я не можу залишити тебе без захисту? — його голос був серйозним і тверезим.

Анна опустила голову. Тепер вона усвідомлювала всю серйозність ситуації.

— Я зрозуміла, — тихо відповіла вона, піднявши очі на Мортарія. — Ти мав рацію. Я не зможу захистити себе без твоєї допомоги.

Мортарій підійшов ще ближче, взяв її за руку і тихо додав:

— Після уроків забери свої речі. Ти більше не будеш одна.

Анна мовчки кивнула, намагаючись оговтатися від всього, що сталося. Відчуття небезпеки все ще пульсувало в її свідомості, але тепер вона знала одне: її життя змінилося назавжди. Безпека була відносною, і лише Мортарій міг забезпечити їй захист, на який вона дійсно могла покластися.

— Ти повинна зараз йти на лекції, — тихо сказав Мортарій, відпускаючи її руку, але в його очах все ще залишалася стурбованість. — Небезпека на сьогодні минула, але це лише тимчасово.

Анна відчула, як його слова осіли важким тягарем на її душі. Вона кивнула і, не кажучи нічого більше, вирушила до свого кабінету.

Лекція пройшла як у тумані. Всі навколо щось обговорювали, сміялися, але Анна була занурена у свої думки. Навіть Еліс, яка зазвичай була дуже уважною до будь-яких змін у настрої Анни, не звернула уваги на її стан. Можливо, через те, що Анна виглядала цілком спокійною зовні.

Але її думки були про інше. Що це за нова загроза? Чи зможе вона впоратися з таким рівнем небезпеки, якщо навіть найкращі маги Академії не змогли її виявити раніше?

Коли останній дзвінок оголосив про закінчення дня, Анна відчула, як її серце знову пришвидшило свій ритм. Заняття закінчилися, і їй доведеться повернутися до Мортарія.

Вона не знала, як пояснити це Еліс. Звісно, її подруга була досить відкритою до будь-яких новин, але навіть Анна не була готова розповідати про все, що сталося між нею і Мортарієм. Це було надто особисте, надто важливе.

Анна піднялася з місця, глибоко вдихнула і попрямувала до дверей.

Коли Анна повернулася до кімнати, її очікував неспокійний вечір. Вона почала збирати свої речі, намагаючись не думати про те, що це не тимчасовий переїзд, а фактично рішення залишитися поруч із Мортарієм назавжди.

«Я не можу повертатися до звичного життя», — подумала вона, складаючи свої книги в сумку.

Раптом її думки перервав стукіт у двері. Анна підійшла і обережно відкрила їх. На порозі стояв Мортарій, спокійний, але його обличчя було серйозним.