Глава 19: Пастка

Ранок почався з поспіху. Анна лежала на ліжку, її волосся розкидалося по подушці, а тіло ще не відійшло від тих емоцій, що пережила з Мортарієм. Але раптом її охопило відчуття тривоги — час. Вони запізнювались на лекції.

— Ми запізнюємося! — різко вигукнула вона, сідаючи на ліжку.

Мортарій лише посміхнувся, його спокій контрастував із її панікою. Він піднявся, швидко вдягнувшись, і простягнув руку, допомагаючи їй встати.

— Нам треба поспішити, — додав він, його голос все ще залишався м'яким, але у погляді вже проглядалася серйозність.

Анна похапцем натягнула форму, і вони швидко залишили його будинок. Перебігши через двір академії, вони розділилися біля входу, адже їхні лекції були в різних корпусах.

— Будь обережною, Анно, — сказав Мортарій, зупиняючись на мить перед тим, як піти. Його погляд був сповнений турботи. Він легенько торкнувся її руки, і вона відчула тепло, яке віддавалося в її душі.

— Ти також, — відповіла Анна, посміхаючись. Але десь глибоко всередині її не покидало відчуття, що щось не так.

Мортарій зник у тінях, і Анна пішла в напрямку свого кабінету. Лекція з магії мала розпочатися через кілька хвилин, але її роздуми про ранок і все, що сталося між ними, не дозволяли їй зосередитися.

Вузький коридор академії здавався безлюдним, лише її кроки відбивалися від стін, коли вона почувала, як тіньовий коридор стискається навколо неї. Анна йшла швидко, намагаючись не запізнитися, але щось у цьому коридорі було не так. Вона раптом відчула присутність — щось холодне і вороже.

Раптово двері, що вели до її класу, зачинилися перед нею. Анна зупинилася і озирнулася, але в коридорі нікого не було. Тиша обтяжувала повітря, а серце Анни почало битися частіше. Вона відчула, як щось змінюється в повітрі. Тіньові сутності почали проявлятися навколо неї, оточуючи з усіх боків. Це були вороги.

— Ти не повинна існувати, — почувся тихий, зловісний голос із темряви. — Ти — загроза.

Анна зробила кілька кроків назад, витягуючи руки перед собою, намагаючись активувати свою магію. Але вона відчувала, як сили покидають її, тіні затягували її в пастку. Їй не вистачало контролю, а противники були надто сильні.

— Ти не врятуєш цей світ, — знову пролунало з тіней.

Анна зібрала всю свою волю, спробувала створити захисний бар'єр, але темрява була сильнішою. Вона намагалася боротися, але її зусиль не вистачало. Відчуття безсилля поступово охоплювало її.

Коли все здавалося втраченим, вона раптом відчула знайому енергію. Тіні навколо неї розсіялися, як тільки з'явився Мортарій. Його постать з'явилася з темряви, і він швидко знищив ворогів своєю магією.

Анна важко дихала, відчуваючи, як життя повертається до неї.

— Я ж казав, що ти повинна бути обережною, — тихо сказав Мортарій, підходячи ближче і торкаючись її плеча. Його очі були повні рішучості, але в них було й щось більше — тривога за неї.

Анна стиснула його руку, не відводячи погляду.

— Ти врятував мене знову… Я думала, що зможу захиститися сама. Але переоцінила свої сили.

Він нахилився ближче, його погляд став ще серйознішим.

— Анно, ти сильна. Але навіть найсильніші потребують захисту. Тепер ти розумієш, чому я не хочу, щоб ти була далеко від мене?

Анна задумалася. Її амбіції та впертість не дозволяли легко здатися, але зараз вона відчувала, що Мортарій має рацію. Світ ставав небезпечнішим з кожним днем, і вона переоцінила свої можливості.

— Ти маєш рацію… — тихо відповіла вона, нарешті визнаючи істину. — Я недооцінила небезпеку.

Мортарій обережно обняв її, захищаючи її у своїх руках.

— Тепер ти будеш під моїм захистом. Я не дозволю тобі ризикувати більше.

Мортарій обережно тримав Анну в своїх обіймах, і вона відчула, як його магія розтікається по її тілу, наче захисний кокон, що відганяв будь-яку небезпеку. Її дихання повільно вирівнювалося, і вона знову відчула під ногами міцний ґрунт. Але серце все ще билося швидко, відчуття небезпеки не зникло повністю.

— Після уроків, — його голос був тихим, але рішучим, — ти повинна забрати свої речі і переїхати до мене. Це не обговорюється, Анно. Ти маєш бути поруч зі мною, і я не дозволю тобі більше ризикувати життям.

Він зробив паузу, уважно дивлячись на неї, ніби чекав реакції. Анна підняла очі на нього, її погляд зустрів його — строгий, але водночас сповнений турботи. Вона знала, що він правий. І все ж щось у її серці протестувало проти такої абсолютної підпорядкованості.

— Мортарію, — тихо почала вона, намагаючись знайти слова, — я розумію твою турботу. Але я не можу просто жити як якась принцеса під твоїм захистом. Мені потрібен простір, я хочу довести, що можу впоратись із загрозами самостійно.

Мортарій глянув на неї ще серйозніше.

— Анно, це не про довіру чи твою силу. Це про те, що світ навколо тебе стає все небезпечнішим. І ці створіння не перестануть полювати на тебе. Вони знають, ким ти є. І я знаю, наскільки важливо тебе захистити.

Він торкнувся її обличчя легким дотиком.

— Сьогодні небезпеки більше не буде, — продовжив він, його голос звучав заспокійливо. — Я подбав про це. Тож можеш спокійно йти на лекції.

Анна на мить зупинилася, обмірковуючи його слова. Вона вже відчувала себе вразливою і слабкою через цю невдалу спробу захиститися від ворогів. Але її незалежність завжди була для неї важливою.

— Я не можу так просто здатися, — прошепотіла вона. — Але… добре. Я подумаю над тим, щоб переїхати.

Мортарій посміхнувся, але ця посмішка була легка, ледь помітна. Його погляд все ще залишався серйозним.

— Ти подумаєш. Але рішення вже прийнято, — він випрямився, злегка торкнувшись її плеча. — Ти переїдеш сьогодні після занять. І це буде найкращий крок для нас обох.

Анна зітхнула, відчуваючи, що сперечатися з ним марно. Вона розуміла, що не в силах заперечити, та й у глибині душі знала, що це, мабуть, правильне рішення. Її власні сили поки не були достатньо розвинені для того, щоб протистояти такій небезпеці. Але в ній все одно залишався вогник незалежності.