Глава 18: Незламні рішення

Анна повільно відкрила очі, відчуваючи поруч тепло. Перші промені сонця пробивалися крізь штори, ніжно освітлюючи кімнату. Вона відразу відчула, як Мортарій тримає її у своїх обіймах. Це було так природно — лежати поруч із ним, відчувати його силу та спокій, але водночас десь у глибині її душі блукало почуття тривоги.

Мортарій вже не спав. Він дивився на неї, погляд був м'яким, але в ньому читалося щось глибше — рішучість.

— Ти більше не підеш від мене, Анно, — сказав він, обережно притискаючи її ближче до себе. Його голос був тихим, але в кожному слові вчувалася серйозність. — Ти житимеш зі мною. Тут небезпечно, і я не дозволю, щоб з тобою щось сталося. Я повинен бути поруч, щоб тебе захищати.

Анна піднялася на лікті, дивлячись йому прямо в очі. Її серце билося швидше, але не від його близькості, а від злості.

— Жити з тобою? Ходити під конвоєм, як принцеса? — обурилася вона, намагаючись звільнитися з його обіймів. — Мортарію, це смішно! Я не дозволю собі бути безпорадною. Я можу захищатися, і ти це знаєш!

Він злегка посміхнувся, дивлячись на неї з тією ж рішучістю.

— Я не хочу, щоб ти відчувала себе безпорадною, — він провів рукою по її спині, намагаючись її заспокоїти. — Але є сили, які навіть ти не зможеш подолати сама. Я знаю, що ти сильна, але це небезпечно. І я не дозволю тобі ризикувати.

Анна різко вирвалася з його обіймів і сіла на краю ліжка, втираючи обличчя руками.

— Ти поводишся, як охоронець, а не як партнер. Я не хочу жити під твоїм наглядом, — вона обернулася до нього з викликом в очах. — Я не буду жити з тобою тільки тому, що ти боїшся за мене!

Мортарій повільно підвівся і наблизився до неї, сідаючи поруч. Його погляд знову став м'яким, але в очах з'явилася інша іскра — щось більше, ніж просто турбота.

— Добре, — тихо відповів він, обережно торкаючись її руки. — Тоді, можливо, ти потребуєш трохи іншої уваги.

Не давши їй можливості відповісти, він нахилився і поцілував її, його губи ніжно торкнулися її шиї. Анна спочатку намагалася чинити опір, але відчувала, як його дотики відволікають її від злості. Його рука впевнено ковзнула по її плечу, повільно наближаючись до її талії.

Анна зловила себе на думці, що втрачає контроль над ситуацією. Вона відчула, як її тіло починає віддаватися його бажанням, але раптом різко зупинилася і відірвалася від його губ.

— Мортарію, це не вирішить наші проблеми, — голос її був твердим, але вона сама відчувала, як важко їй стримувати себе. Її груди швидко підіймалися від прискореного дихання, а всередині палало бажання.

Він лише підняв одну брову, його усмішка стала більш хитрою.

— Можливо, ні. Але ми повернемося до цієї розмови пізніше, — промовив він, нахиляючись ближче, не залишаючи їй можливості для втечі.

Анна відчула, як її тіло пульсує від його близькості, але цього разу вона вже не чинила опору. Її руки обережно торкнулися його плечей, і вона вперше сама нахилилася, щоб поцілувати його. Поцілунок був глибоким і пристрасним, якого вони обоє так довго чекали. Їхні тіла зливалися в гармонії, і те, що почалося як суперечка, швидко переросло в щось зовсім інше.

Їхній ранок був наповнений не лише емоціями, а й невимовним почуттям єдності, яке розгорялося все сильніше. Анна вже не думала про їхню розмову чи суперечки. Зараз існували лише вони двоє — разом, у цей незабутній момент.