Глава 16: Відлуння емоцій

Анна не могла заснути тієї ночі. Її думки безперервно поверталися до поцілунку з Мортарієм. Щось у ній змінилося, і це було незрозуміле, але дуже сильне відчуття. Її серце продовжувало бити швидше, ніж зазвичай, навіть після того, як вона закрила очі. Вона ворушилася в ліжку, не знаходячи спокою.

Раптом двері її кімнати відчинилися. Еліс зайшла, виглядаючи стривоженою, але водночас зацікавленою.

— Ти не можеш заснути? — запитала вона, помічаючи, як Анна метушиться під ковдрою.

Анна підняла голову з подушки й глибоко зітхнула:

— Ні, знову думаю про все це…

Еліс уважно подивилася на неї, сідаючи на край ліжка.

— Ти про Мортарія? — запитала вона з ледь помітною посмішкою. — Ти знову щось приховуєш?

Анна спробувала посміхнутися, але її нервовий стан зраджував її справжні почуття.

— Щось знову сталося, — зізналася вона, опускаючи погляд на ковдру. — Ми поцілувалися… знову.

Еліс широко відкрила очі, а потім засміялася:

— Ти серйозно? Ти ж говорила, що намагаєшся тримати дистанцію!

— Я теж так думала, — зітхнула Анна. — Але щось в ньому… він не дозволяє мені це зробити. Я не знаю, як пояснити.

Еліс притиснула руку до свого серця, виглядаючи так, ніби смакує момент:

— Яка драма! І ти кажеш, що не знаєш, що робити? Анно, ти ж розумієш, що між вами щось серйозне, так? Він не просто так це робить.

Анна зітхнула, спробувавши зібрати свої думки.

— Я знаю… але він каже, що це помилка. Що він не мав цього робити.

Еліс подивилася на неї недовірливо:

— Він так сказав? Ну, звучить як класичний чоловічий страх перед відповідальністю, якщо чесно.

Анна закусила губу, намагаючись не дозволити собі виявити свої справжні почуття. Вона знала, що Мортарій щось відчуває, але його страх і відстороненість створювали бар'єр.

— Він сказав, що не може дозволити собі більше. Що це небезпечно, — Анна відчула, як її серце знову стискається від цих слів.

Еліс, трохи задумавшись, нарешті додала:

— Мортарій — дуже складна людина. Але, Анно, якщо він справді так турбується про тебе, це означає, що ти для нього важлива. Він, напевно, просто боїться наслідків. Він не хоче тобі нашкодити.

Анна кивнула, вдячна за слова підтримки, але всередині неї вирувала буря.

— Я знаю, що він турбується, — тихо сказала вона. — Але що буде далі? Я не можу просто це ігнорувати.

Еліс нахилилася ближче:

— Може, вам варто поговорити знову? Можливо, він сам ще не розібрався у своїх почуттях. Але ясно одне — він не зможе триматися подалі від тебе надто довго.

Анна невпевнено усміхнулася.

— Я не знаю, чи готова до ще однієї розмови з ним, — зізналася вона. — Все так заплутано.

Еліс встала, підморгнувши:

— Кохання завжди складне, але ти впораєшся. І пам'ятай — я поруч.

Анна кивнула, дивлячись на свою подругу з вдячністю. Вона не знала, як усе складеться далі, але розуміла, що не зможе більше тікати від цих почуттів.

Анна стояла в порожній залі, думки про поцілунок не давали їй спокою. Що ж це було? Її серце билося швидко, немов підказуючи про щось глибше, що вона ще не розуміла. Але тепер все стало значно складнішим. Вона не могла забути його погляд — таємничий, але водночас турботливий.

Раптом двері відчинилися, і Мортарій увійшов до зали, його присутність наповнила простір особливою напругою. Анна відчула, як її серце завмерло, коли він підійшов ближче, і вона побачила, що він уважно дивиться на неї. Але цього разу його погляд був іншим — м’якшим, без звичної холодної маски.

— Ти знову врятував мене, — тихо сказала вона, але в її голосі звучала певна відстороненість. — Але чому? Що між нами насправді відбувається?

Мортарій підійшов ще ближче, не зводячи з неї очей. Він зупинився зовсім поряд, і тіні, які завжди оточували його, здавалося, затихли. Вперше за весь час він виглядав менш стриманим.

— Я довго намагався триматися осторонь, Анно, — почав він глибоким голосом. — Але я більше не можу це робити.

Анна широко розкрила очі, не очікуючи таких слів. Її серце калатало сильніше, а в грудях почало щось розриватися на тисячу відтінків емоцій.

— Ти весь цей час віддалявся, казав, що не можеш… — почала вона, але замовкла, коли побачила, як його обличчя наблизилось до її. — Чому тепер?

Мортарій обійняв її однією рукою, м'яко, але рішуче. Їхні погляди знову зустрілися, і напруга між ними майже стала відчутною. Він подивився на неї так, ніби наважувався сказати щось, що тримав у собі занадто довго.

— Бо я зрозумів, що якщо не дозволю собі бути поруч із тобою, я втрачу щось більше, ніж просто учня. Я втрачу тебе. І це те, з чим я більше не можу змиритися.

Анна дивилася на нього, здивована такою відвертістю. Її голос трохи затремтів, коли вона відповіла:

— Але ти завжди був таким… недосяжним. Я думала, ти не можеш дозволити собі цього.

— Я й справді не можу. Але ти стала для мене важливішою, ніж усі мої обов'язки, — він зробив крок вперед і тихо продовжив: — Я більше не буду віддалятися.

Його слова прозвучали тихо, але настільки сильно, що Анна відчула, як в ній щось остаточно ламається — стіна, яку вона так довго будувала між собою і ним.

— І я більше не буду боротися з тим, що відчуваю, — додав він.

Не кажучи ні слова, Мортарій нахилився до неї. Її дихання завмерло, коли його губи торкнулися її з новою рішучістю, але з ніжністю, яку вона не очікувала. Цього разу це було зовсім інше — вони більше не стримувалися. Поцілунок був довгий, повний пристрасті й неприхованих почуттів.

Анна відчула, як її серце почало калатати ще сильніше, відповідаючи на цей поцілунок. Вона більше не мала сумнівів — це те, чого вона насправді бажала, хоча і боялася собі в цьому зізнатися.

Коли вони нарешті відірвалися одне від одного, Мортарій затримав руку на її обличчі. Його погляд став теплішим.

— Тепер усе змінилося, — тихо сказав він. — І ти повинна знати, що для мене це важливо.