Глава 15: Змова в тіні

День розпочався, здавалося б, спокійно. Анна повільно звикала до академічного життя і відчувала, що поступово стає частиною цього магічного світу. Проте одна річ залишалася незмінною — Аделіна та її вірні подруги продовжували недоброзичливо ставитися до Анни, особливо після уваги Касіана.

Після занять Анна вирушила до бібліотеки, щоб підготуватися до чергового випробування. Довгі ряди книжок і тихий шурхіт сторінок завжди заспокоювали її, але сьогодні все було інакше. Як тільки вона відкрила книгу, відчуття тривоги заполонило її. Відчувалося, що щось не так, але що саме — вона не могла сказати.

Несподівано, коли Анна підняла голову, щоб зосередитися, з полиць посипалися книжки, немов хтось невидимий штовхнув їх. Величезні фоліанти падали прямо на неї. Анна ледве встигла підняти руки, щоб захиститися магічним щитом, і книги впали на підлогу з гучним грюкотом. Усі в бібліотеці завмерли, а вона стояла посеред хаосу.

— Що за чортівня? — тихо пробурмотіла вона, озираючись довкола.

В кутку кімнати вона помітила Аделіну та її подруг. Вони стояли, усміхаючись, і шепотілися між собою. Аделіна кинула на неї задоволений погляд, ніби все йшло за планом. Анна відразу зрозуміла, хто стоїть за цим інцидентом. Її терпіння було на межі.

Анна підійшла до Аделіни, відчуваючи, як гнів всередині починає наростати.

— Це ти влаштувала, так? — холодно спитала вона, наближаючись до суперниці.

Аделіна посміхнулася, з презирством кинувши погляд на Анну.

— Що ти кажеш, Анно? Я навіть не знаю, про що ти говориш, — її голос був солодкуватий, але повний зневаги. Її подруги голосно засміялися.

Це була остання крапля. Анна не збиралася мовчати. Вона різко підійшла до Аделіни, а її рука піднялася сама собою. В наступну мить вона вдарила її в обличчя. Удар був несподіваним — Аделіна схопилася за щоку, розгублено дивлячись на Анну. Її подруги перелякано відступили, не очікуючи такої реакції.

— Як ти смієш?! — крикнула Аделіна, в очах її з'явився вогонь люті. — Ти пожалієш про це!

Не гаючи часу, вона вибігла з бібліотеки, прямуючи до кабінету викладачів, щоб негайно поскаржитися на Анну.

Анна стояла на місці, важко дихаючи. Вона знала, що цей інцидент не пройде непомітно і що Аделіна обов’язково спробує зіпсувати їй репутацію. Однак зараз вона не шкодувала — з нею більше не можна було так поводитися.

Через кілька хвилин Анна опинилася перед кабінетом дисциплінарної ради. Аделіна вже там була, разом з однією з подруг, яка підтверджувала кожне її слово. Вони виглядали впевненими в собі, в той час як Анна не могла позбутися передчуття наближення неприємностей.

Несподівано до кабінету увійшов Мортарій. Його спокійна, але могутня постава відразу привернула увагу. Він швидко окинув поглядом ситуацію і відразу зрозумів, що сталося. Підійшовши до столу дисциплінарної ради, Мортарій кивнув головою в бік Аделіни.

— Я в курсі того, що тут відбулося, — його голос був глибокий і впевнений. — І можу підтвердити, що це не Анна була ініціатором конфлікту.

Аделіна побіліла від люті. Її очі заблищали від образи, і вона спробувала заперечити:

— Вона на мене напала без причини! Це було несправедливо!

Мортарій кинув на неї важкий погляд, який відразу ж змусив її замовкнути.

— Я був неподалік і бачив усе, що сталося, — його голос звучав так, ніби він більше не терпітиме неправдивих звинувачень. — Якщо ти хочеш викликати проблеми, то, мабуть, ти вибрала не ту жертву.

Після цих слів Аделіна опустила голову, а її подруги стояли осторонь, не наважуючись втручатися. Їх самовпевненість зникла, мов тінь.

Анна відчула полегшення, але також дещо здивувалася. Мортарій знову її захистив. І цього разу він зробив це відкрито, перед всіма.

— Ми закінчили, — промовив він до дисциплінарної ради. — Анна не винна в цьому конфлікті. Але якщо подібні інциденти будуть продовжуватись, я сам подбаю про те, щоб знайти винних.

Він обернувся до Анни, і вона відчула його важкий погляд на собі. Її серце все ще билося швидко, але тепер від змішаних почуттів — вдячності та внутрішньої тривоги. Вона кивнула, розуміючи, що йому можна довіряти.

Коли всі залишили кабінет. 

Мортарій не пішов слідом за іншими. Він залишився стояти поруч із Анною, його присутність заповнювала простір навколо неї. Її серце шалено калатало, але вона не могла знайти потрібних слів.

— Ти вчинила сміливо, але ризикуєш втратити контроль над своїми емоціями, — його голос був спокійним, але відчутним, наче вітер у порожньому коридорі.

Анна стиснула кулаки, відчуваючи змішані почуття.

— Я не могла дозволити їм продовжувати це, — прошепотіла вона. — Вони зробили все, щоб принизити мене.

Мортарій наблизився на крок, і її тіло відреагувало на його наближення. Його голос став тихішим, але більш проникаючим:

— У тебе завжди є вибір. Але ти повинна навчитися контролювати себе. Твоя сила зростає, і емоції можуть стати твоїм найбільшим ворогом.

Анна зітхнула, намагаючись заспокоїтись. Але її погляд упав на його плече. Вона помітила кров на його чорному плащі.

— Ти поранений, — її голос тремтів, коли вона торкнулася його руки.

Він спробував відвести руку, але вона наполягала:

— Ти не можеш це ігнорувати. Дозволь мені допомогти.

— Ні, — сказав він, і його голос став глибшим. — Це незначна рана. Вона загоїться сама.

— Я не можу просто стояти й дивитися, як ти страждаєш, — Анна ніжно доторкнулася до його плеча, відчуваючи тепло його шкіри під тканиною.

В ту ж мить Мортарій різко схопив її обома руками за голову, ніби більше не міг стримувати себе. Його погляд палахкотів, змішанням емоцій і пристрасті.

— Анно… — промовив він, і його голос захрипнув від напруги.

Анна намагалася зрозуміти, що відбувається, але не встигла. Мортарій нахилився і поцілував її. Поцілунок був не просто раптовим, він був настільки глибоким, що Анна відчула, як усі її сумніви та страхи відступають на задній план.