Глава 11: Спалах емоцій

Мортарій все ще стояв перед нею, тримаючи дистанцію, але Анна не відступала. Її погляд зупинився на плямі крові на його одязі, і вона відчула невимовне бажання допомогти, не зважаючи на його опір.

— Я ж сказала, дай я подивлюсь! — наполягла вона, роблячи крок вперед.

Мортарій стримав зітхання, його очі на мить спалахнули ледь помітним внутрішнім вогнем. Він ледве стримував себе, відчуваючи, як близькість Анни лише посилює його бажання. Але це було небезпечно. Надто небезпечно. Він володів силами, які могли завдати шкоди, і його природня регенерація вже починала лікувати рану, хоч і повільніше, ніж зазвичай.

— Я не потребую твоєї допомоги, Анно, — його голос був низьким і хрипким, а руки напружено стиснуті. — Йди. Це не твоя справа.

Але вона вперто продовжувала.

— Не кажи дурниць. Ти поранений, і я можу допомогти, — Анна підійшла ще ближче, навіть не підозрюючи, які внутрішні демони б’ються в душі Мортарія. Її рука повільно торкнулася краю його плаща, коли вона нахилилася до рани.

Мортарій відчув, як її близькість розпалює всередині його темну пристрасть. Його серце билося гучно, ніби попереджало про небезпеку, але вже було занадто пізно зупинити це. Кожна частина його тіла напружувалася, намагаючись придушити порив, який він не міг контролювати.

— Анно, — прохрипів він, намагаючись відштовхнути її, але її пальці вже торкнулися його шкіри, дотик такий легкий, але водночас магічно сильний. І тоді все змінилося.

Мортарій різко зловив її за голову обома руками і, не стримуючи себе більше, притягнув її до себе. Їх губи зустрілися в палкому поцілунку, пристрасному та незбагненно глибокому. У ту мить зникли всі його стриманість і заборони. Час зупинився, коли Анна відчула, як його тепло і сила огортають її.

Вона не встигла ні здивуватися, ні зреагувати. Його губи були гарячими, і поцілунок був настільки інтенсивним, що Анна повністю загубилася в цій миті. Її серце билося швидше, і вона відчула, як всередині щось змінюється — ніби магія перепліталася з її емоціями. Кожен дотик його рук викликав у неї тремтіння, кожен рух наближав їх ближче.

Поцілунок тривав довго, наповнений енергією, яку вона не могла зрозуміти. Вони обоє тонули в цьому спалаху емоцій, але коли свідомість Анни почала повертатися, вона нарешті усвідомила, що відбувається.

З різким рухом Анна відштовхнула Мортарія, вражена своєю власною реакцією. Вона важко дихала, її очі широко відкриті. Що вона тільки що зробила? Що сталося між ними?

— Що ти… — голос Анни зірвався, і вона не могла знайти слів.

Мортарій, виглядаючи так само розгублено, швидко відійшов назад, його обличчя спотворене болем — не лише від рани, але й від усвідомлення того, що він тільки що зробив. Його очі відразу стали похмурими, а вираз лиця — суворим.

— Вибач, — прохрипів він, відступаючи. — Я не мав… цього робити.

Анна мовчала, її серце все ще билося скажено. Вона не могла зрозуміти своїх почуттів, але знала одне — цей момент змінив все.

Мортарій більше нічого не сказав, тільки ще раз коротко глянув на неї, перш ніж швидко вийти з кімнати, залишивши її саму в порожньому залі, все ще огорнуту сплутаними почуттями.

Анна залишилася сама в порожньому залі, її дихання було важким, серце ще не встигло заспокоїтися після того, що сталося. Вона стояла на одному місці, не знаючи, що робити далі. Все, що відбувалося, здавалося їй нереальним. Цей поцілунок… Він був надто несподіваним і сильним, наче вирвався з глибини її душі, здавалося, що він захопив усю її волю.

Анна намагалася зосередитися, але думки кружляли навколо єдиного питання: чому Мортарій це зробив? Його дотик був таким пристрасним, а очі – такими сумними. Чи це був лише імпульс? Чи є в цьому щось більше?

Її погляд знову повернувся до тієї плями крові, що залишилася на підлозі там, де стояв Мортарій. Його рана… Анна відчула ще більший сум. Він був поранений і не дав їй допомогти, хоча вона щиро хотіла. І цей поцілунок — був це порив його власної слабкості? Або щось інше?

Вона важко зітхнула, відчуваючи, як емоції переповнюють її. Ще кілька хвилин тому вона відчувала злість через те, що її знову відштовхують, а тепер — лише розгубленість і хвилювання.

"Що я зробила?" — подумала вона, намагаючись повернути втрачену рівновагу.

Не встигла Анна зібратися з думками, як почула позаду тихі кроки. Це був Клеренс. Він, здавалося, вже все зрозумів, бо його погляд був напруженим.

— Анно, що сталося? Ти виглядаєш... — він затнувся, його очі зупинилися на тому місці, де був Мортарій. Пляма крові на підлозі не пройшла повз його увагу.

Анна не могла знайти слів. Її губи стиснулися, а думки продовжували хаотично літати.

— Я... — вона не знала, що відповісти. Погляд Клеренса був занепокоєний, і Анна раптом відчула себе маленькою та беззахисною перед його питанням.

— Він поранений? — запитав Клеренс, наблизившись. — Що сталося?

Анна кивнула, але не змогла сказати більше. Її внутрішній світ продовжував тремтіти під вагою емоцій.

— Я не могла нічого зробити… — прошепотіла вона нарешті. — Він не дозволив мені допомогти. І... — її голос зірвався, вона не могла сказати про поцілунок.

Клеренс вдивлявся в неї, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Він підійшов ближче і обережно поклав руку їй на плече.

— Мортарій завжди був непростим, — сказав він тихо. — Але ти не повинна брати на себе всю відповідальність за нього. Він сильний маг і знає, як піклуватися про себе.

Анна хотіла відповісти, що це не так просто, але її думки були занадто заплутаними. Вона тільки мовчки кивнула, намагаючись приховати те, що її справді турбувало. Клеренс, мабуть, це помітив, але не став розпитувати далі.

— Якщо тобі потрібно поговорити або просто побути не одній, знай мене. Ти не одна в цьому світі, Анно, — м'яко додав він, перш ніж відійти, залишивши її з її думками.

Анна залишилася одна в залі, її погляд все ще був прикований до тієї плями крові. Її серце все ще не могло заспокоїтися, і тепер вона не лише думала про те, що сталося між нею та Мортарієм, але й про те, що чекає на неї далі.