Глава 10: Після тіні

Анна стояла в порожньому залі, її думки кружляли навколо поцілунку з Мортарієм. Що це було? Її серце билося швидко, немов попереджало про щось більше, що вона ще не розуміла. Вона не могла відкинути з пам'яті його погляд — таємничий і водночас турботливий.

Перед тим, як глибше зануритися в роздуми, двері залу гучно відчинилися. Увійшли Клеренс і Еліс, виглядаючи виснаженими, але в цілковитій безпеці. Еліс одразу підбігла до неї, схвильовано обійнявши.

— Анно! Ми думали, що щось жахливе станеться! — голос Еліс тремтів, а в очах блищали сльози. — Мортарій сказав, що ми повинні йти негайно. Ми думали, що не встигнемо.

Анна обійняла її у відповідь, але не могла відкинути відчуття, що всередині неї відбувається щось важливіше за цей момент.

— Я рада, що ви в безпеці. Але що це було за створіння? — Анна пригадала, як тінь обплела її тіло, тягнучи в невідоме, коли вона ледве встигла зреагувати.

Клеренс, піднявши голову, підступив ближче:

— Це були створіння з Тіньової реальності, які живляться магічною силою. Ми рідко стикаємося з ними, але це означає, що щось велике назріває, — його голос був серйозним, і він не приховував своєї турботи за Анну.

Анна кивнула, але думки все одно поверталися до Мортарія. Щось у його діях і словах викликало у неї ще більше питань.

— Дякую, що ви були поруч, — тихо сказала вона своїм друзям.

— Що сталося між тобою і Мортарієм? — раптом запитала Еліс, пильно дивлячись на Анну. — Він виглядав так, ніби захищав тебе будь-якою ціною.

Анна розгубилася на кілька секунд. Як пояснити те, що сталося? Поцілунок? Вона сама не знала, що це означало.

— Нічого… особливого, — Анна відвела погляд, намагаючись зібрати думки. — Він просто зупинив мене. Я втратила контроль.

Еліс нахмурилася, явно відчуваючи, що Анна не розповідає всієї правди, але вирішила не тиснути.

— Ти повинна бути обережною, — застеріг Клеренс, і його голос звучав стурбовано. — Мортарій — не просто наставник. У нього є власні інтереси, і ми не знаємо, що він задумав.

Анна відчула, як її тривога знову наростає. Але замість відповіді вона просто подякувала своїм друзям і обіцяла бути обережною.

Коли вони пішли, Анна залишилася на самоті. І майже одразу з'явився Мортарій. Вона відчула його присутність ще до того, як побачила його. Це було дивне відчуття — ніби тінь торкнулася її свідомості.

— Ти врятував їх, — тихо сказала вона, не дивлячись на нього. — Але чому? Ти зробив це лише через мене?

Мортарій, який стояв поруч у напівтемряві, мовчки дивився на неї. Його голос був глибоким, коли він нарешті відповів:

— Я врятував їх тому, що вони твої друзі. І ти маєш значення, Анно. Твоя сила ще не до кінця розкрита. Ти не розумієш, наскільки ти важлива.

Анна підняла голову, зловила його погляд. Її гнів і страх поступово відступали, залишаючи лише безліч запитань.

— Важлива для кого? — різко запитала вона, відчуваючи, що його слова ховають ще більше загадок.

Мортарій зробив кілька кроків вперед, і вона відчула, як холод його тіней торкнувся її шкіри.

— Для цього світу. І не лише цього, — відповів він. Його голос був спокійний, але в ньому вчувалося щось більше — те, що Анна не могла зрозуміти.

Він зупинився за крок від неї, їх погляди зустрілися. Напруга між ними зростала.

— Я хочу знати правду, Мортарію, — твердо сказала вона. — Чому я важлива? Що ти від мене приховуєш?

Мортарій на мить затримав погляд на її очах, ніби оцінюючи її готовність почути правду.

— Все прийде в свій час, Анно, — сказав він, ледь чутно. — Ти повинна навчитися довіряти мені. І собі.

Він простягнув руку, ніби хотів доторкнутися до її обличчя, але зупинився. Анна відчула, як щось у ній ворухнулося — почуття, яке вона не могла пояснити.

— А зараз ти повинна повернутися до навчання. Твоя подорож тільки починається.

Анна відвела погляд і вже була готова піти, коли щось привернуло її увагу. Її очі затрималися на його плащі — червоний відтінок плями на його боці був занадто помітним. Вона зробила крок уперед і прошепотіла:

— Ти поранений?

Мортарій напружився, його погляд знову став суворим.

— Це нічого, — холодно відповів він, намагаючись зробити крок назад. Але Анна не дозволила.

— Дай я подивлюся, — вона зробила ще один крок до нього, простягаючи руку.

— Я сказав, це не має значення, — перебив він, відхиляючись від її руки. Але Анна вже помітила, як його рухи стають повільнішими.

— Ти ризикував життям, рятуючи нас. І ти поранений через це, — її голос звучав твердо. — Я можу допомогти.

— Не варто, — Мортарій відвернувся від неї, ховаючи рану. — У мене свої методи зцілення.

Анна наполегливо дивилася на нього, відчуваючи, що він знову закривається від неї.