Глава 9: Небезпечна прогулянка

Після вчорашніх тренувань Анна почувалася краще — її сили ніби трохи стабілізувалися. Але сьогодні вранці до неї підійшов Клеренс, пропонуючи провести час разом.

— Анно, ти маєш трохи вільного часу? Може, прогуляємось? — запропонував він, стоячи в дверях зала для тренувань. Його посмішка була дружньою, але в очах світилася прихована симпатія.

Анна задумалася, відчуваючи легкий тиск через його запрошення. Вона не була проти спілкування з Клеренсом, але останні події змусили її замкнутися в собі. До того ж, вона не хотіла залишати Еліс одну.

— Я... не знаю, — вагалася Анна. — Еліс зараз зі мною, і я не хотіла б її залишати.

Клеренс, ніби відчувши її небажання бути грубою, легко кивнув.

— Тоді давай підемо всі разом. Це буде цікавіше — ти, я та Еліс. Просто прогуляємось по території академії. Я чув, що за стінами є гарний ліс, який ми ще не досліджували.

Анна поглянула на Еліс, яка саме з’явилася поруч, злегка підморгнувши. Еліс з радістю підтримала пропозицію.

— Це звучить непогано! Тобі теж потрібен відпочинок, — вона подивилася на Анну з усмішкою.

Анна, відчуваючи, що заперечувати немає сенсу, погодилася.

— Добре, пішли, — зітхнула вона, але в її душі було передчуття чогось незвичайного.

Вони вирушили разом у невелику подорож лісом за межами академії. Природа була спокійною, легкий вітер гойдав крони дерев, а сонячне світло грало на листі. Спершу все виглядало мирно, і Анна поступово почала розслаблятися.

Але раптом тиша була порушена. Гучний крик порушив ідилію, з-за дерев виринули три істоти — темні тіні з червоними очима. Вони виглядали як демони з кошмарів, і від них віяло смертоносною силою.

— Що це? — закричала Еліс, миттєво відступаючи.

Анна відчула, як усередині неї піднімається хвиля страху. Демони наближалися, і їхня загрозлива присутність була відчутна навіть на відстані.

— Тримайтеся разом! — крикнув Клеренс, стаючи перед дівчатами, намагаючись захистити їх. Він підняв руки, намагаючись викликати свою магію, але ці істоти були занадто швидкими.

Анна зібрала всі сили, щоб спробувати захистити себе та своїх друзів. Вона підняла руки, викликаючи свою магію, але в цей момент один з демонів кинувся на неї, збиваючи з ніг. Її захист був недостатньо сильним, і страх переповнив її.

Тіньовий демон вже майже торкнувся її, коли несподівано все потемніло. Анна відчула, як сильні руки підхопили її і вирвали з місця.

Перед її очима мигнули тіні, і за мить вони опинилися в безпеці, далеко від небезпеки. Вона впізнала ці відчуття — Мортарій використовував тіньовий коридор, щоб перенести їх обох до академії.

— Ти врятована, — його глибокий голос прозвучав поруч.

Але Анна була не в захваті. Її друзі все ще залишалися там, у небезпеці. Вона різко відштовхнула Мортарія.

— Що ти робиш? Вони ж залишилися там! — її голос був повний обурення, вона намагалася вирватися з його рук. — Я не можу їх покинути!

Мортарій дивився на неї спокійно, але його очі були темними, наче в них відбивалися ті самі тіні, через які вони тільки-но пройшли.

— Ти не готова з ними боротися, — його голос залишався твердим, але він тримав її за плечі, не даючи піти. — Я врятую їх, але спершу ти повинна бути в безпеці.

Анна не хотіла цього чути. Її друзі були там, і вона не могла просто стояти осторонь. Вона почала боротися з Мортарієм, намагаючись вирватися з його рук.

— Відпусти мене! Вони потребують мене! — її очі блищали від сліз, вона вже майже перейшла в істерику.

Мортарій, усвідомлюючи, що її емоції зашкалюють, різко підняв руку і, не кажучи ні слова, нахилився ближче до неї. Його губи швидко торкнулися її, притихаючи її крики.

Анна завмерла. Її серце завмерло разом з нею. Поцілунок був різким і несподіваним, але в ньому не було жорсткості. Він був заспокійливим, сповненим сили і ніжності, і це миттєво змусило її замовкнути.

Її думки затуманилися, і вона більше не могла зрозуміти, що відбувається. Її тіло розслабилося під впливом його близькості, і страх, який переслідував її, почав розчинятися.

Коли він відступив, його очі все ще були серйозними.

— Ти не повинна піддаватися страху, — тихо сказав він. — Я обіцяю, твої друзі будуть у безпеці. Але якщо ти повернешся туди зараз, ти ризикуєш всім.

Анна, все ще заскочена поцілунком, мовчала. Її дихання було нерівним, але страх поступово відступав. Вона кивнула, не в змозі знайти слова.

— Тепер залишайся тут, — сказав Мортарій ще раз, відпускаючи її плечі. — Я повернуся з твоїми друзями.

І з цими словами він зник у темряві тіньового коридору, залишаючи Анну стояти в порожньому залі, все ще відчуваючи на собі його поцілунок і боротьбу між страхом і довірою.