Глава 7: Тінь захисту

Анна залишила сад, відчуваючи змішані емоції після розмови з Касіаном та Клеменсом.Її голова була забита думками, і кожен крок віддавався втомою. Вона відчувала, як її сили вичерпуються не тільки через конфлікт із дівчатами, а й через постійний тиск від того, що вона опинилася в новому, небезпечному світі, де кожен її крок супроводжувався поглядами і судом.

Також Касіан, який так несподівано виявив до свого інтересу, викликав в її душі не спокійно, а нові сумніви. Аделіна була неприємною, але її слова... Вони закарбувалися в свідомості Анни.

Анна стояла в коридорі, спираючись на холодну стіну, намагаючись відновити рівновагу після зустрічі з Аделіною та її подругами. Злість і розчарування переповнювали її, а в голові кружляли думки про те, що вона тут чужа. Її магія ще не досягла достатньої міцності, щоб вона могла відчувати себе впевнено в новому світі. І ось ці підступні дівчата, які намагалися її принизити через якусь дурницю.

Вона змахнула сльози, що почала збиратися в кутиках очей, раптом відчуття холодного подиху пройшло по її спині. Анна здригнулася, відчувши присутність когось іншого. Коли вона обернулася, то побачила Мортарія. Його фігура, як завжди, ніби зливалася з тінями, але цього разу він не виглядав насторожено чи відсторонено. У його очах світилася незвичайна м'якість.

— Анно, — тихо промовив він, наближаючись до неї.

Вона дивилася на нього здивовано. Чому він з'явився саме зараз, коли їй було найгірше? Його голос був тихий, але теплий. Вона відчула, як напруга, яка заполонила її тіло, почала відпускати.

— Що сталося? — він зупинився на кілька кроків, його погляд досліджував її обличчя, наче шукав відповіді на те, що не хотіла вимовляти вголос.

Анна не змогла стримати слова, які рвалися назовні:

— Вони всі думають, що я чужа. Що я тут зайва... — її голос тремтів, і вона майже не навиділа себе за те, що дозволила своїм емоціям вірувати назовні.

Мортарій тихо вдихнув і підійшов ближче. Його присутність, як завжди, була чимось загадковим, але в цей момент вона відчула, що він не ворог. Його голос був незвично лагідним:

— Вони не розуміють, хто ти насправді. І саме це лякає їх. Але їх страх — це їхня слабкість, не твоя. Ти просто сильніша, ніж будь-хто з них. І це тільки початок.

Анна відчула, як її внутрішня боротьба починає вщухати, наче він зміг доторкнутися до іншої частини її душі, яку вона ховала навіть від себе. Мортарій завжди був таємничим і дещо лякав її, але в його словах зараз було стільки правди, що вона не могла їх ігнорувати.

— Чому вам це так важливо? — запитала вона, піднявши погляд і зустрівшись із його очима.

Мортарій злегка посміхнувся, його усмішка була ледь помітною, але не холодною.

— Ти частина цього світу, Анно. І не просто частина — ти ключ до багатьох речей. Я бачу в тобі більше, ніж ти зараз можеш зрозуміти. Ти лише на початку свого шляху, і якщо дозволиш, я допоможу тобі пройти його.

Анна почувала себе розгублено, але водночас в її серці народжувалася нова надія. Вона відчула підтримку, яку так довго шукала. Крім того, якщо Мортарій залишився загадкою для неї, його слова торкалися найбільших струн її душі.

— Дякую, — прошепотіла вона, намагаючись отримати хвилю емоцій, що накочувала на неї.

Мортарій кивнув, і його очі на мить стали м'якшими, ніж Анна колись бачила.

— Відпочинь сьогодні, Анно, — порадив він. — І пам'ятай: завжди звертайся до мене, якщо тобі потрібна допомога. Я поруч.

Його слова прозвучали впевнено, і Анна знала, що він говорить правду. Він завжди буде поруч — навіть коли її світ буде хистким і невизначеним.

Анна стояла, дивлячись у спину Мортарія, який почав відходити. Його слова лунали в її голові, як ехо, залишаючи після себе змішане відчуття впевненості й тривоги. Він був загадковий, але щось у ньому притягувало, змушувало шукати відповіді, які ховалися за його холодною маскою.

Вона стиснула руки в кулаки, намагаючись опанувати свої емоції. Їй хотілося сказати ще щось, запитати, чому він дійсно так піклується про неї, але її голос знову її зрадив. Вона просто мовчки стежила за тим, як він зникав у тіні.

— Чому він завжди такий... — прошепотіла вона собі під ніс.

Її серце стислося від змішаних почуттів. З одного боку вона відчувала захист і підтримку, але з іншого боку — щось її тривожило. Щось у його погляді залишилося нерозгаданим. Чи справді він її захищає, чи є в цьому приховані мотиви?

Анна вирішила прогулятися садом, намагаючись заспокоїти розум. Вона знала, що в цьому світі все складніше, ніж здається на перший погляд. Внутрішній конфлікт не давав їй спокою, і їй потрібно було знайти відповіді — на запитання, які вона навіть не встигла сформулювати.

Вона пройшла кілька кроків, коли раптом відчула легке здригнення землі під ногами. Щось було не так. Її магія, яка все ще залишилася для її новим відчуттям, підказувала, що поруч відбувається щось незвичайне.

Анна різко зупинилася і озірнулася. Тіні в саду ніби ставали густішими, обволікаючи дерева й стежки. Вона відчула знайому енергію, від якої її тіло покрилося мурашками.

З тіней з'явився Мортарій. Але цей раз його вигляд був іншим — не таким лагідним, як кілька хвилин тому. Його обличчя було навіть серйозним, дещо суворим, а погляд у важливо вивчав Анну.

— Ти відчуваєш це? — запитав він, і його голос прозвучав так, ніби він уже знав відповідь.

Анна кивнула, хоча зовсім не зрозуміла, що саме відчувала.

— Твоя магія пробуджується, — продовжив він. — Ти ще не розумієш її сили, але вже починаєш відчувати її на рівні інтуїції.

Вона вдихнула глибоко, намагаючись зосередитися на його словах. Ваша магія була чимось незвіданим, і вона часто боялася використовувати її. Але Мортарій, здається, знає про неї більше, ніж вона сама.

— Що це означає? — запитала вона, сподівається отримати пояснення.

Мортарій на мить замовк, обмірковуючи своє слово.