Глава 6: Межа терпіння

Наступного ранку Анна прокинулася від сонячних променів, які пробивалися крізь вікно її кімнати. Вона все ще відчувала легкий дискомфорт після вчорашнього зіткнення з Аделіною та її підплічними, але її рішучість не похитнулася. Це був новий день, і їй потрібно було зосередитися на навчанні.

Одягнувшись у свою звичайну форму Академії — скромну, але зручну мантію, — Анна вийшла в коридор. Тут було тихо, більшість учнів вже вирушили до їдальні або на заняття. Їй не хотілося поспішати після вчорашнього дня, тому вона вирішила піти до їдальні, сподіваючись знайти тихий куточок і спокійно поснідати.

Проте, коли вона увійшла до великої зали їдальні, відчула, що до неї знову прикуті чужі погляди. Здається, після вчорашньої сцени в коридорі розмова про неї швидко поширилася серед учнів. Деякі кидали на неї короткі погляди, шепотіли щось одне одному, але Анна намагалася не звертати на це увагу.

Вона підійшла до столу, взяла на піднос трохи хліба, фруктів і склянку води, і вже збиралася сісти за найвіддаленіший стіл, коли помітила знайому постать.

— Анно! — гукнув Касіан, що сидів неподалік із кількома хлопцями. Він підняв руку, щоб привернути її увагу, і усміхнувся, запрошуючи до свого столу.

Анна здригнулася, розуміючи, що це може привернути ще більше небажаної уваги, але ввічливо кивнула й повільно підійшла.

— Можеш приєднатися до нас, — промовив він, відсовуючи для неї стілець. — Як твої справи після вчорашнього?

Анна зніяковіло сіла, розуміючи, що вся їдальня тепер точно дивиться на неї. За сусіднім столом вона помітила Аделіну, яка відверто палала від люті. Її подруги хихотіли й шепотілися, але Анна відчула, як в неї всередині закипає обурення.

— Усе гаразд, — коротко відповіла вона, намагаючись не показати свого напруження. — Просто трохи втомилася.

— Ну, якщо щось трапиться, — додав Касіан з усмішкою, — я завжди тут. Не варто дозволяти Аделіні диктувати свої правила.

Анна була вдячна за підтримку, але знала, що цей жест тільки посилить конфлікт з Аделіною. Поки вони сиділи за столом, декілька дівчат за спиною Анни пильно дивилися на неї з холодними поглядами. Вона відчувала, що стає центром уваги, навіть не бажаючи цього.

— Мені треба йти, — раптом сказала вона, підводячись зі стільця. — Дякую, Касіане, але я ще не зовсім звикла до всього цього.

Він, здається, хотів щось сказати, але Анна швидко зібрала піднос і попрямувала до виходу. Їй потрібно було трохи спокою, аби впоратися з власними думками.

Коли вона вже майже вийшла з їдальні, відчула, як хтось різко схопив її за руку. Це була Аделіна.

— Ти не навчишся, так? — її голос прозвучав холодно і тихо, майже шепіт, але в ньому відчувалася загроза. — Ти продовжуєш сунути свій ніс туди, куди не треба.

Анна спробувала висмикнути руку, але Аделіна тримала її міцно.

— Я не маю наміру щось у когось відбирати, — холодно відповіла Анна, дивлячись прямо їй в очі. — Але не дозволю тобі лякати мене.

Аделіна усміхнулася, але в її усмішці не було нічого приємного.

— Ти тільки-но приїхала сюди, а вже думаєш, що зможеш вижити в цьому світі? Багато хто з таких, як ти, навіть не доживає до випуску.

Анна відчула, як у ній почала закипати ледь контрольована магія. Вона не хотіла вдаватися до сили, але якщо Аделіна продовжить, це може статися.

— Відпусти мене, — сказала вона холодно, і її голос наповнився рішучістю.

На мить Аделіна виглядала здивованою, але потім її посмішка зникла. Вона розтиснула пальці, але не відступила.

— Ти не зможеш довго протистояти мені, — додала вона з хитрою усмішкою. — Ми ще побачимо, хто буде сміятися останній.

Анна більше не відповідала. Вона просто повернулася й швидким кроком вийшла з їдальні, намагаючись впоратися з гнівом і тим відчуттям сили, що пульсувала в її жилах. Вона знала, що це була лише перша зустріч, але наступного разу вона не дозволить Аделіні так легко її принизити.

Анна поспішала коридорами Академії, намагаючись втримати свої емоції під контролем. Внутрішній гнів бурлив, а магія ледь не виривалася назовні, як невидимі іскри, що залишали легке напруження в повітрі. Її ніколи раніше так не провокували, але з кожним кроком вона повторювала собі, що не можна дати слабину.

Віддаляючись від їдальні, Анна вирішила знайти тихе місце, де зможе зосередитися і заспокоїтися. У глибині академічних садів був маленький куточок із фонтаном, куди рідко заходили інші студенти. Вона часто приходила туди з книгою або просто, щоб поміркувати.

Коли вона дісталася місця, тиша саду огорнула її, і шум Академії залишився десь позаду. Анна сіла біля фонтану, обперлася спиною на прохолодний камінь і глибоко вдихнула. Тиша і дзюрчання води почали повільно заспокоювати її нерви, дозволяючи думкам нарешті стати на свої місця.

Їй стало трохи соромно через свою реакцію. Вона вже знала, що магія, яку вона не може контролювати, може стати небезпечною. Але, з іншого боку, вона не хотіла бути постійною мішенню для таких, як Аделіна.

— Справді, це все набагато складніше, ніж я уявляла, — прошепотіла вона сама до себе.

— Що складніше? — раптом почувся голос неподалік.

Анна підскочила, розгублено озирнувшись. Вона не помітила, як до неї підійшов той самий юнак, що вчора. Це був Клеменс. Він обережно стояв осторонь, намагаючись не налякати її своїм несподіваним появленням.

— Пробач, — швидко додав він, побачивши її переляк. — Я не хотів тебе налякати. Просто побачив, як ти пішла з їдальні, і подумав, що тобі може знадобитися компанія.

Анна провела рукою по волоссю, намагаючись відновити рівновагу після несподіваної зустрічі.

— Усе нормально, — сказала вона, намагаючись усміхнутися. — Просто... важкий ранок.

Клеменс підійшов ближче і присів поруч на край фонтану, не відводячи очей від Анни.

— Здається, що важкі ранки у тебе вже стають традицією, — сказав він з легкою усмішкою. — Спочатку Касіан, тепер Аделіна. У тебе точно насичене життя.