Глава 2: Світ по той бік

Туман поволі розвіювався, відкриваючи перед Анною картину, яку вона могла бачити лише в своїх снах. Високі гори зі срібними вершинами підпирали небо, величезні дерева, що сяяли загадковим світлом, тягнулися далеко вгору. Повітря було насичене магією — вона відчувала це на кожному подиху.

Анна стояла на вузькому, древньому мосту, що звивався над кришталево чистим озером, в якому віддзеркалювався величний замок на горизонті. Навколо неї простягалися ліси, які, здавалося, жили своїм власним життям. Кожен листок, кожна гілка випромінювала слабке світло, що пульсувало в такт її серцю.

— Це і є мій дім? — прошепотіла вона, намагаючись звикнути до нової реальності.

Незнайомець, який супроводжував її, стояв трохи осторонь, мовчки спостерігаючи за її реакцією.

— Так, — коротко відповів він. — Це Еліра. Світ, з якого тебе забрали.

Анна перевела подих і зупинила свій погляд на далекому замку. У її серці змішувалися почуття — це місце було чужим, але водночас незбагненно знайомим.

— А мої батьки? — нарешті запитала вона, намагаючись зібрати думки до купи.

— Їх уже немає, — відповів він, не відводячи погляду від горизонту. — Вони віддали своє життя, щоб захистити тебе. Щоб сховати тебе від ворогів.

Анна відчула, як у грудях заболіло від цих слів. Вона не пам'ятала своїх справжніх батьків, але глибоко всередині завжди відчувала порожнечу, яку не могли заповнити навіть її теперішні батьки на Землі. Тепер вона знала, чому.

— І хто ж я? — тихо запитала вона. — Чому мене потрібно було ховати?

Незнайомець нарешті повернувся до неї. Його зелені очі блищали дивним світлом, і його голос став м'якшим:

— Ти — одна з останніх спадкоємиць Стародавніх Магів. Твоя сила може вирішити долю цього світу. Але ти не готова. Тому я привів тебе сюди, щоб ти навчилася. Навчилася керувати своєю силою і зрозуміла, яку відповідальність вона несе.

Анна мовчки дивилася на нього, намагаючись осмислити почуте. Усе її життя — кожен момент, кожен день — тепер здавався тільки тінню того, що вона має зробити тут.

— І де я маю навчатися? — запитала вона.

Незнайомець простягнув руку вперед, у бік замку:

— Там. У Академії Магії. Там ти знайдеш відповіді на всі свої питання. І навчишся бути тією, ким повинна стати.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти серце, яке все ще билося шалено від нещодавніх подій. Зараз це здавалося нереальним, але десь всередині вона відчувала: це її доля.

Незнайомець кивнув і пішов вперед. Анна нерішуче рушила за ним, усе ще оглядаючись навколо, немов боялася, що ця магічна картина може зникнути в будь-який момент.

---

Замок, в який вони наближалися, був ще грандіознішим з близької відстані. Високі башти, оздоблені мереживом з каменю, вирізьблені древні символи, що сяяли м'яким світлом у сутінках. Анну вразила велич і давність цієї споруди, ніби кожен її камінь зберігав тисячолітню історію.

Перед головними воротами їх зустрів високий чоловік, чия присутність відразу змусила її напружитися. Він був молодий, але його очі, глибокі й темні, видавали досвід і силу, набуту через багато років.

— Це твій наставник, — представив його незнайомець. — Мортарій. Один із наймогутніших магів нашого часу.

Анна зробила невпевнений крок уперед, намагаючись не показувати страху, але відчувала, як її серце знову починає калатати.

Мортарій злегка вклонився і уважно оглянув її:

— Привіт, Анно. Часу мало, а навчитися потрібно багато. Зараз ти можеш не розуміти всього, але я допоможу тобі знайти свій шлях. Ти маєш велику силу, але вона ще спить. Ми розбудимо її.

Анна відчула, як його слова відлунюють у ній, немов пробуджуючи щось у найглибших куточках її душі. Вона кивнула, хоча в її голові ще залишалося безліч запитань.

Мортарій жестом запросив її слідувати за собою до воріт, що відкривалися з дивним шурхотом. За ними виднілися довгі коридори, заповнені світлом від факелів, що горіли неземним вогнем. Кожен крок, який вона робила, здавався їй новим кроком до розуміння того, ким вона була і яким був цей світ.

І в той самий момент Анна зрозуміла, що відтепер її життя ніколи не буде таким, як раніше.