Глава 1: Пробудження

Анна прокинулась від будильника, що монотонно дзеленчав поруч із ліжком. Було 7 ранку – час збиратися до універу. В її житті все було просто: звичайні пари, друзі, робота по дому. Жодних таємниць, жодної магії. Нічого, що натякало б на незвичність. Усе до сьогодні.

Сонячні промені проникали крізь вікно маленької кімнати, розмальованої плакатами улюблених груп та картинами, що вона малювала сама. Анна любила малювати. У її картинах завжди були гори, ріки і дивовижні палаци, які з’являлися в її снах. Хоча вона ніколи не бувала в таких місцях, вони здавалися їй дивно знайомими.

Одягнувши звичні джинси і футболку, вона взяла наплічник і вийшла з кімнати. У кухні вже чутно було мамин голос.

– Анно, ти запізнишся на пари! – пролунало з кухні.

– Я вже йду, мам, – відповіла вона, перетинаючи коридор і вдягаючи куртку.

По дорозі до універу вона йшла тією ж вулицею, якою ходила всі ці роки. Дивлячись на будинки навколо, Анна відчувала якусь дивну порожнечу. Вона завжди думала, що її життя... якесь неправильне. Ніби їй призначено бути в іншому місці, серед іншого світу. Ці сни — вони завжди були такими реальними, такими живими, наче спогади.

Сьогодні все було інакше. Щось невидиме, таємниче повисло в повітрі. Її думки відволіклися на дивне відчуття тепла, що розповзалося всередині. З кожним кроком її серце починало битися швидше, а в голові почали спливати фрагменти тих самих дивних снів: високі башти, стародавні ліси, люди в мантіях з загадковими знаками.

Несподівано, на перехресті, коли Анна чекала на зелене світло, щось пішло не так. Прямо перед нею машина не встигла загальмувати і на величезній швидкості мчала на стару жінку, яка повільно переходила дорогу.

Час, здавалося, сповільнився. Анна відчула, як у її грудях зароджується щось нове і потужне. Її долоні запекли, і за мить вона інстинктивно підняла руку, не думаючи. Звідкись з'явився яскравий блиск, і авто, ніби натикаючись на невидиму стіну, зупинилося в декількох сантиметрах від жінки.

Світ знову ожив. Люди зупинилися, ошелешені тим, що сталося. Анна стояла нерухомо, не вірячи своїм очам. Її руки тремтіли, серце стукотіло в грудях так гучно, що вона не чула нічого, крім його ритму.

"Що це було?" – подумала вона.

Спроба зрозуміти, що щойно сталося, не давала спокою. Вона швидко забігла в провулок і оперлася об стіну. Її дихання стало швидким і поверхневим. Руки все ще палали, і в голові крутилося безліч думок. Вона відчувала, що цей момент змінив усе.

Але це було тільки початком.

Не встигла вона оговтатись, як перед нею з'явилася фігура. Незнайомець у довгому темному плащі з яскраво-зеленими очима дивився на неї так, ніби знав її усе життя.

– Нарешті, – промовив він спокійно, але з ноткою полегшення в голосі. – Прийшов твій час.

Анна відступила на крок, дивлячись на нього з острахом.

– Хто ти? Що сталося? – запитала вона, почуваючись загнаною в кут.

– Моє ім’я не має значення. Важливіше те, що ти повертаєшся додому, – його голос звучав м'яко, але впевнено. – Твоя магія прокинулась, і тепер світ, з якого ти прийшла, почав тебе кликати.

– Магія? Світ? Що за маячня? – Анна засміялася нервово, намагаючись заперечити те, що сталося щойно. Але десь у глибині душі вона знала, що це правда.

– Ти не належиш цьому світу, Анно, – продовжив незнайомець. – Ти народилася в іншому місці. У світі, що чекав на тебе всі ці роки.

Анна замовкла. Слова незнайомця пробуджували щось глибоко всередині. Спогади, які не належали їй... або належали, але давно були забуті.

– Час повертатися, – м'яко додав він і простягнув руку.

І в той момент Анна зрозуміла: все її життя було підготовкою до цього. Її сни, відчуття чужорідності... Все це вело до цього дня.

Тремтячи, вона взяла його руку. Світ навколо змінився, і вона відчула, як її тіло починає розчинятися у повітрі. Перш ніж зникнути, вона востаннє кинула погляд на своє рідне місто, яке залишилося десь далеко позаду.

Її нове життя тільки починалося.