Двір королеви Юдити і дідусь - зрадник

Марта йшла попереду, жваво вимахуючи порожніми кошиками. Для неї це була звичайна прогулянка додому, але для мене кожен крок у цій важкій сукні був випробуванням. Спідниці збирали весь празький пил, а корсет стискав ребра так, що дихати ставало дедалі важче.

​Я намагалася тримати спину рівно, як вчила бабуся, але в голові все ще відлунювали слова Матіаса: «Вона не готова до правди про 2090-й».

​— Пані Кларетто, дивіться! — Марта зупинилася і вказала рукою на величні вежі, що проступали крізь туман. — Ось він, Град. Кажуть, там такі зали, що в них можна сховати цілий табун коней!

​Я лише кивнула, не маючи сил на відповідь. Град здавався похмурим і чужим. Я відчувала себе підробкою: зовні — леді, всередині — налякана дівчина з Вінчестера, у якої в кишені лежить мертвий годинник і срібний ключ, призначення якого я досі не розуміла.

​Десь позаду почувся цокіт копит. Я мивоволі напружилася, очікуючи побачити Едварда, але це був лише загін вершників у запилених плащах.

​— Не бійтеся, — Марта знову схопила мене за руку. — Сьогодні в палаці стільки людей через будівництво мосту, що на нас ніхто й не подивиться. Ви просто постійте осторонь, поки я віддам замовлення пані Юдиті. Подивитеся на справжню королеву!

​Ми пройшли через важку браму. Вартові лише ковзнули поглядами по моєму дорогому вбранню і пропустили нас, навіть не запитавши імен. Очевидно, статус «леді» тут працював краще за будь-який паспорт.

​Зала була заповнена гамором. Слуги бігали з тацями, якісь чоловіки в темному одязі сперечалися над сувоями пергаменту. А в центрі, на високому кріслі, сиділа вона. Королева Юдита.

​Я застигла біля однієї з колон, намагаючись стати непомітною. Серце калатало десь у самому горлі. Раптом Юдита підняла руку, закликаючи всіх до тиші, і її погляд почав повільно блукати залою. Я відступила глибше в тінь колони, стискаючи пальцями холодну сталь годинника крізь тканину сукні. Мені здалося, що якщо вона зараз подивиться на мене, то відразу побачить усе: і 2090-й рік, і мою брехню, і той страх, який я так відчайдушно намагалася приховати за кам'яним обличчям.

​— Марто, де тебе носило? — почувся суворий жіночий голос зовсім поруч.

​До нас підійшла літня жінка, очевидно, старша служниця. Вона підозріло глянула на мене.

​— А це хто? Чому ця леді стоїть тут, як привид?

​Вона виглядала так, ніби могла одним поглядом змусити скиснути молоко. Гертруда обійшла мене навколо, прискіпливо розглядаючи дорогу тканину моєї сукні.

​— Марто, я питаю тебе: хто це? — голос жінки був схожий на скрип незмащених петель. — Якщо це якась збідніла родичка пані баронеси, то чому вона мовчить?

​— Це... це пані Кларетта, вона гостя майстра Матіаса! — Марта виструнчилася, нервово м’якучи край свого фартуха. — Вона просто хотіла подивитися на палац, пані Гертрудо.

​— Подивитися? — Гертруда пирхнула. — Тут не ярмарок. Але якщо вона леді, то не гоже їй стояти біля проходу, як жебрачці.

​Я відчувала, як щоки починають палати. Мені хотілося провалитися крізь ці кам’яні плити назад у свій час, до своєї кімнати, де немає цих дивних поглядів і запаху важких гобеленів. Едвард десь там, зовні або в натовпі, і я вперше не знала, чи хочу, щоб він зараз з’явився, чи навпаки — щоб зник назавжди разом зі своєю брехнею про «2090-й».

​Юдита в цей момент щось емоційно пояснювала чоловікові в сутані, вказуючи на сувій. Я мимоволі задивилася на її руки — швидкі, владні. Вона зовсім не була схожа на казкову королеву. Скоріше на втомлену жінку, яка тягне на собі величезний проєкт.

​— Ходімо, — Гертруда безцеремонно взяла мене за лікоть. — Якщо ти вже тут, то принаймні привітаєшся з королевою. Вона якраз шукала когось, хто вміє читати латиною без акценту нашого місцевого єпископа.

​— Але я... — я хотіла заперечити, що моя латина — це лише кілька зазубрених фраз із уроків, які я вважала марними, але жінка вже тягнула мене вперед.

​Марта залишилася позаду, злякано прикривши рот долонею. Я опинилася на відкритому просторі зали, і сотні очей — справжніх, не цифрових — вп’ялися в мою сукню. Мертвий годинник здався мені неймовірним тягарем.

​Юдита підняла голову. На мить у залі стало так тихо, що я почула тріск поліна в каміні.

​— Нове обличчя? — королева відклала пергамент і втомлено потерла перенісся. — Гертрудо, ти вирішила, що мені мало клопоту з каменярями, і привела мені ще одну екзотичну квітку?

​Я стояла перед нею, відчуваючи себе максимально безглуздо. Просто 17-річна дівчина, яка не любила історію, але тепер стала її частиною.

​— Як ваше ім'я, леді? — запитала Юдита, і в її голосі не було злості, лише цікавість.

​Її погляд був прямим і дуже чіпким. Я відчула, як по спині прокотився холодний піт. Треба було щось сказати, але я лише стояла, стискаючи пальцями тканину спідниці, де під шаром дорогого шовку ховався мій проклятий годинник. Якщо він зараз якимось дивом запікає або засвітиться — мені кінець. Тут за менші дива спалювали на вогнищі.

​— Мене звати Клер... Клер Лефаль, Ваша Величносте, — мій голос прозвучав тонко і якось зовсім не по-королівськи. Я спробувала зробити реверанс, про який мені колись розповідала бабуся, але в цій важкій сукні це було схоже на те, ніби я просто раптово вирішила присісти від утоми.

​— Лефаль? — Юдита ледь підняла брову, смакуючи прізвище. — Звучить по-французьки. Звідки ви, Клер? З Аквітанії?

​— З... так, звідти, — збрехала я, згадавши Елеонору. Брехати було страшно, але казати «з Аквітанії, тільки з двадцять першого сторіччя», було б ще гірше.

​Королева зітхнула і підсунула до мене брудний, покручений аркуш пергаменту.

​— Француженка при дворі — це завжди або шпигунка, або дарунок долі. Мені якраз надіслали листа з монастиря святого Георгія. Мій писар десь вештається, а ці святі отці пишуть такою закрученою латиною, що я ладна наказати розібрати їхню церкву на каміння для мого мосту. Читайте.

​Я подивилася на пергамент. Літери танцювали перед очима. У ліцеї я ненавиділа уроки латини, вважаючи їх найнуднішим заняттям у світі. «Кому потрібна мертва мова?» — казала я мамі. Тепер ця мертва мова була моїм єдиним шансом не опинитися у в'язниці. Я нахилилася над столом. Папір пахнув пилом і чимось солодкуватим.