Провідник у світі Муз

— О! Харін ойда! — випалила я раніше, ніж встигла подумати.
Слова просто лилися самі по собі, наче в моїй голові раптом увімкнувся вбудований словник античності. Навіть мій власний голос здався мені вишуканішим, ніж зазвичай.
Калімах широко усміхнувся, згортаючи свій папірус. У його погляді не було ворожості, лише щира цікавість, з якою олександрійці зазвичай розглядали заморські товари в порту.
— У тебе дивна вимова, мандрівнице, — він підвівся і жестом запросив мене йти за ним. — Але ти мені подобаєшся. Твоя мова звучить так, ніби ти вчила її за дуже старими сувоями, якими вже ніхто не користується. Ходім. До Бібліотеки тут лише кілька сотень кроків, але в таку спеку вони здаються милею.
Ми рушили широкою вулицею, і я ледь не зачіпала перехожих, бо крутила головою на всі триста шістдесят градусів. Все навколо було... занадто ідеальним. Білий мармур будівель аж різав очі, відбиваючи сонце. Скрізь височіли статуї — то грецькі атлети з ідеальними м’язами, то єгипетські боги з головами птахів та звірів.
— Ти вперше в Олександрії? — запитав Калімах, спритно оминаючи групу римських легіонерів, які голосно сміялися біля фонтану. — Твої очі зараз більші за монети у два драхми.
«Тримай себе в руках, Клер! Ти — посланниця з Родосу, а не туристка з Інстаграму!» — подумки гримнула я на себе.
— Так, вперше, — відповіла я, намагаючись надати голосу таємничості. — Мій шлях був довгим, і я бачила багато чудес, але ваше місто... воно справді вражає. Особливо цей запах. Чим це пахне біля тих великих воріт?
Калімах зупинився і глибоко вдихнув,  як справжній сомельє ароматів:
— Це запах знань і золота, мандрівнице, — усміхнувся він, вказуючи на величні портики Бібліотеки. — Відчуваєш цей солодкий дим? Це ладан, який палять у храмі Серапіса. А той гострий аромат, від якого хочеться чхнути? Це караван із Аравії щойно розвантажив корицю. Але мій улюблений — ось цей, — він повів носом у бік високих дверей Бібліотеки. — Кедрова олія та сухий папірус. Так пахне вічність.
Я принюхалася. Для мене це пахло так, ніби хтось змішав кабінет історії, лавку зі спеціями та сосновий ліс після дощу. Це було настільки інтенсивно, що голова пішла обертом.