4

А дальше розпочалися необхідні оперативно-слідчі процедури. Пакет на очах у свідків розкрили. У ньому виявилася чималенька пачка готівки в іноземній валюті. Її ретельно перерахували і суму вписали в протокол. Все це робилося на очах у понятих і фіксувалося на відеокамери. Каланча при цьому стояла з незворушним видом не зронивши і слова. Тільки побачивши Дарину з якоюсь особливою люттю зиркнула в сторону русявки. Від цього погляду жінки у мене мурашки пробіглися по шкірі і з’явилося тверде переконання, що при нагоді вона б змогла задушити суперницю голими руками.

Коли з усі цим було закінчено і заарештовану вивели з кав’ярні, я знайшов можливість перекинутися кількома фразами з оперативником. Перше що запитав було:

– Юрію Павловичу, скажіть відверто, нащо ви залучили нас до цієї справи? Цілком же очевидно що ви могли обійтися і без мене, і тим паче без моє односельчанки. Невже сподівалися зробити з мене свого таємного інформатора?

– В ви б погодилися на це? – іронічно поцікавився він.

– Ні, – не вагаючись і миті відповів я.

– Отож, – всміхнувся Юрій Павлович. – Ні, я не планував зробити вас своїм таємним інформатором і як ви правильно зауважили міг спокійнісінько обійтися й без розмови з вами. Просто ця зустріч мені була потрібна для того щоб зрозуміти з якого тіста ви зліплені. Часи тепер буремні і цілком можливо що невдовзі ваша допомога знадобиться моїй організації. Яка саме не питайте, бо й сам цього не знаю. Впевнений лишень що доповідаючи своєму керівництву, неодмінно зазначу – з вами можна мати справу. Що стосується пані Дарини… Просто мені хотілося щоб у вашому селі була людина котра засвідчить усім односельчанам, що дружину відомого бізнесмена заарештували справедливо, і це не підлі підступи правоохоронних органів. А тепер, якщо я задовільнив ваш інтерес, то піду бо ще маю чимало письмової роботи.

З тими всіма «пригодами» ми ледь встигли на останню вечірню маршрутку в село. Вже прощаючись біля хвіртки свого обійстя Дарина несподівано промовила:

– Богдане Михайловичу, вибачте мені. Я була несправедлива коли ображалася на вас, за ваш тодішній вчинок. Знаєте, ми жінки, надзвичайно емоційні створіння, і під впливом нестримних почуттів, інколи не тільки робимо всілякі дурниці, але й здатні на більш жахливіші вчинки. Якщо не проти то давайте будемо друзями.

Я звісно був не проти бо вже певний час мав в серці особливі почуття до цієї жінки.

Через два місяці відбувся суд. На ньому Олеся Григорівна повністю визнала свою вину і начебто щиросердно у всьому покаялася. Мені не вірилося правдивість цих слів, бо доказів її злочину і так було більш чим достатньо, а той моторошний блиск, що промайнув в очах жінки при арешті мені ніколи не забути. Та судді вважали інакше. Чи то вони сприйняли слова підсудної за чисту монету, чи взяли до уваги її неповнолітніх дітей, однак покарання для Каланчі виявилося доволі поблажливим. Вирок п’ять років ув’язнення видався мені не надто суворим.

Ще до судових засідань Олег Каланча, дізнавшись про злочинні наміри своєї ревнивої дружини, подав на розлучення. Зі своєю молодою коханкою чоловік, з невідомих мені причин, так і не зійшовся. Взагалі, після цієї події він разюче змінився, посмутнів, змарнів, відразу наче постарів на добрих десять років. Свій процвітаючий бізнес підприємець доволі швидко занехаяв. Ні, до повного банкрутства справи не дійшло, але колишнього ентузіазму і грандіозних задумів у Каланчі вже більше не було. Здавалося він заробляв лише стільки щоб забезпечити необхідні потреби своїх дітей. З початком бойових дій Олег став першим добровольцем в селі котрий пішов на війну. А ще через три місяці до нас прийшла звістка, що він загинув на фронті.