3

Наступні два дні мене не полишали думки про цю справу. Якось не вірилося що звичайна сільська жінка здатна на такий гріховний вчинок. Напевне все це лише прикра помилка і недолугі вигадки Юрія Павловича – міркував собі я. І відчутність дзвінків від оперативника наче й підтверджували ці мої сподівання. На жаль я помилявся, телефон з вже знайомим номером співробітника спецслужби потурбував мене на третій день.

– Доброго дня, Богдане Михайловичу, маєте час та можливість для ще однієї зустрічі?

– Так, – пригнічено відповідаю я здогадуючись що оперативник мав рацію. – Знову в тій самій кав’ярні?

– Ні, – Юрій Павлович не приховує свого задоволення. – На цей раз вже в кабінеті вашого начальника. Маю певні зрушення у відомій вам справі. Поспішіть, і ще одне прохання…

– Що ще? – невдоволено бурмочу я.

– Прихопіть з собою за компанію одного з місцевих жителів. Тільки тримайте язик за зубами і нічого йому не розказуйте.

– Навіщо це вам?

Відповіді немає бо мій телефонний співрозмовник вже перервав зв'язок. Ще одна халепа на мою голову. От кого мені з односельців взяти з собою і як пояснити своє прохання не розказуючи про саму суть поїздки? Поки голився і приймав душ згадав, що сьогодні секретарка сільради Дарина здається мала везти здавати якісь звіти в райцентрі. Хоч-не-хоч а доведеться її попрохати стати моєю супутницею. Мабуть сама доля знову зводить нас разом в одній справі.

Жінку я передбачувано знайшов на сільській зупинці в очікуванні чергової маршрутки в райцентр. Відразу ж чемно привітався з нею:

– Доброго здоров’ячка, пані Дарино!

– І вам не хворіти, пане дільничний! – з легкою іронією відповідає молодиця і демонстративно відводить свій погляд в іншу сторону. Знаю все ще трохи гнівається на мене, за те що я вчинив з її вже покійним чоловіком. Скільки часу відтоді минуло, а жінка так і не зуміла остаточно перебороти неприязнь до мене. Хоча я за собою вини не відчував і неодноразово намагався пояснити їй, що моє рішення тоді було найкращим.

– Надовго затримаєтеся в місті зі своїми справами? – миролюбно продовжую розмову.

– Та трохи займе часу, – Дарина продовжує розглядати вишню що росте через навпроти зупинки. – А вам що від мене щось потрібно?

– Так – промовляю я і вдаюся до невеликих хитрощів. – Є одне діло, до якого мушу вас, як секретаря сільради, залучити.

– А чого ж не Миколу Васильовича? – дивується жінка. – Він же сам староста громади.

– Його сьогодні зранку знову радикуліт прихопив, з ліжка встати не може. А моя справа не настільки важлива, щоб турбувати бідолашного чоловіка.

Насправді голова сільради ще звечора поїхав рибалити до приятеля у віддалений хутір і до обіду точно не повернеться. Та Дарині цей маленький секретик невідомий, зате вона чудово знає що її начальник частенько скаржиться на болі в попереку.

– Зрозуміло, – нотки цікавості з’являються в голосі русявки. – То що ж це за справа така?

– Про це я вам розповім коли ми вже будемо на місці. В районному управлінні поліції.

Заінтригована Дарина швидко зиркає на мене, та продовжувати розпитування не збирається. Мовляв, я не настільки допитлива щоб від нетерплячки пхати свого носа куди не просять. Коли пан дільничний захоче тоді і сам про все розповість.

Однак зернята цікавості я все ж посіяв в її душі. Не встигли ми вийти з маршрутки як жінка удавано-байдужим тоном поспиталася:

– То що ідемо у відділок, чи мені спершу зайнятися своїми справами?

Я і гадки не мав для чого нас запросив Юрій Павлович і скільки часу все це буде тривати, однак впевнено відповів:

– Давайте спершу заскочимо в управління. Сподіваюся ми швидко з усім впораємося.

Якби ж то я знав наскільки помилявся тоді в своїх припущеннях. Та про те які на нас чекають тарапати ми навіть і не здогадувалися, прямуючи до кабінету мого начальника. Керманич всієї районної поліції був не один. Тарас Ігорович знаходився в компанії вже знайомого Юрія Павловича і ще трьох чоловіків котрих я бачив вперше. Ми поздоровкалися, я представив присутнім свою супутницю, а Дарині відповідно тих кого знав. Після чого керівництво в свої руки взяв оперативник СБУ.

– Пані Дарино, – діловим тоном промовив чоловік, – давайте я спершу, в загальних рисах, опишу вам ту операцію в якій всім нам незабаром доведеться взяти участь. Богдан Михайлович вже знає деякі деталі цієї справи, та думаю і йому буде цікаво почути мою розповідь. І так почнемо. Не відкрию вам великого секрету коли скажу що у нашій службі існує відділ кібернетичної безпеки. Там фахівці відслідковують те що робиться на теренах всесвітньої павутини – Інтернет. Не буду вдаватися в технічні подробиці, бо зізнаюся, що і сам не дуже в цьому тямлю. Та десь днів десять тому від них надійшов сигнал – шукають найманого вбивцю. Керівництво доручило мені перевірити наскільки достовірною є ця інформація, і прийняти відповідні оперативні дії якщо все підтвердиться. Так я з командою помічників опинився в вашій місцевості. Не буду затягувати інтригу й відразу скажу – інформація виявилися цілком правдивою. Найманого вбивцю шукає і хоче використати для своїх злочинних цілей ваша односельчанка пані Дарино і звати її Олеся Григорівна Каланча.