27 частина

                                  27   частина
Аліса задихалася в зачиненій палаті, їй не вистачало повітря. На  єдиному вікні були  грати і відчинити його було нереально, а крізь прочинену кватирку свіже повітря майже не надходило. Дівчина притулилася чолом до грат, які знаходилися зсередини, і спостерігала за тим, як пацієнти цього специфічного закладу гуляють в парку під наглядом санітарів та медперсоналу. 
-Якщо мені колись дозолять теж гуляти так само, можна спробувати втекти звідси,- з надією  подумала вона і уважно почала розглядати галявину з клумбами та деревами, поміж яких затишно розташовувалися дерев'яні лавочки з кованими ніжками. Але потім зрозуміла, що мріяти про це -безнадійно, це лише марна фантазія.
   Вона зітхнула, відійшла від вікна і сіла на ліжко, підібгавши під себе ноги. Одноманітні дні з жахливою реальністю цього медзакладу  тягнулися повільно. Вона так багато за останні місяці пережила жаху і болю в своєму житті, що всі почуття притупилися. Істерики, метання по палаті, гарячкові пошуки виходу звідси не давали ніяких результатів і вона впала в депресію. 
   Більшість свого часу вона сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги, заплющивши очі і підставивши обличчя під сонячні промені, які освітлювали її невелику кімнатку і в думках була далеко звідси, далеко від цієї клініки.
   В такі моменти вона думала про Влада. В її мріях він був живий і як справжній герой, рятував її. Але варто було розплющити очі, як казка зникала і вона відразу згадувала  розпластане тіло коханого на бетонній підлозі і темно-червону пляму в нього на грудях, і згадувала, що це зробила вона... Багато разів Аліса намагалася згадати те, що відбулося тоді на складі, в найменших деталях, але через паніку, страх і переляк вона погано все пам'ятала, спогади були ніби вкриті туманом. Єдине, що вона  дуже добре пам'ятала-це те, що її рукою з пістолетом керував Володимир, і що саме він натиснув на гачок її пальцем.
   Тож коли до неї завітав лікар і поцікавився як її самопочуття, Аліса почала благати:
- Випустіть мене звідси, будь ласка! Лікарю, благаю! Володимир Золотаревський - вбивця! Він вбив мого чоловіка, а мене підставив і запроторив сюди, щоб привласнити мою компанію!
- На жаль, любонько, я бачу, що терапія, яку ми вам проводимо, не дає позитивних результатів. І тому я буду змушений  застосувати до вас більш радикальні методи лікування.
-Лікарю, невже вас не мучить совість від того, що ви утримуєте тут і ще й до того лікуєте абсолютно здорову людину?
   Лікар спантеличено поглянув на неї, а Аліса голосно розсміялася йому в обличчя.
-Невже ви думаєте що це вам просто так зійде з рук?
-Я буду змушений повідомити про нашу розмову Володимиру Вікторовичу,- лікар рвучко підвівся і швидко вийшов з палати.
-Обов'язково повідомте і перекажіть йому, що коли я вийду звідси, то запроторю вас обох за грати!
 Через декілька хвилин після візиту лікаря до палати зайшла чергова медсестра, щоб зробити уколи і видати таблетки. Аліса сиділа на ліжку і мовчки спостерігала за нею. Молода миловидна дівчина вже не вперше робила їй ін'єкції, завжди була спокійною і ввічливою. Поставивши тацю з ліками на столик, медсестра набрала з ампулки в одноразовий шприц розчин і підморгнувши Алісі, притисла свій пальчик до своїх вуст, показуючи, що потрібно мовчати. А потім на подив Аліси, випустила рідину зі шпріца в раковину.
   Аліса вражено дивилася на дівчину. Та взяла пігулки, які були призначені Алісі і поклала їх їй у жменю.
-Ні в якому разі не пий цю гидоту, сховай їх...Я маю новину для тебе від друзів...Ввечері я прийду знову, потім поговоримо... Тримайся! Я витягну тебе звідси!- прошепотіла медсестричка і, схопивши свою тацю, поспішила далі.
   Серце Аліси шаленно калаталося. Нарешті зажевріла надія на порятунок! Вона навіть не могла уявити, що за друзі її тут розшукали. Друзів у неї наче й не лишилося...А раптом це пастка? Раптом цю дівчину підіслав Володимир, щоб потім викрити змову та втечу і запроторити її сюди навіки? Треба бути обережною, і не довіряти незнайомим...У Золотаревського скрізь є свої люди, ця дівчина теж може бути однією з них...
   Настання вечора вона чекала і з нетерпінням і з острахом. Нарешті медсестра прийшла і, впевнившись, що в коридорі нікого немає, прошепотіла:
- Алісо, я від твоїх друзів...
-Хто ти і що тобі від мене треба? На кого ти працюєш? На Золотаревського? Забирайся звідси! Геть!- зі злістю прошепотіла Аліса, вказуючи на двері.- Геть!!! 
Дівчина розгублено поглянула на Алісу і прошепотіла:
-Ти мені не довіряєш? 
-Ні!- рішуче відрізала та.
-Зачекай, у мене є для тебе щось...- медсестра прочинила двері і, впевнившись, що коридор досі порожній, дістала свій смартфон, швидко набрала виклик через Вайбер і ввімкнула відеодзвінок.- Ось, тримай, у тебе є лише кілька хвилин для розмови, поки нас ніхто не помітив...
   Вона віддала Алісі телефона, а сама стала чатувати біля дверей. Аліса тремтячими руками взяла телефон і відчула, як шалено закалатало її серце від щастя. 
   З відеокамери телефона на неї дивився і щасливо посміхався...Влад!
-Привіт, кохана!- тихо промовив він.
-Владику, ти живий...- вражено прошепотіла Аліса.- Господи, я не вбила тебе! Дякувати Богу! Яке це щастя!
- Ні, не вбила...На щастя ти не вмієш влучно стріляти, тож я відбувся лише пораненням.
-Де ти зараз, коханий?
-Я в приватній лікарні, зі мною все добре. А тепер уважно послухай, що я скажу, тому що у нас обмаль часу. Інні можеш довіряти, вона наша людина. Ми обов'язково витягнемо тебе звідти. Будь уважною і дослухайся до її порад. Обіцяю, що через кілька днів твій кошмар скінчиться. Бережи себе. Цілую...
   Відеодзвінок перервався, Інна швиденько вимкнула телефон і сховала його у кишеню.
-Дякую тобі!- Аліса вдячно поглянула на медсестру і потиснула їй руку.-Дякую!
-Поки що немає за що дякувати. Декілька днів нам буде потрібно, щоб підготувати все для твоєї втечі. Завтра вранці я змінююся, тебе вдень виведуть на прогулянку, будь ласка, постарайся запам'ятовувати де вихід, де двері, де сидить охорона...Будь уважною і обережною! До зустрічі!- дівчина, взявши тацю з ліками, швидко вийшла в коридор.
   Цієї ночі Аліса майже не спала, вона з нетерпінням чекала на новий день, адже цей день наближав її до зустрічі з коханим. У неї було багато запитань до Влада, і вона з нетерпінням чекала на цю зустріч, щоб отримати відповіді.