25 частина

                                              25   частина

Володимир, виходячи з кабінету, кинув на Алісу погляд, сповнений ненависті, і прошепотів, наблизившись до неї, поки Влад розмовляв з Наталею Львівною біля ліфта:
-Ти хочеш війни, крихітко? Буде тобі війна! І моя тобі порада - навіть не думай заявляти на мене в поліцію, у мене там скрізь свої люди, так що ти нічого не доб'єшся!
- Ти мені погрожуєш? Не треба мене залякувати, я тебе не боюся!- хоробро відповіла Аліса.
-Можеш не боятися, але подумай про людей, які для тебе важливі в цьому житті...

   Декілька наступних днів пройшли швидко і були наповнені різними важливими справами. Аліса і Влад повернулися у  маєток Журавських і  намагалися  розібратися у справах холдингу, президентом якого за заповітом стала Аліса. 
   Того дня Влад поїхав на зустріч зі співробітниками дочірньої компанії холдингу Журавських, а Аліса залишилася в головному офісі, де мала купу справ. Вони домовилися зустрітися вдома. 
   Втомлена Аліса після закінчення робочого дня поверталася додому. Для неї керувати великою компанією і сотнями співробітників було дуже незвично, і хоч всі керівники відділів і замісники залишилися працювати на своїх місцях, але приймати рішення тепер повинна була лише вона, і від її керівництва залежало майбутне цілого холдинга і майбутнє сотень працівників.
   В дорозі вона декілька разів набирала номер Влада, але його телефон не відповідав. Аліса вирішила, що у нього просто розрядився гаджет. 
    Під'їхавши до свого маєтку, вона помітила авто Влада, що стояло перед воротами. Підозрілим здалося те, що двері автівки були відчинені навстіж і в салоні нікого не було. Ні охоронці, ні обслуговуючий персонал, який повернувся працювати в маєток, Влада не бачили і  де він подівся не знали. 
   Аліса відчайдушно міркувала, що їй робити далі і де шукати коханого. Вона розуміла, що Влад міг потрапити до рук Володимира, тому негайно помчала до його маєтку, і вийшовши з авто,  рішуче попрямувала до воріт "замку".
    Маєток  Золотаревського зустрів її замкненими воротами, тож довелося чекати, поки господар дому дозволить її впустити. Влетівши в будинок, вона ледве не збила з ніг Володимира, який саме спускався з другого поверху.
-Що ти з ним зробив?- накинулася на нього Аліса.
-З ким?!!- здивовано запитав той.
-З Владом! Відповідай! Що ти з ним зробив?!!
-Дорогенька, ти остаточно з'їхала з глузду?- Володимир презирливо поглянув на Алісу.- Якщо тобі потрібна кваліфікована медична допомога, я можу зателефонувати своєму знайомому лікарю.
-Припини негайно корчити з себе дурня! Навіщо ти зробив це? Май на увазі, що я поїду в поліцію,- заявила вона,- і подам заяву про викрадення мого чоловіка. І повідомлю, що підозрюю саме тебе в причетності до його зникнення!
-Як хочеш. Це твоє право,- зверхньо посміхнувся Володимир.- Але  я б не радив цього робити...До того ж я не маю жодного відношення до зникнення твого коханця, а поліцію я про всяк випадок попереджу, що тобі потрібне лікування в психіатричній клініці.
-Сволота!- не втрималася Аліса.- Ти брешеш!
-Слухай, а може ти будинок обшукаєш? Раптом я дійсно збрехав тобі і десь тут заховав твого Влада? - Володимир засміявся в обличчя Алісі, а потім промовив:- Геть звідси! Нам немає про що говорити!
    Розгублена дівчина залишила маєток Володимира і, сівши в авто, виїхала на проспект. Міркуючи про те, де шукати Влада, вона навіть не помітила як під'їхала до будинку, в якому жила її мачуха. Піднявшись на потрібний поверх, вона постукала у двері. Їй відчинила Наталя, одягнена в футболку та джинси, її довге волосся було зібране в високий хвіст. З такою зачіскою вона була схожа на студентку, а не на дорослу жінку. 
   Наталя була сумною і заплаканою, з червоними від сліз очима.
-Ти?!! Чого тобі?!! Що ти тут робиш?!!- жінка сердито поглянула на падчерку. 
-Де Влад?!! Що ти зробила з ним?!!- з порогу випалила Аліса.
-Влада тут немає...А що, власне, трапилося?
-Не треба мені брехати! Ти думаєш, що я така дурна, що повірю тобі?!
- Заспокойся і розкажи, що сталося!- Наталя побачила,що падчерка виглядає дуже схвильованою і розгубленою і почала хвилюватися теж. Вона запросила Алісу до квартири, посадила її на диван у вітальні, а сама сіла в крісло навпроти.
-Заспокойся і розповідай! Я слухаю! 
   Уважно вислухавши схвильовану розповідь дівчини, Наталя Львівна теж розхвилювалася:
-Це якийсь жах! Де він міг подітися? Бідний хлопчик, потрібно негайно його знайти! Де він може бути?!!
-Я думала, що це ви причетні до його зникнення.
-Я?!!- здивувалася мачуха.- Чому я?!! Він же мій племінник!
-Наталю Львівно, я знаю все про вас і про Влада, про ваші стосунки, знаю набагато більще, ніж ви думаєте...Я знаю, що він вам не племінник!
-Тим паче, якщо ти все знаєш, як ти могла подумати, що я причетна до його зникнення? Повір, дівчинко, я дуже багато вклала у цього хлопця грошей і сил, щоб бути причетною до такого? Він дуже багато значить для мене! Я його кохаю!
- Я теж кохаю його...І саме заради нього  пробачила вас. Я знаю, що ви хотіли, щоб Влад мене вбив!
-Пробач мене за це, Алісо! Я дуже жалкую, що хотіла твоєї смерті  і втягнула в цю  небезпечну гру невинного хлопця...
    Повертаючись додому, Аліса весь час міркувала над одним питанням: що робити? Де шукати Влада?
   Під'їхавши до воріт свого маєтку, вона помітила білий конверт, який лежав під самісінькими воротами. Вона озирнулася на всі боки, намагаючись побачити того, хто поклав цей конверт, але поряд нікого не було. Взявши до рук конверт, Аліса нерішуче його надірвала і заглянула всередину.  Там лежали якісь фото. Тремтячими руками розірвавши конверт, вона дістала знімки, на яких був Влад, який сидить на стільці з закривавленим обличчям і зв'язаними за спиною руками.
   У конверті також був лист, надрукований на комп'ютері: "Якщо ти хочеш побачити свого чоловіка живим, чекаю на тебе завтра о 12-тій годині дня, адресу повідомлю завтра вранці... Нікому не  кажи про цей лист і про нашу зустріч...Якщо звернешся в поліцію, живим ти його ніколи не побачиш!"
   Вночі Аліса не могла заснути. Вона намагалася гнати від себе похмурі і страшні думки, які роїлися в її голові. Вона боялася навіть подумати, що викрадач  може зовсім не відпустити Влада, а просто вбити його.
    Аліса ледве  дочекалася ранку. В поліцію вона не звернулася, боячись за життя Влада. Вона чекала на нове повідомлення від викрадачів, пильно спостерігаючи за вулицею біля будинку, намагаючись побачити того, хто приносить конверти під її ворота. 
   У неї задзвонив телефон. Телефонувала її секретарка, щоб уточнити графік нарад і зустрічей з партнерами на найближчі дні. Щойно Аліса закінчила з нею розмову, як в двері постукали. На порозі стояв охоронець з білим конвертом у руках.
-Вибачте, Алісо Ігоревно, цього листа я знайшов біля воріт, він адресований вам...
-Хто його приніс?- Аліса тремтячими руками взяла конверт в руки.
-Не знаю, пані, я нікого не бачив...
-Добре, дякую тобі. Можеш йти...
   Охоронець пішов, а Аліса, затамувавши подих від страху, відкрила конверт. В ньому було декілька нових знімків Влада зі зв'язаними руками і адреса, куди їй потрібно було приїхати.
   Не зволікаючи, вона негайно вирушила за адресою, яка була вказана на конверті. Навігатор привів її на околицю міста, на вулицю, де були розташовані в основному приватні будинки, серед яких виднілося декілька недобудованих п'ятиповерхівок. Аліса обережно пройшла вузькою грунтовою дорогою, яка вела до металевих складів. Нерішуче зупинилася, відчуваючи паніку і холод, який скував все тіло. 
   Декілька хвилин вона розгублено стояла, озираючись на всі боки, а потім ступила крок вперед і рішуче рушила  далі. Навкруги не було  жодної живої душі. І якщо викрадачі Влада хотіли влаштувати їй пастку, то це місце ідеально для цього підходило. 
   Вона спустилася до складів і зупинилася, тривожно вдивляючись в абсолютно однакові приміщення. Раптом за спиною почулися кроки. Аліса озирнулася і тут же отримала удар по голові важким предметом і провалилася в темну безодню...