22 частина

                                        22 частина
   Місто зустріло їх ранковим туманом. Аліса спала, згорнувшись калачиком. Влад повільно рухався напівпорожніми вулицями, уважно стежачи за дорогою. Йому довелося добряче похвилюватися, коли все пішло не за наміченим планом, і коли з'явилися ті типи в позашляховику, він зрозумів, що то були охоронці Володимира, які йшли по їхньому сліду. 
   Але зараз Аліса сиділа поруч з ним на пасажирському сидінні, а він тиснув педаль газу, намагаючись відвезти її якомога далі від мерзотника-жениха та підступної мачухи. Він відчував її страх, її розгубленість, її стан. Захотілося пригорнути її до себе і просто заспокоїти, сказати, що все буде добре і він зробить все, щоб саме так і було.
   Аліса поворухнулася і прокинулася, уважно роздивляючись навкруги.
-Все нормально?- поцікавився він, вирулюючи по вузькій вуличці.
-Так,- тихо відповіла дівчина.
    Влад взяв її руку і ніжно стиснув у своїй гарячій долоні.
-Все буде добре! Не хвилюйся!- запевнив він Алісу і поглянув на неї поглядом, сповненим ніжності і співчуття.-Втомилася? Скоро вже будемо на місці і відразу спробуємо зняти житло.
   Місто було провінційним, затишним, зеленим і приємним, оточене лісами з одного боку, полями з іншого і сивим Дніпром з третього. Місто як місто: банк, електрична підстанція, школи, поштові відділення, лікарня, театр і палац культури. Декілька супермаркетів у центрі, авторемонтні майстерні, будівельні крамниці, гордо найменовані "Майстром"  та "Господарем", сільськогосподарський  коледж, турфірма, ринок, машинобудівельний завод, храм в центрі міста та автовокзал...
    Незважаючи на те, що містечко вважалося провінційним і невеликим, воно було досить жвавим, з натовпами людей, що поспішали у своїх справах.
   Біля ринку, уздовж акуратного тротуару сиділи продавці, в основному пенсіонери, які продавали свій нехитрий крам, вирощений на власних городах та господарствах. Влад зупинив авто і підійшов до них.
-Доброго ранку! Скажіть будь ласка, квартиру ніхто не здає? Нам з дружиною потрібна квартира на декілька місяців...
-Квартиру треба? Якщо ви без маленьких  дітей, то я можу здати батьківську квартиру. Вона вже декілька років  стоїть порожня,- озвалася жіночка років сорока, яка продавала малину у пластиковому ящичку.
-Так, ми без дітей...Скільки вона буде коштувати на місяць?
-Чотири тисячі  гривень. Місто ж у нас курортне, то й квартири дорогі,- виправдовувалася вона за те, що назвала таку велику  суму.
- Гаразд. Ми хочемо подивитися на житло...
    Через півгодини Влад з Алісою вже оглядали квартиру, яку їм запропонувала жіночка. Нічого особливого в ній не було, звичайна стандартна двокімнатна квартира з простими меблями, облаштованою кухнею та ванною кімнатою.
-Ну як?- поцікавилася власниця.- Подобається? Тут є все необхідне, всі зручності, і від центру недалеко, і Дніпро майже поряд...Кращого варіанту за таку ціну ви у нас не знайдете.
-А нам і не потрібен кращий варіант. Нам ця квартира ідеально підходить.
    Нове житло знаходилося в стандартній п'ятиповерхівці з затишним зеленим двориком, де було місце для паркування автомобілів, дитячий майданчик і яскраві клумби біля під'їздів. Розпрощавшись з господаркою, Влад переніс до помешкання їхні речі.
 Аліса тихо сиділа на дивані, досі не взмозі оговтатися від нічної пригоди на містку. Лише тепер вона нарешті усвідомила, що могла загинути під колесами того позашляховика або могла потрапити до рук охоронців Володимира, який легко запроторив би її в психушку і привласнив собі  спадщину... На щастя цього нічого не сталося...
   Тепер вони знову втікачі...Адреналін від втечі і свіже повітря свободи, нарешті, зробили свою справу і її молодий організм, виснажений морально і фізично, вимагав поповнення енергії, Аліса відчула сильний голод.
- Як твої рани? Дуже болять?- Влад уважно оглянув її обдерті лікті.
-Не дуже...Нам потрібно поснідати щось.
- Так, я зараз сходжу до крамниці і куплю продуктів. А потім щось приготуємо. Гаразд?
   Аліса кивнула на  знак згоди.
-Я незабаром повернуся, не сумуй і нічого не бійся...
    Влад пішов, залишивши Алісу наодинці зі своїми думками і страхами. Але невдовзі   повернувся з важкими великими пакетами, наповненим продуктами. Виклавши покупки на стіл, він дістав  два нових телефона та жіночий смарт- годинник, який показував не лише час, а й мав багато інших функцій - рахував калорії, серцебиття, кроки, вимірював тиск і сатурацію.
   Одягнувши на руку Алісі  фіолетовий браслет, Влад попрохав її:
-Будь ласка, не знімай цього годинника ні за яких обставин, щоб не сталося. Поки годинник знаходиться  в тебе на руці, я буду знати твоє місцезнаходження...
   Декілька наступних днів пройшли спокійно, Аліса оговталася і  зробила цілу купу справ - зв'язалася зі своїм юристом, якому довіряла, відвідала міграційну службу і написала заяву, про втрату паспорта, отримала від юриста електронкою копії документів, які вона підготувала для переоформлення спадщини, щоб зробити новий паспорт. Наближався час, коли вона повинна була офіційно отримати спадщину.
    Стосунки з Владом з  кожним  днем  ставали все більш і більш теплими і дружніми, і одного прекрасного дня вона зрозуміла, що закохалася в нього. Хлопець відповідав їй взаємністю, оточив її ніжністю і турботою. Вони були дуже самотніми в цьому світі, у них не було ніякої рідні, і розраховувати на чиюсь допомогу вони теж не могли . І кохання, яке спалахнуло між ними, принесло в їхні життя радість і щастя. Їм було добре разом. Вечорами вони, забувши про обережність, гуляли зеленими вуличками, вдень ніжились на березі Дніпра.
   В першій половині дня Алісі зателефонував юрист і повідомив, що завтра о 12-тій годині дня їй потрібно завітати до нотаріуса -  її буде оголошено спадкоємницею. Дівчина дуже хвилювалася, адже їй доведеться їхати в рідне місто і зустрітися з  своїми ворогами - мачухою та  женихом.
   Влад намагався заспокоїти її і підбадьорити.
- Нічого не бійся, я з тобою,-  прошепотів він, ніжно цілуючи її.
-А я і не боюся, тому що поруч ти...
   Ввечері вони вирішили влаштувати собі свято. Довго каталися містом, потім готували святкову вечерю. Виявилося, що продукти були куплені всі, не вистачало лише майонезу, щоб заправити салат.
   Влад вискочив в крамницю, а Аліса накривала на стіл. Через декілька хвилин після того, як коханий пішов, в квартирі пролунав дзвінок у двері. Аліса, гадаючи, що це вже так швидко повернувся Влад, поспішила відчиняти.
   Вона відчинила  і завмерла від несподіванки - перед нею стояв Володимир зі своїми охоронцями. Дівчина намагалася зачинити двері перед носом екс-жениха, але той з силою, штовхнув їх і заскочив до квартири.
- Ну привіт, моя кохана! Ти що, не рада мене бачити?  Шкода, а я тебе дуже радий побачити нарешті!
   Володимир схопив Алісу за руку, притягнув до себе і притис до її обличчя серветку, яка була просякнута розчином зі специфічним запахом. Дівчина зробила кілька вдихів, намагаючись звільнитися від сильних рук чоловіка та раптом притихла і, втративши свідомість, впала на руки до свого жениха. 
   Той підхопив її  і щвидко вибіг із під'їзду, залишивши двері квартири відчиненими навстіж...
...Спочатку у Аліси відновився слух і до неї почали долітати далекі звуки, які поступово ставали голоснішими. Потім Аліса нарешті розплющила очі і її погляд вперся в ідеально білу стелю. Вона майже не злякалася, коли отямилася в незнайомій кімнаті.Остаточно знесилившись,вона відчувала лише сонну байдужість і млявість.
 Перемагаючи себе, вона підвелася на ліжкові і обережно роздивилася навколо себе.
   Кімната була невеликою. В ній було тісно і душно, Алісі бракувало повітря.Напевно, таке відчуття було через її страх, її стан і недавню непритомність. Вона обережно витерла краплі поту, що стікали по обличчю. Потім обережно підійшла до дверей і смикнула за ручку. Двері виявилися зачиненими на  ключ.
    Аліса нервовими кроками міряла кімнату, яка стала її  тюрмою. В коридорі чулися приглушені голоси, але через декілька хвилин все стихло.
-Допоможіть! Випустіть мене звідси!- Аліса щосили почала гепати у двері, сподіваючись, що її хтось почує і випустить. Вона задихалася від безвиході, в якій опинилася. Та що вона могла зробити в цій ситуації, яку навіть у своїх найгірших нічних кошмарах не могла собі уявити? Нічого. І розраховувати їй не було на кого. Телефон у неї відібрали і до Влада чи до юриста вона зателефонувати не могла.
-Привіт, кохана! А ось і вечеря з доставкою!-пролунав раптом знайомий голос, який вона вже зненавиділа і в кімнату зайшов , злорадно посміхаючись, Володимир. В руках він тримав сріблясту тацю, на якій стояла тарілка з вечерею, фрукти та сок.
-Як ти,кохана, себе почуваєш? Зголодніла? І за мною, мабуть, скучила? Так чи ні?
   Від несподіванки Аліса завмерла і не могла вимовити жодного слова. Володимир тим часом продовжував грати виставу. Він схопив її за руку і, потягнувши, з силою штовхнув її на ліжко.
- Не хвилюйся, кохання моє, я теж дуже скучив за тобою! Зараз я нагодую тебе вечерею! Адже я дуже турботливий чоловік!
-Що ти мелеш?- Аліса нарешті змогла вимовити хоч декілька слів.- Який чоловік?!! Я з тобою не одружувалася!
-Ти помиляєшся, дорогенька! Ось, поглянь! Ми одружені!- Володимир дістав з кишені фірмових джинсів її паспорт і, не даючи їй потримати в руках документ, показав штамп і запис про шлюб.
-Цей паспорт  недійсний! Ти його в мене відібрав, застосовуючи силу! І цей штамп нічого не значить! Зрозумів? Я тобі ніхто і тому  вимагаю, щоб ти негайно випустив мене звідси! Негайно! Чуєш?
   Володимир, вдаючи, що він нічого не чує, спокійно взяв тацю з вечерею і підійшов до Аліси.
-Не треба хвилюватися, дорогенька, зараз я тебе погодую!
  Аліса з силою вибила тацю з рук Володимира і  вміст тарілок розсипався по підлозі, від соку з'явилася калюжа на лінолеумі та патьоки на стіні, пофарбованою рідкими шпалерами.
-Господи, дорогенька, що з тобою? Ти мене лякаєш! Ти стаєш дуже агресивною! Я  змушений буду викликати швидку і відправити тебе у психіатричну лікарню, де відповідні лікарі призначать тобі правильне лікування. Хочеш спробувати? Я швидко можу влаштувати тобі  це...
-Ти - чудовисько!- прошепотіла Аліса, дивлячись на свого екс-жениха широко відкритими від жаху очима.
-Мені байдуже, що ти про мене думаєш!-криво посміхнувся той.-А тепер слухай мене уважно, крихітко! Ти зможеш вийти звідси тільки за однієї умови- якщо підпишеш довіреність на моє ім'я, в якій передаси мені повне право розпоряджатися твоєю спадщиною. І якщо будеш мене у всьому слухатися, то я врятую тебе від перебування в психушці.
-Навіть не сподівайся, що все це тобі зійде з рук! Рано чи пізно тобі доведеться за все відповісти! 
-Це все порожні слова, крихітко!- скривився Володимир.-Що ти зараз зможеш мені зробити? Нічого! Чи ти сподіваєшся на допомогу  свого кавалера? Мушу тебе розчарувати - навряд чи він знайде тебе тут...Так що подумай над моєю пропозицією. У тебе є на роздуми рівно 15 хвилин.Якщо ти за цей час нічого не вирішиш, я викликаю швидку і відправляю тебе в психлікарню!- пригрозив він Алісі і вийшов з кімнати. 
    Рівно через 15 хвилин він повернувся. Аліса сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги і обхопивши голову руками.
-Ну що ти вирішила?-поцікавився він.
-Я підпишу довіреність...-тихо відповіла Аліса.- Я не хочу в лікарню.
-Прекрасно...Постав ось тут свій підпис,- Володимир поклав перед нею кулькову ручку і вже готовий віддрукований документ, який Аліса підписала.
-Прекрасно! Молодець!-похвалив її екс-жених.- Ну що ж, дорогенька, не ображайся,але я змушений буду залишити тебе тут до завтрішнього дня. Як тільки  після зустрічі  з нотаріусом я отримаю в своє розпорядження бізнес-імперію твого батька, я випущу тебе звідси, тобто заберу додому. Сподіваюся, що ти будеш тримати свого язика за зубами і не розповідатимеш про нашу розмову всім. Тому що в такому випадку ти відразу відчуєш всю красу лікування в психіатричній клініці. І будь впевнена, що про твою психічну хворобу і моє горе швидко дізнаються всі мої партнери і друзі. Вони мені тільки поспівчувають...Так що, кохана, сподіваюся, що ти будеш слухняною дівчинкою і будеш поводитися чемно. А зараз вибач, я мушу залишити тебе. Не сумуй,люба!- він схопив Алісу за плечі і поцілував у чоло. -До зустрічі!  
-Пішов ти під три чорти! Ненавиджу тебе!-закричала Аліса йому вслід.
-Я теж тебе дуже кохаю, мила!- оглянувшись,засміявся їй в обличчя Володимир і вийшов із кімнати, зачинивши за собою двері на ключ. 
    Залишивши Алісу під охороною в  заміському особняку своїх батьків, він поспішив в місто, щоб зранку з'явитися до нотаріуса з підписаною Алісою довіренністю.
-Я все одно не залишуся тут! Я виберуся звідси!- прошепотіла вона, стиснувши в гніві кулачки.- Обов'язково виберуся!