21 частина

                                                          21 частина
Аліса стояла біля вікна, вдивляючись в темряву, і з нетерпінням чекала на повернення Влада. Все, про що він їй розповів і те,  що з нею трапилося останнім часом, було схоже на страшний жахливий сон. Вона дуже хотіла прокинутися. І дуже хотіла, щоб цей страшний сон скоріше закінчився...
- А раптом він не повернеться? Що тоді робити?- дівчина дуже боялася розчаруватися у хлопцеві.
   Душу роздирали навпіл сумніви і протилежні почуття. Стрілки годинника повільно, але впевнено відліковували секунди, хвилини, години. Влада не було. 
   Аліса помітно нервувала. Здавалося, що її найгірші сподівання і страхи підтвердилися. Тарас, який і цього разу надав їй прихисток, сидів на ганку і мовчки палив сигарету. Дівчина вийшла з кімнати, ступила на ганок босими ногами і присіла поряд. Теж дістала  сигарету.
-Невже він мене обдурив?- сумно промовила вона. - Як гадаєш, він не повернеться?
-Думаю, що повернеться...Почекаємо ще трішки...
   Аліса глибоко вдихнула прохолодне нічне повітря і зітхнула, продовжуючи вдивлятися в темряву.
   Раптом вдалині, серед темних силуетів дерев, блиснули вогники фар автомобіля, що наближався. Через декілька хвилин сріблясте Пежо зупинилося перед порогом будинку. Аліса, затамувавши подих, дивилася на хлопця. Її вогняно-руде волосся розсипалося по плечах, а довгі вії тремтіли від сліз та хвилювання.
   Влад мовчки, не промовивши жодного слова, дістав з кишені диктофон і ввімкнув його. Прослухавши розмову Влада з мачухою, Аліса відчула, як у неї підкосилися ноги і в скронях застукала кров. Вона зблідла і схопилася за серце. 
   Тарас, побачивши це, кинувся в будинок, дістав з холодильника мінералку і, відкривши на ходу пляшку, простягнув її дівчині.
-Але це ще не все,- тихо промовив Влад,- ходімо в дім...Ось, дивись!
    Він поклав на стіл пакет з грошима, банківські картки і квиток на літак.
-Бачиш, я не брехав тобі...Я був з тобою абсолютно чесним...
-Дякую,- прошепотіла Аліса,- дякую тобі... Треба звернутися в поліцію!
-Алісо, про поліцію не може бути й мови! Зрозумій, я перед Наталею в величезному боргу, вона витягла мене з самісінького дна! Якби не вона, я не знаю, де  б я зараз був і що зі мною було б...Я не можу так з нею вчинити! Так, вона замислила небезпечний і підступний план, втягнула мене в нього, використовуючи  шантаж, але все одно, в поліцію ми не звернемося...Це була моя умова, і вона залишається в силі! Ми вигадаємо свій план і зробимо все, щоб ніхто не завадив тобі стати єдиною спадкоємицею імперії твого батька! Я обіцяю тобі це!
 - Залиште мене на самоті...Мені потрібно побути самій і  все обміркувати,- прошепотіла Аліса і попрямувала босоніж до свого улюбленого місця - містка над невеличкою річкою, яка розділяла хутір навпіл. Вона любила проводити час в цьому місці, коли минулого разу  жила у Тараса, переховуючись від батька та свого жениха.
   Стояла глибока ніч. На небі повільно розходилися хмари, відкриваючи землі величний повний місяць. Свіже повітря, мінералка та анальгетик, який випила Аліса, нарешті почали діяти і вона почала мислити чітко, без паніки та емоцій.
    Вона ромірковувала про те, як буде жити далі і що їй потрібно робити.  В першу чергу потрібно з'вязатися з юристом, якому вона довіряла, і повідомити, що в неї викрали паспорт. А потім подати заяву в міграційну службу, про те, що її втрачений паспорт є недійсним, щоб хитрий і підступний Володимир не зміг оформити шлюб без її згоди... І це буде правильне рішення, тому що від її жениха можна чекати всього...Вранці вона почне цим займатися, а зараз їй просто хотілося подихати свіжим повітрям...
   Вона йшла крізь ніч стежкою. Десь гавкали й по черзі затихали собаки. Вітер в обличчя заспокоював її, висушував сльози і шепотів, що все ще попереду, і все буде добре...
-Алісо! Зачекай!- вона озирнулася і в темряві розгледіла чоловічий силует, що наздоганяв її. По голосу впізнала Влада. Проте зараз вона не хотіла ні з ким говорити, її  настрій  розбився, наче  крихка кришталева ваза. 
   Не озираючись, вона швидко вибігла на місток і не одразу зрозуміла, звідки  взялося так багато світла. А потім побачила, що прямісінько на неї по містку летів здоровенний позашляховик.
   Влад багато разів потім намагався забути цю картину. Але вона закарбувалася в його пам'яті назавжди.
   Розігнавшись, Аліса вибігла на місток, і в цю ж секунду з іншого боку виринув джип. Силует дівчини на мить завмер -  мов на сцені, у морі вогнів, а потім метнувся вбік, ніби його здмухнуло вітром.
   Джип промчав мимо, а Влад прожогом кинувся до місця пригоди. Підбіг до містка, підсвіченого яскравим місяцем, до самісінької огорожі й обережно зазирнув вниз.
   Аліса висіла на одній  руці: пальці лівої руки зімкнулися на залізній трубі огорожі, а пальці правої марно намагалися вчепитися за бетон, щоразу зісковзуючи.
   Подумки, рахуючи секунди, Влад проліз між горизонтальними трубами огорожі й перехопив за запястя праву руку дівчини. А потім витягнув її нагору.
   Аліса тремтіла від страху і не могла вимовити жодного слова. 
-Як ти? З тобою все гаразд?- запитав він у дівчини, з тривогою заглядаючи їй у обличчя.
-Не знаю,- ледве спромоглася хрипко промовити налякана Аліса.
   В темряві знову блиснули фари і почулося ревіння - позашляховик повертався назад.
-Чорт забирай! - прошепотів Влад.- Тікаймо, швидше!- він підхопив налякану дівчину на руки і  кинувся в кущі, якими були вкриті пологі береги річки.
-Знімай кофтину, швиденько! - наказав він їй, допомагаючи зняти одяг.
   А потім зібгавши, кинув одежину на середину річки. Течія, підхопивши легку тканину, повільно понесла її під місток. Позашляховик наблизився до місця пригоди і зупинився. 
   Аліса тремтіла від страху та холоду, Влад намагався зігріти її в своїх обіймах, накинувши на неї свою футболку. Затамувавши подих, вони спостерігали зі своєї схованки, як із джипа вийшло двоє здорованів. Підсвічуючи  кишеньковими ліхтариками, вони уважно оглянули місток, а потім поглянули у воду. 
   Під містком у темній воді виднілася кофтина. Про щось переговоривши по телефону, молодики сіли в авто і через кілька хвилин джип зник, залишивши в повітрі їдкий запах вихлопних газів.
-Я знаю, хто це був...Це охоронці Володимира, вони знайшли нас, це кінець!-  приречено прошепотіла Аліса.- Наш план провалився!
-Без паніки! Чуєш?- Влад міцно обійняв дівчину, намагаючись заспокоїти її.-По-перше, ми точно не знаємо, хто це був...По-друге, нас ніхто не знайшов...По-третє, вони поїхали...
-Але вони можуть повернутися...Разом з Володимиром...І тоді нам точно кінець...Ще й Тарас постраждає через нас...
-Я не думаю, що вони повернуться так швидко...Тож у нас є година чи дві, щоб зібратися і виїхати звідси до ранку. Тут справді, небезпечно...Ходімо!- Влад міцно взяв Алісу за руку і допоміг їй вибратися з кущів.
    Аліса тихо застогнала. Присвітивши телефоном, Влад побачив, що в неї розбиті лікті та коліна. Обережно взявши тиху, злякану дівчину на руки, Влад поспішив до садиби Тараса.
   Над будинками і лісом все ще стояла оксамитова  літня темрява, але невдовзі вже повинен був розпочатися світанок. Тож їм потрібно було поспішати.   
- Ви що, досі не спите?- заспаний Тарас виглянув зі своєї кімнати, почувши їхні кроки.- Ви здуріли, чи що? Вже скоро ранок, мені незабаром на роботу збиратися! 
   Влад посадив поранену Алісу на ліжко.
-В тебе є аптечка?-запитав він у Тараса.
-Так, є...Що трапилося?!!
-Випадково зустріли гостей, яких  не чекали тут побачити...Нас розшукують, тому ми краще поїдемо звідси, щоб не завдавати тобі проблем. Мабуть, переховуватися тут було не кращою ідеєю...
-І куди ви поїдете?
-Поїдемо в сусіднє місто. Мені здається, що загубитися серед тисячів жителів буде простіше і безпечніше.
    Аліса сиділа на ліжку ледь жива від страху та переляку. Влад швиденько зібрав їхні речі.
-Дівчинко, перевдягайся в зручний одяг, ми вирушаємо в дорогу,-  Влад легенько торкнувся до її тремтячого плеча.
   Аліса покірно, ніби лялька, підвелася і взявши джинси і футболку пішла в іншу кімнату. Через декілька хвилин вийшла, притискаючи до грудей золотий хрестик на шиї.
   Влад вже склав все необхідне в багажник  і допоміг їй сісти в автівку. Без пригод вони проїхали грунтовою дорогою через ліс, не зустрівши на своєму шляху жодної живої душі, а потім виїхали на трасу і помчали до сусіднього міста, залишаючи все далі й далі рідне Дніпро, Володимира і Наталю Львівну.
   Аліса тривожно вдивлялася в ніч за вікном, ніби чекала, що ось-ось їх наздоженуть і її заберуть в будинок жениха. За обрієм почало світати, автошлях попереду був порожнім, зустрічних машин майже не було.Чим далі втікачі віддалялися від Дніпра, тим спокійнішою ставала Аліса. А потім вона, нарешті, задрімала.
-Нехай поспить,вранці голова буде яснішою,- подумав Влад, нишком поглянувши на нещасну дівчину.- Такі дні, як сьогодні, називають другим народженням - вона вижила, й доживе тепер до старості, і буде розповідати своїм дітям та онукам про свої пригоди...