20 частина

                           20 частина
Дощ лив ніби з відра вже півгодини і навіть не збирався вщухати. Наталя Львівна стояла  під навісом біля самісінького входу в аеропорт, чекаючи на Влада, але той не з'являвся. І не відповідав на телефонні дзвінки. Це її дуже тривожило. 
  Навкруги метушилися люди з дорожніми валізами на коліщатах і без, з наплічниками та парасольками. Одні поспішали полетіти в свої далекі міста та країни, інші - до зупинок таксі і автобусів, не звертаючи ніякої уваги на дощ.
    Наталя стояла, ніяк не наважуючись вийти. Тим паче, що парасольки в неї не було з собою. Коли вилітала в Париж - було сонячно, Франція теж проводжала її  сонячним літнім ранком.
    Вона поглянула на своє відображення в скляній стіні: чорне волосся, як завжди гладенько зачесане назад, чорні окуляри, елегантний літній брючний костюм небесно-блакитного кольору. Як все це буде виглядати, якщо вона пройдеться під дощем до зупинки таксі?
   Діставши із сумочки телефон, вона ще раз набрала номер свого молодого коханця. Слухаючи довгі гудки,  нервово тарабанила пальчиками по склу, марно чекаючи на відповідь.
- Пані, давайте я проведу вас до таксі...-пролунав раптом чоловічий голос.
   Вона повернула голову. Поряд стояв чоловік років сорока, елегантно і охайно вдягнений. В руках у нього була велика парасолька, яку він розкрив у неї над головою.
-Бачите, місця вистачить,- посміхнувся він.- Ви згодні?
-Так, дуже дякую вам,- посміхнулася Наталя і ступила на сходинку. Чоловік пішов поряд, дбайливо тримаючи парасольку над її головою.
-Якщо хочете, я можу підвезти вас додому...  Мій автомобіль стоїть тут на стоянці. Я проводжав сина, він полетів до Штатів. А тепер ось повертаюсь додому...
-Буду дуже вам вдячна за це...
    Через півгодини вона стояла під дверима своєї квартири і з нетерпінням натискала дверний дзвінок. Двері ніхто не відчиняв. Тоді вона відкрила їх своїм ключем і знайшла в квартирі Влада, який міцно спав. Судячи з того, що біля ліжка стояло декілька пустих пляшок з-під віскі і коньяка,  він був нетверезим. 
-Владе! Владе! Прокидайся!- Наталя доторкнулася до його плеча,намагаючись розбудити, але хлопець навіть не поворухнувся.-Владе! Та прокинься ти нарешті!
   Вона скучила за ним, адже останнім часом цей хлопець став для неї всім - її світом, її другом, її коханцем, для якого  вона не шкодувала грошей... Милуючись його красою, вона провела доглянутими пальчиками з акуратним довгим манікюром по його неголеній щоці, артистичним вустам, легенько доторкнулася до шиї. Не втримавшись, поцілувала. Таким він їй дуже подобався - неголеним, заспаним, з скуйовдженим волоссям.
   Влад прокинувся і відповів на поцілунок, ніжно обійнявши Наталю.
-Привіт, кохана! Ти вже вдома? Вибач, що не зустрів тебе...
-Привіт! Я тобі телефонувала, але ти, мабуть, не чув мого дзвінка.
- Так, не чув...Я трішки випив...Вибач,- зітхнув Влад.
-Гаразд, пробачаю.  Як у тебе справи?- обережно поцікавилася Наталя.
- Добре, все в нормі...Замовлення твоє я виконав, дівчину прикінчив, як ти і хотіла,- тихо промовив він.
Наталя, затамувавши подих, з острахом дивилася на хлопця. 
-Як? Де?- злякано прошепотіла вона, озираючись навколо.
-У лісі, за містом...Заманив її в ліс і там вбив...Якщо не віриш- поїхали туди, подивишся сама...Але попереджаю, що видовище не для тих, хто має слабкі нерви. Тіло я закопав там, у лісі.
   Наталя декілька разів глибоко вдихнула, намагаючись позбутися нудоти, яка підступила зі шлунку до самого горла. Вона відсунулася подалі від Влада і обережно запитала:
-А докази є?
   Той мовчки дістав з-під дивана невеликий пакет і висипав його вміст на низенький столик, що стояв у кімнаті. 
-Ось докази.
   Перед Наталею лежав золотий ланцюжок з хрестиком, що належав Алісі та її золоті сережки. Ці прикраси подарував їй батько. В деяких місцях на золоті  була кров.
   Жінка здригнулася і прошепотіла:
-Негайно заховай це! Прибери їх звідси, швидше!
   Влад зібрав прикраси і вкинув їх  назад до пакету. На його долонях залишилися сліди крові.
-Тобі негайно потрібно виїхати із країни...Сьогодні ж... Поки ніхто не почав її розшукувати...Поки жених не підняв на ноги поліцію...Не потрібно гаяти час...Я допоможу тобі зібрати речі...-схвильовано промовила Наталя.
   Поки Влад голився, мився і одягався, вона пакувала йому валізи. В ванній кімнаті вона натрапила на його джинси, на яких  були плями крові, змішаної з землею. Наталя, гидливо скривившись, вкинула джинси в пакет і, віднесла його в бак для сміття, який стояв біля під'їзду.
-Ось, тут все найнеобхідніше, все інше купиш на місці. Тут квиток і документи твої, тут адреса і ключі від квартири, яку я придбала, ось банківські картки, рахунки                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   відкриті на твоє ім'я, на рахунках 20 тисяч доларів, будеш знімати їх коли потрібно. А це  трішки готівки,- Наталя Львівна поклала перед Владом пачку зелених купюр...
-Мені здається, що ти хочеш від мене відкупитися,- сумно промовив Влад.
-Владику, що ти таке кажеш?!- Наталя ображено поглянула на коханця.- Як ти можеш таке казати?! Я роблю все це для твоєї ж безпеки і піклуюся про твоє майбутнє, адже в найближчі місяці ти будеш жити без мене в чужій країні!
-Я це розумію...
-Так ось, я хочу, щоб ти в цей період жив в достатку і ні в чому не мав потреби. Зрозуміло?
-Так, звичайно.
-Нічого не забудь! Коли прилетиш в Париж - відразу зателефонуй мені. Через три години в тебе літак, так що поспішай. Я проводжати тебе не буду, щоб нас ніхто не побачив разом. Вибач...Я зараз викличу тобі таксі...
-Гаразд... Я не ображаюся...Я все розумію,- Влад обійняв Наталю.
   Наталя, уявивши, що цими руками він вночі вбивав її падчерку, здригнулася і обережно вислизнула з його обіймів.
-Ти боїшся мене?- Влад здивовано поглянув на жінку.
-Ні! Що ти таке говориш? Звичайно, я тебе не боюся! Я тебе кохаю, але в нас обмаль часу!
-Ти боїшся мене...- Влад розчаровано похитав головою,- я відчуваю це...Але ж я не хотів убивати! Ти сама цього хотіла, ти цього від мене вимагала...Я вбив ту дівчину лише заради тебе...А тепер ти мене боїшся?
-Владе, не перебільшуй! Я тебе кохаю і зовсім не боюся... Але зараз тобі потрібно йти, таксі вже чекає біля під"їзду.
-Гаразд. До зустрічі,- Влад сухо поцілував Наталю Львівну в щоку і, взявши дорожню валізу, вийшов із квартири.
-До зустрічі...Не забудь мені зателефонувати, як прилетиш!- гукнула вона йому навздогін.
   Проїхавши на таксі декілька кварталів, Влад вийшов на автобусній зупинці.
- А як же аеропорт?- поцікавився таксист.
- В аеропорт не потрібно...У мене змінилися плани...
   Біля першого сміттєвого баку, що трапився на його шляху, він залишив свого телефона, кинувши його туди разом із сімкою. А потім зайшов до крамниці і купив нового. 
    Вийшовши з крамниці, роззирнувся навкруги і, не помітивши нічого підозрілого, набрав номер Дмитра:
-Привіт, мені потрібен автомобіль напрокат. Допоможеш?
   А вже через якусь годину він виїхав з міста, проїхав декілька кілометрів по трасі , а потім попрямував через ліс до маленького хутора, який загубився  в гущавині дерев.