19 частина

                                                                      19  частина
    Авто мчало вулицями рідного міста, все далі віддаляючи її від маєтку Золотаревських та покинутого нею Володимира. Аліса, напружено сиділа на передньому сидінні, вчепившись руками в шкіряну обшивку пасажирського крісла. Вона мовчала, не заважаючи Владові слідкувати за дорогою.
-Сподіваюся, що за нами не буде погоні,- нарешті тихо промовила вона, оглядаючись назад.
-Заспокойся, не буде,- впевнено відповів Влад.
-А раптом камери спостереження зафільмували нашу втечу?
-На момент нашої втечі камери в маєтку взагалі не працювали, тому що електроенергія була відключена там по всій території на той час, поки твій колишній байкер розігрував спектакль одного актора перед твоїм женихом і гостями,- засміявся Влад.
-Дякую,- Аліса зітхнула з полегшенням.- Дуже дякую тобі, я в боргу не залишуся, я заплачу за все...До речі, як тобі вдалося знайти Дмитра?
-Ну, якщо чесно, зробити це було не так вже і складно...
-Куди ми їдемо зараз?-поцікавилася Аліса, розглядаючи знайомі місця за вікном.
-Куди? До мене на квартиру поки що. У тебе є інший варіант?
-Ні, поки що немає, але деякі ідеї вже є...
- До речі, зніми фату, щоб не дуже привертати увагу сусідів... Все -таки весільна сукня і фата дуже кидаються в очі серед білого дня на вулиці. І на плечі накинь мою куртку...
-Дякую,- Аліса накинула на плечі джинсову куртку Влада і обережно зняла фату і діадему.
    Через півгодини авто зупинилося біля будинку, де проживав  Влад. Аліса почала помітно нервувати.
- А тітоньки твоєї вдома немає?- запитала вона у хлопця, нервово поглядаючи на двері під'їзду. 
-Заспокойся, моєї тітоньки вдома немає... Ходімо!- Влад простягнув руку Алісі і допоміг їй вибратися з автомобіля.- Вона зараз за кордоном. Тітонька не звикла жити в звичайних квартирах, вона любить комфорт і розкіш.
-Любить комфорт і розкіш...Я це помітила,- багатозначно промовила Аліса, переступаючи поріг вже знайомої квартири...
Влад простягуючи їй джинси і футболку, захоплено промовив:
-Ти така гарна...
   Аліса, і справді, в весільній сукні була дуже гарною, просто розкішною, немов принцеса із казки.
-Дякую,- посміхнулася вона і, підійшовши до Влада, обняла його і поцілувала в колючу щоку. 
   Раптом за дверима  почулися кроки, і в ту ж мить пронизливо заверещав дверний дзвінок, а потім пролунав голосний стукіт. Хтось щосили гамселив у двері. Аліса здригнулася, злякано поглянула на Влада і притислася до нього всім тілом, міцно обхопивши його за шию. Той міцно обняв її і прошепотів на вушко:
-Не бійся...Нічого не бійся, я поряд...
    Доторкнувшись щокою до її рудого хвилястого волосся і вдихнувши його п'янкий  аромат, Влад відчув, як в його душі  зароджується нове, досі невідоме почуття, чисте і світле. І він зрозумів, що ніколи не зможе вбити дівчину...
   Вони стояли, затамувавши подих, боячись поворухнутися і слухали, як шаленно калатаються їхні серця. 
-Здається, тут нікого немає,- промовив, вилаявшись, чоловічий голос за дверима.
-Тоді почекаємо, поки з'явиться,- відповів інший голос.
   Кроки почали віддалятися. Обережно підійшовши до вікна, Влад побачив, як з під'їзду вийшли двоє охоронців Золотаревського і зупинилися біля чорного БМВ, що стояв під самісіньким під'їздом.
Аліса, прихопивши джинси і футболку, зачинилася у ванній кімнаті, а Влад пішов на кухню і ввімкнув електрочайник. Раптом з кишені почулася мелодія рінгтону його телефона. Телефонувала Наталя Львівна.
-Привіт, коханий!- солодко проспівала вона в слухавку.- Як справи? Скучив вже за мною?
-Привіт, звичайно скучив,- збрехав Влад.
-Я теж дуже скучила, мені тут так самотньо без тебе...Ну як там справи у тебе? Як наш план?-Наталя Львівна швиденько перейшла від прелюдії до справи.
-Вже майже все готове. Думаю, що сьогодні вночі я все зроблю...
-Я дуже на це сподіваюся, Владику. Ти ж розумієш, що часу в нас обмаль. Я саме зараз підшукую тобі житло тут, в Парижі. Справи вже всі закінчені, вранці у мене літак...Так що поспіши, будь ласка, з виконанням нашого плану.
-Гаразд.
-Я дуже сподіваюся на тебе, коханий. Дуже сподіваюсь, що ти мене не розчаруєш... Цілую. До зустрічі.  
-До зустрічі, кохана...Цілую...- замислено промовив Влад.-Дідько, і що мені робити далі?- він гарячково намагався знайти правильне рішення, але в цей час  Аліса, перевдягнувшись, зайшла на кухню. Заваривши  ароматну каву, Аліса замислено дивилася у вікно.
-Тут залишатися небезпечно...Володимир швидко нас знайде...Але як вибратися із квартири? Ці охоронці чатують під під'їздом...-розгублено промовила вона.- У мене є один план...Можна скористатися твоїм телефоном?
-Так, звичайно...
-Алло, Тарасе, привіт...Це Аліса. Пам'ятаєш мене? Мені потрібна твоя допомога...
   Влад з подивом поглянув на Алісу:
-Хто такий Тарас?-поцікавився він, коли дівчина закінчила розмову.
-Це хлопець, який допоміг мені, коли я вперше втекла від Володимира. Він живе далеченько звідси, на глухому хуторі, у нього можна заховатися на деякий час, поки я вирішу всі юридичні питання стосовно моєї спадщини.
-Цікаво...Як добре ти знаєш цього хлопця?
-Знаю дуже добре, але ніякого інтиму у нас не було...Він просто хороший надійний друг...Ти мене відвезеш на той хутір?
-Так, відвезу...Тут залишатися справді небезпечно...Як тільки стемніє, обдуримо тих типів, що стоять під вікном,якщо вони, звісно,  до того часу не зникнуть звідси, і поїдемо...
-Дякую тобі, Владе, за все...Ти справжній друг...Я в боргу не залишуся...Я за все заплачу...
-Ти серйозно вважаєш, що в цьому світі за все потрібно платити?
-Так, саме так я і думаю. В цьому світі потрібно платити за все...

    Тільки-но  стемніло, Влад і Аліса почали збиратися в дорогу. Влад обережно підійшов до вікна - подвір'я біля під'їзду яскраво освітлював місяць, а перед самісіньким під'їздом, майже поряд з його авто,  похмуро чорнів силует БМВ. 
-Які терплячі...Досі чекають...Будемо діяти за таким сценарієм - я виходжу першим, потім ти. Я спробую відволікти цих типів, а ти мерщій сідай в авто і виїзджай з двору на проспект. Бачиш он трамвайну зупинку?-Влад підійшов до вікна в іншій кімнаті, яке виходило на проспект, і гукнув до себе Алісу.
-Так, бачу,- дівчина уважно вдивлялася в вікно.
-Зустрінемося там...Якщо мене не буде декілька хвилин - не чекай, не втрачай часу, їдь сама до Тараса.
-А як же ти?
-Я якось виплутаюся, за мене не хвилюйся.
-Добре...
-Тримай ключі від машини...І не забудь замкнути квартиру.
    Через кілька хвилин Влад спустився сходами і вийшов на вулицю. Витягнув цигарку, спокійно підійшов до БМВ, постукав у тоноване скло й запитав:
-Хлопці, вогню не знайдеться?
   Скло трохи опустилося і звідти висунулася  волохата рука з запальничкою.
-Дякую,- затягнувшись подякував той і повільно пішов далі.
-Гей! Ану стій!- почувся позаду нього крик.- Стій!
   Хлопець, не роздумуючи, шодуху рвонув у темряву. Охоронці, вискочивши із автівки, кинулися слідом за ним.
   Побачивши, що ті побігли геть, Аліса вискочила із під'їзда з великим пакетом в руках, з якого виднілася білосніжна фата, швидко застрибнула в авто і зникла за рогом будинку. 
   Тим часом Влад, петляючи між сусідніми дворами лише йому знайомими стежками, і відірвавшись від переслідувачів, дістався до зупинки. Озираючись, перевів подих і побачив, як з-за рогу мчить знайоме авто.
-Сідай мерщій!- гукнула Аліса, впевнено тримаючись за кермо.
   Влад опустився на пасажирське сидіння і авто рвонуло з місця, розчинившись через декілька хвилин серед нескінченного автомобільного потоку, що рухався проспектами і вулицями міста.   
  Виїхавши за місто, Аліса помінялася з Владом місцями, і зайняла своє місце в пасажирському кріслі. Чим далі вони віддалялися від міста, тим  все більш порожньою ставала автотраса. 
   Через півгодини автомобіль з'їхав з автотраси і повільно почав рухатися по вузькій грунтовій дорозі, яка петляла серед густого лісу. Стояла літня ніч, глибока й свіжа. Хмари повільно розходилися відкриваючи для неба землю. Аліса сиділа мовчки, роздумуючи про те, як буде жити далі. 
   Своє життя вона тепер бачила по-іншому: Дмитра в ньому вже немає. Немає і мами з татом...Не буде в ньому і Володимира...І всієї родини Золотаревських...Не буде ненависної мачухи...А вона оформить спадщину, закінчить університет, знову буде ходити на танці, на басейн, на тренування...Буде подорожувати, навчиться керувати батькою імперією...
-А Влад? Чи буде він в її житті? -Аліса поглянула на свого супутника зовсім іншим поглядом, намагаючись зрозуміти ким для неї є цей чоловік зараз і яке значення в її житті він буде мати...
     Автомобіль різко зупинився.
-Що трапилося?-стурбовано запитала вона, роззираючись навкруги.
-Нічого не трапилося, все нормально...Просто я хочу тобі дещо сказати,- тихо промовив Влад.- Це дуже важливо...
-Я теж маю тобі дещо сказати,- промовила вона, ніжно дивлячись на хлопця.
-Не треба нічого говорити...Зачекай...- хлопець нахилився до неї і поцілував її, міцно обійнявши.
 Аліса відчула, як паморочится в голові від зовсім нового почуття. Його обійми були ніби повернення додому, такими ніжними, такими затишними, в його руках вона почувалася спокійною і захищеною...Притиснувшись до  грудей хлопця, вона хотіла, щоб  час зупинився і ці хвилини щастя  не закінчувалися ніколи.
   Влад ніжно гладив її тоненькі пальчики і пригортав до себе...Декілька хвилин вони сиділи мовчки, слухаючи стукіт своїх сердець.
-Алісо,- хрипким голосом промовив Влад.- як ти гадаєш, чи випадково я з'явився в твоєму житті?
-Мабуть, ні ...Ти  ж з'явився в ньому разом із моєю мачухою.
-А як ти гадаєш, чи випадково я опинився поряд, коли твій Дмитро покинув тете в тому кублі наркоманів?
-Не знаю,- насторожено промовила дівчина.
-Не випадково.
-Ти за мною слідкував?- Аліса, здогадавшись про це, злякано поглянула на Влада. Той ствердно кивнув головою.-Навіщо?!!
-А як ти гадаєш? Навіщо я слідкував за тобою?
-Тебе підіслала Наталя?
-Так...Хочеш дізнатися навіщо?
-Так...
-Щоб вбити тебе...
   Аліса злякано дивилася на хлопця, не взмозі навіть поворухнутися. Думка про те, що вона зараз знаходиться в обіймах кілера, настільки налякала її, що вона вся тремтіла від жаху.
-Не вбивай мене, будь ласка, - занімівшими вустами благально прошепотіла вона, дивлячись на Влада очима, повними жаху,- відпусти мене, будь ласка, я тобі віддам все, що в мене є, я тобі заплачу...
-Я не можу тебе відпустити,- Влад скрушно зітхнув,- вибач...