17 частина

                                                        частина 17
 Аліса прокинулася рано в своїй новій кімнаті...Володимир спав окремо, в сусідній спальні. Дівчина накинула на плечі шовковий халатик і , босоніж ступаючи по приємній теплій мармуровій підлозі, вийшла в широкий світлий хол, який з'єднував спальні. 
   Двері в кімнату жениха були прочинені. Володимир тихо розмовляв по телефону. Аліса прислухалася, затамувавши подих...
- Я тебе прошу, не треба істерики! Я змушений одружитися на цій дурепі через її спадщину... Так, це тимчасово... Як тільки мільйони і нерухомість її батька перейдуть до неї у власність, я зроблю так, що її визнають неадекватною і запроторять до психлікарні назавжди... Але треба почекати...Звичайно, я не спав з нею...Навіщо вона мені  здалася?
   Аліса від несподіванки завмерла на місці. Такої підлості від Володимира вона точно не очікувала.  Від страху вона не могла поворухнутися, ноги її не слухалися, коліна тремтіли, а  в голові почало дзвеніти, ніби в великому порожньому акваріумі. Перед очима все почало вертітися, ніби в калейдоскопі, і вона, втративши рівновагу, впала на мармурову підлогу.
-Що з тобою? Ти в нормі?- Володимир спантеличено підскочив до неї, сховавши телефон до кишені джинсів.
-Так, все нормально...Це, мабуть, різкий перепад тиску...- тихо відповіла вона, розтираючи скроні спітнілими пальчиками.- Це все від нервів...
-Ти до лікаря зверталася?
-Ні, в цьому немає потреби, я здорова.
-Все одно,треба проконсультуватися з фахівцем...У мене є знайомий лікар, чудовий фахівець.
-Мені не потрібен лікар... Я в нормі, - впевнено промовила Аліса.-Просто потрібно трішки відпочити...
-Після весілля ми обов'язково поїдемо у весільну подорож, і ти відпочинеш...А поки що збирайся,  поїдемо заберемо ключі від твого маєтку та попрощаємося із твоєю мачухою.
    Аліса поглянула на годинник.
-Добре, а потім мені потрібно під'їхати в університет...У мене о 9-тій годині залік.
-Можна зателефонувати до ректора і все це вирішити...До того ж я на сьогодні запланував  шопінг до весільного салону, нам потрібно купити весільну сукню і всі аксесуари.
-Все одно мені треба навідатися до університету, я й так дуже багато пропустила занять.
-Моя дружина не буде працювати, тому навчатися тобі далі не обов'язково. Це моє остаточне рішення,  зрозуміло?- владно промовив Володимир.
-Так, зрозуміло,- Аліса приречено зітхнула, але я хочу взяти академвідпустку...Можливо пізніше я все-таки повернусь до навчання,- вона поглянула на жениха і завмерла від паніки. Він насмішкувато дивився на неї:
-Гаразд, візьми академвідпустку...Я відвезу тебе до університету і почекаю там...
     Влад сидів у авто, пив каву і уважно спостерігав за студентами, які веселими зграйками поспішали до університету. Був останній місяць занять, в самому розпалі були сесії, екзамени і заліки. Учбовий заклад жив своїм звичним життям.
   На годиннику була без чверті дев'ята. Влад піднявся східцями і  став непомітним серед строкатої веселої юрби молоді, що шуміла біля вхідних дверей.   Неподалік припаркувався позашляховик, і з нього, озираючись на всі боки, вийшла Аліса. Одягнувши чорні окуляри, вона попрямувала до східців.  Жених стояв біля авто і уважно спостерігав за нею.
    Влад непомітно зайшов до фойє разом з компанією студентів і оглянувся, шукаючи очима Алісу. Та, зайшовши у приміщення, підняла окуляри на лоба і озиралася на всі боки, намагаючись розгледіти  його серед натовпу. 
-Привіт! Що трапилося?- Влад підійшов до неї.
-Привіт!- дівчина схопила його за руку і потягнула в роздягальню.-Владе, врятуй мене від цього психа!-вона благально поглянула на хлопця і швидко прошепотіла:- Він обманом мене примушує одружитися з ним, він забрав мої документи! Він хоче одружитися зі мною, заволодіти моїми статками і потім позбутися мене, хоче запроторити мене до психушки! Я чула своїми вухами, як він розповідав про свій підступний план коханці! Він відібрав у мене телефон, я не маю змоги ні з ким розмовляти! Він контролює кожен мій крок! Мені немає до кого звернутися по допомогу! Ти - моя остання надія на порятунок! Врятуй мене від цього заміжжя! Я тобі добре заплачу! Я маю гроші! Поки що маю...Бо після весілля всім моїм майном буде розпоряджатися мій чоловік! Він забере у мене все! Він позбудеться мене, відправивши до психушки! Я не хочу провести своє життя в психлікарні! Будь ласка, я тобі заплачу!- Аліса була в паніці, вона схопила Влада за руку і благально дивилася на нього своїми величезними очима, повними відчаю і страху.
-Заспокойся, мала, заспокойся! - Влад обійняв дівчину, яка тремтіла зі страху і пригорнув до себе.- Не панікуй! Паніка нам лише зашкодить! Я обов'язково щось вигадаю!- він намагався вигадати план порятунку своєї жертви.
   Дівчина довірливо прихилилася до нього і покірно чекала.
-Коли ти говориш у тебе весілля? В суботу? Де саме буде проходити святкування? Добре, нічого не бійся, готуйся до весілля і очікуй сюрприз...Я тебе витягну звідти...
-Дякую! Дуже дякую! Я заплачу за все! Тільки врятуй мене!-Аліса поглянула на дорогий  годинник  на своєму зап'ясті.- Мені вже потрібно йти, жених чекає на мене, ще щось запідозрить... 
    Швидкими кроками дівчина вийшла на вулицю і поспішила до авто, біля якого стояв Володимир, уважно поглядаючи навкруги.
-Ну що, взяла академвідпустку?- поцікавився він, пропускаючи Алісу до салону.
-Так,- збрехала та, і відвернувшись, байдуже поглянула у вікно.
-Прекрасно, тоді зараз ми їдемо в весільний салон. Моя наречена повинна бути найкрасивішою в світі!- з іронією в голосі промовив він...
    Влад почекав поки позашляховик Володимира зникне за рогом, а потім вийшов з університету на вулицю.
-Мамо, мамо, глянь яка красива квітка!- почувся поряд дзвінкий дитячий голосок.  
   Влад оглянувся і побачив маленького хлопчика, який гуляв разом з мамою по вулиці. І дитина, і молода мама були щасливі і радісні. Влад зітхнув:
-Мама... Якби моя мама була жива, все в моєму житті було б інакше...
    Зупинивши авто біля квіткової крамниці він купив букет темно-червоних троянд,  улюблених квітів мами, і поїхав на цвинтар. Йому захотілося відвідати могилу матері. Припаркувавшись  біля воріт міського кладовища, він дістав квіти із авто і зачинив дверцята.
-Влад?!! Ти?!!- почув раптом він за спиною до болю знайомий і рідний голос. 
   Затамувавши подих, рвучко повернувся і застиг на місці. Перед ним стояв  брат.
- Ну привіт, брате!- зітхнув Влад і простягнув Віктору руку для привітання.
-Ти навіщо сюди приперся, ідіоте? В тебе ще вистачає совісті приходити на могилу матері, знаючи, що ти винен у її смерті?!! Ти ж вбивця! Ти вбив не лише ту нещасну дівчину, але й свою рідну матір!- брат був налаштований агресивно і відразу почав звинувачувати у всьому Влада.
-Зачекай, Вітю! Я нікого не вбивав...Мене виправдали...Я відсидів десять років у тюрмі за чужий гріх, я не вбивця...Шкода лише, що це виправдання не допоможе мамі...
-Отож -бо! А в тебе ще вистачає совісті сюди приходити! Бог все бачить!
-Так, Бог бачить все. Але ж ти не Бог, і тому не маєш права засуджувати мене. Так що давай не будемо сваритися.
  Віктор зміряв Влада з голови до ніг прискіпливим поглядом, помітив його доглянутий зовнішній вигляд, дорогий одяг та взуття, оцінив його крутий автомобіль і гірко посміхнувся:
-Я бачу, що ти ще й непогано влаштувався в цьому житті, живеш не бідно...Он авто яке шикарне маєш...Вночі як, міцно спиш? Чи дівки не дають спати? А совість не мучить тебе ночами? Га?
-Вікторе, залиш мою совість у спокої! Я сам з нею розберуся! - сердито промовив Влад.-І взагалі, що ти знаєш про мене, про моє життя? Звідки ти знаєш як я живу? Ти викреслив мене зі свого життя, викинув із квартири, залишив на вулиці. І тому не маєш някого права мені дорікати моїм життям!
   Залишивши Віктора, Влад поспішив на територію цвинтаря. Поклавши кіти на могилу, він опустився на коліна і схилився над маминим фото.
-Матінко, матусю, пробач мене!- шепотів він, цілуючи холодну гранітну світлину.- Мамо, я геть заплутався! Я не знаю що мені робити! Я знаю, що якби ти була жива, моє життя зараз було б зовсім іншим...Так, це я винен в твоїй смерті, Віктор має рацію... Але ж я нікого не вбивав! І не хочу нікого вбивати! Дуже шкода, що я не зміг тебе вберегти...В твоїй смерті винен лише я...І я собі не зможу цього пробачити! Ніколи...- Влад затулив обличчя руками і довго сидів в тиші, самотній і нікому не потрібний. 
   Легенький літній вітерець захитав молоденьку берізку, що росла біля могили, і вона доторкнулася своїми довгими гнучкими вітами до плеча Влада. На мить йому здалося, що це доторк лагідної і теплої маминої руки. Від несподіванки він здригнувся.
   Раптом тишу порушила голосна мелодія його телефона. Влад зітхнув і дістав його із кишені.
-Владе, де ти вештаєшся? Негайно приїзди додому, ти мені терміново потрібен!- в слухавці прозвучав владний голос Наталі Львівни.
-Добре, зараз буду, моя пані!- понуро промовив той з іронією в голосі.
-Владику,давай без іронії! Ти мені дійсно дуже потрібен!-ображено обізвалася коханка.
-Гаразд, вже їду!
...
-Моя пані, за вашим наказом я прибув! Які побажання будуть у вас?-Влад театрально схилив голову перед Наталею.
-Владе, припини цей спектакль, прошу тебе! Що ти як маленький?  Заходь швиденько, у мене мало часу!- Наталя була заклопотана. 
   Вона була одягнута в вузенькі джинси, які вигідно підкреслювали її шикарну фігуру, і  трикотажну кофтину з глибоким декольте. В вітальні стояла дорожня валіза і велика сумка.
-Ти кудись їдеш?- поцікавився Влад, здивовано розглядаючи валізи.
-Проходь, сідай,- Наталя присіла поряд з хлопцем на дивані і взяла його руку в свої доглянуті пальчики.- Владику, дорогенький, мені дійсно сьогодні терміново потрібно вилетіти до Парижу...
-Чому так терміново?
-Зателефонували мої партнери по бізнесу... Завтра в Парижі відбудуться збори акціонерів компанії, акціями якої я володію...Також найближчими днями там заплановано декілька зустрічей з партнерами, потрібно вирішити декілька питань, які стосуються моєї мережі салонів краси. Так що мені доведеться пробути у Франції як мінімум тиждень...Ти знаєш, можливо це  і на краще...Я не буду тобі заважати, не буду тебе тероризувати і підганяти тебе. А ти, будь ласка, за цей час виконай моє доручення - вбий дівчисько! Я в Парижі підшукаю тобі гарне житло, підготую його, підготую документи і гроші, а коли прилечу і побачу, що ти все виконав, відразу відправлю тебе у Францію. Відпочинеш там, розслабишся, відсидишся тихенько  деякий час, поки я не переоформлю спадщину Журавського на себе, а потім...- вона ніжно обняла Влада і поцілувала в колючу щоку,- потім у нас почнеться нове життя, щасливе і безтурботне...
    Влад мовчав.
-Владику, ти знаєш,  мені дуже не хочеться залишати тебе тут самого, я так буду сумувати за тобою,- Наталя солодко продовжувала співати йому на вушко,- я ж тебе так кохаю...дуже, дуже кохаю...А зараз заплющ очі, на тебе чекає сюрприз.
   Влад заплющив очі, гадаючи що коханка вигадала якусь нову гру, але на  нього чекав інший сюрприз- Наталя одягла йому на шию товстий золотий ланцюжок з масивним хрестиком.
-Це тобі подарунок від мене на знак того, що я тебе дуже-дуже кохаю і  дуже ціную... А ще я хочу,  щоб ми з тобою одружилися, потім, коли все скінчиться...
   Наталя вміло заплутувала Влада своїми чарами, немов павутиною і читала в його очах готовність зробити будь-що заради неї...Вона відчула, що зараз він вже готовий вбити те неврівноважене дівчисько заради неї і їхнього щастя.
-Владику, прибери дівчину, будь ласка, заради нас з тобою, заради мене, я тебе прошу,- шепотіла вона, покриваючи пристрастними поцілунками його обличчя і шию. Хлопець відчував, що реальність тікає з-під його ніг і він себе перестає контролювати.
-Добре, я вб'ю її...заради тебе, кохана,- хрипким голосом прошепотів Влад, ніжно обіймаючи гнучке тіло своєї коханки,- заради тебе я зроблю все, що завгодно...
-Я дуже на це сподіваюся, коханий,- лагідно прошепотіла Наталя Львівна,- а зараз, на жаль, мені вже час вирушати в дорогу...Через три години в мене літак...Ти мене відвезеш до аеропорту?...