14 частина

                           14 частина
... Проминувши  двір, вони вибігли на стоянку. Байка там не було.
-Поїхав твій байкер,- тихо промовив Влад,- кинув тебе і поїхав.
-Він не мій,- огризнулася Аліса.
-Ти як?- поцікавився хлопець, розглядаючи замурзану і перелякану дівчину.
-Погано. Поїхали звідси,- кинула Аліса, потерши скроні тремтячими пальчиками.
   У неї дуже розболілася голова. Востаннє такий напад мігрені був у неї три роки тому, тоді вона дуже налякала маму, зненацька зомлівши прямісінько в залі філармонії під час симфонічного концерту.
   Влад відімкнув авто, і Аліса втомлено опустилася на пасажирське сидіння. Щоб забути про біль, вона спробувала думати про щось приємне, але думати виходило лише про Діму. 
   Вона була максималісткою, і чудово розуміла, що звинувачувати у всьому потрібно лише себе. Адже це вона його примітила, сама познайомилася з ним, вона поділяла його любов до екстриму та швидкості, вона обожнювала запах його спортивного одеколону. Вони разом проїхали на байку тисячі кілометрів. І хоча Діма вже декілька разів зникав з її життя без пояснень і попереджень, залишаючи її наодинці зі своїми проблемами, а потім так само раптово з'являвся, вона все ще його кохала.
  І хоч її закоханість за останні місяці майже розтанула,такої зради від Дмитра, такого падіння, вона не чекала.
-Сама винна,- сказала б мама, якби була зараз поряд і якби дізналася б про все це. Але мама ніколи вже не буде поряд і ні про що не дізнається...
   У автомобілі  грала музика, а в її голові дзвеніло, ніби в порожньому акваріумі, великому і круглому. Здавалося, що хтось кидає у нього каміння, воно б'ється об скло, скло дзенькає і може лопнути. Аліса заплющила очі і відкинулася на спинку крісла.
-Агов! Тобі що, погано?- Влад помітив, що дівчина  раптово зблідла, а потім  її обличчя набуло дивного зеленкуватого кольору.
-Відчепися!- Аліса розплющила очі і хотіла щось сказати Владу, але відразу замружилася, наче їй заважало навіть сонячне світло. Застогнавши, вона знову відкинулася на спинку сидіння.
-Тобі що, погано?!- повторив Влад, з тривогою поглядаючи на дівчину.- Я зараз викличу "швидку"!
-Не треба "щвидкої"! Це мігрень.Скоро вона минеться...Потрібно лише випити таблетки і полежати декілька годин.
-Тоді поїхали додому!- запропонував він Алісі.
-Не хочу додому! Я не можу бачити там на твою тітоньку !- запротестувала вона, стогнучи.
-Як називаються таблетки?-запитав Влад, зупиняючись біля найближчої аптеки.
-Антимігрен,- ледве змогла промовити Аліса, її почало нудити. Влад прожогом вискочив з авто і поспішив до аптеки.
   Через декілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках блістер з потрібними ліками і пляшечку питної води.
-Дякую,- Аліса з вдячністю поглянула на Влада і випила таблетку.-
Поїхали...-морщачись від болю, промовила вона.
-Куди?
-Куди завгодно, тільки не додому. Вдома мені не вистачає повітря,- і вона знову заплющила очі, відкинувшись на спинку сидіння.
   Влад обережно рушив і поїхав до своєї квартири. Алісі потрібно було відлежатись і привести себе до ладу, тож кращої ідеї, ніж привезти її до себе на квартиру, він не знайшов.
   Його місія називалася "вбити Алісу", а не "врятувати Алісу", на деякий час він про це забув, а зараз  його серце шаленно закалатало у грудях...Все складалося як найкраще! Пташечка сама летіла до нього в тенета!
   А Аліса думала про Діму. Так сталося, що її змалечку оточували "ботаніки" і зануди з татусевими машинами, клубами і понтами. А Діма, байкер, атлет і фанат техніки, був зовсім іншим...Де він зараз? Він же зовсім нічого не знає про її долю...Він просто зник, як вже бувало і раніше. Розчинився в просторі і часі...Просто покинув її в кублі якогось наркомана і все...
   Продумуючи план помсти колишньому бойфренду, вона відчула, що біль всередині голови, який тиснув на очі, почав поступово слабшати. Натомість з'явилася величезна втома і слабкість в тілі...
   Як під'їхали до будинку, зайшли до квартири, вона майже не пам'ятала, навіть не поцікавилася куди вони приїхали. Втома була величезною, вона сковувала тіло і не давала дихати наповну. В якийсь момент в голові запаморочилося, і вона, похитнувшись, схопила Влада за руку. Той вчасно підхопив її на руки і обережно поклав на ліжко в спальні, а потім помчався до ванної, намочив в холодній воді махрового рушника, і відтиснувши з нього зайву воду, поспішив назад.
   Аліса лежала на ліжку, біла як полотно, часто дихала і тремтіла. Вона схопила рушника і притисла його до грудей в області серця, а потім протерла ним скроні і обличчя.
-Може все ж таки викликати "швидку"?- запропонував Влад.
-Ні, ні, не треба...Це мігрень...Скоро все мине, мені вже краще...Я трішки відпочину і все буде добре...
   Вона заснула. Влад обережно прикрив її ковдрою, замурзану, розпатлану, перелякану, а сам вмостився в зручному  кріслі поряд. Серце скаженно калатало у грудях. Все складалося дуже добре. Він  наодинці із своєю жертвою в порожній квартирі...Іншого такого шансу більше не буде...Потрібно щось терміново робити...
   Він обережно підвівся, і затамувавши подих, наблизився до дівчини, роздумуючи про те, як її краще вбити. Руки по-зрадницькому тремтіли. Нахилившись над Алісою, він на мить замилувався нею. Дівчина поворухнулася і, розплющивши очі, з вдячністю подивилася на нього.
-Дякую тобі,- прошепотіла вона, посміхнувшись самими лише кутиками вуст і стисла його руку своїми холодними тоненькими пальчиками.-Дякую тобі за все...
-Відпочивай, нічого не бійся, я поряд,- тихо відповів він їй, тримаючи її за руку.
   Він довго сидів, розглядаючи Алісу. Вона була дуже гарною. Але в той же час вона була такою нещасною, самотньою, розгубленою, слабою і безпомічною...Влад зрозумів, що він нізащо не зможе її вбити і ніколи не зможе виконати це злощасне "замовлення" Наталі...
   Але якщо він цього не зробить, що буде далі з ним, з його життям? Наталя Львівна йому цього не пробачить...А може чесно у всьому зізнатися Алісі і розказати їй про страшний план її мачухи? Вона може не повірити...А якщо повірить, здійме такий галас, ще запроторить Наталку до тюрми, а цього допустити ніяк не можна...
   Наталя Львівна дуже багато зробила для нього, і він не міг так просто здати її, він її кохав, обожнював, він був перед нею в боргу...
   Влад зітхнув і вийшов на кухню. Ситуація, в яку він потрапив, була неприємною, але він обов'язково знайде вихід з неї, обов'язково щось вигадає, але не зараз...Зараз потрібно щось приготувати перекусити.
   Аліса, прокинувшись, довго лежала, намагаючись прийти до тями. Голова вже не боліла, але слабкість ще відчувалася у всьому тілі...Із кухні линув смачний  аромат, який нагадав, що вона нічого не їла зранку... Вона обережно підвелася з ліжка і пішла на кухню, слідуючи за ароматом.
   В широкій світлій вітальні одну із стін займало величезне люстерко. Поглянувши у нього,  Аліса злякалася свого відображення.
-Привіт,- посміхнувся Влад.- Тобі вже краще?
-Так, краще.
-Це прекрасно, приводь себе до ладу і будемо обідати.
   Поки вона приймала душ і сушила волосся, вода в чайнику закипіла і зарум'янилися сосиски та омлет.
  -Дякую тобі за все, Владе,- ще раз подякувала Аліса, зручно вмощуючись за столом. Її самопочуття вже було в нормі, на зміну слабкості прийшов вовчий апетит.
-Не треба дякувати...Будеш мені винна....Я одного не можу зрозуміти: що у тебе може бути спільного з тим байкером?- запитав Влад, з цікавістю поглядаючи на дівчину.
- До речі,-схаменулася Аліса,- а як ти опинився біля тієї квартири? Ти що, за мною слідкував?!- зелені очі уважно слідкували за ним.
-Ну чому відразу слідкував? Я просто бачив. як ти поїхала з цим байкером, стало цікаво дізнатися, що може бути у вас спільного, і я поїхав слідом...Бачив, як ви зайшли до тієї квартири, бачив, як твій байкер вискочив звідти сам...Ну а що було далі, ти знаєш... Так що у вас може бути спільного?
-А це вже не твоя справа, тебе це не стосується,- Аліса сердито поглянула на свого рятівника.
-Гаразд, можеш не відповідати...
   Раптово голосно задзвонив телефон. Влад поглянув на екран смартфона і здригнувся - телефонувала Наталя Львівна. Через пригоду з Алісою він про неї зовсім забув.
-Вибач,- посміхнувся він  дівчині, і взявши телефон, вийшов в іншу кімнату.
-Владе! - в слухавці пролунав стурбований голос коханки,- де ти зник? Чому не телефонуєш? Я хвилююся, а ти поводиш себе як хлопчисько! Ти зараз де знаходишся? Що там із нашим планом? Є якісь новини?
- Наталю, я зараз приїду і все тобі поясню,- приречено зітхнув Влад.
 Повернувшись на кухню, він поглянув на Алісу:
-Вибач, але нам потрібно їхати... Мене чекає тітка...
-Гаразд, поїхали додому,- зітхнула дівчина.
    Всю дорогу вони їхали мовчки. Кожен думав про своє...Влад про своє злощасне завдання, а Аліса про своє нещасливе кохання. Дівчина дедалі ставала сумнішою.
-Що трапилося, принцесо? Чому ти зажурилася?- поцікавився він.
- Інколи я почуваюся дуже самотньою...Мені дуже не вистачає підтримки рідних людей, батьків...Я досі не можу повірити в те, що їх більше немає, і ніколи вже не буде в моєму житті...
-Співчуваю...У мене теж батьків немає на цьому світі...
-Співчуваю,- Аліса, щоб підтримати хлопця, торкнулася до його руки, і Влад відчув як стрепенулося від цього такого несподіваного дотику його серце.
   Наталя Львівна чекала на Влада у вітальні. Вона з подивом дивилася, як той зайшов до маєтку зі своєю жертвою, розмовляючи, ніби близькі друзі.
   Аліса, порівнявшись з мачухою, посміхнулася Владу і голосно промовила:
- Дякую за все, за моє врятоване життя!- і залишивши його поряд з Наталією, піднялася на другий поверх, де знаходилася її кімната.
-Владе, що все це означає?- Наталя гнівно подивилася на коханця.- Що вона говорить? Яке врятоване життя?
- Наталю, я не зміг...Не зміг її вбити...І не зможу,- прошепотів Влад обхопивши голову руками,- не зможу! Чуєш?! Мені бракує мужності...
-Дурень!- прошипіла у відповідь Наталя.- Справжнісінький дурень!
- Але це ще не все,- Влад вирішив розповісти їй всю правду, так як добре знав, що брехня рано чи пізно все одно викриється,- я врятував їй життя...
-Що?!!
-Я врятував її з лігва наркоманів, куди привів її той байкер, і залишив там напризволяще...А я її витяг звідти...
  Настала тиша. Наталя Львівна, широко відкривши очі, дивилася на Влада таким поглядом, ніби бачила його вперше.
-Тобто, ти хочеш сказати, що замість того, щоб вбити це дівчисько, ти врятував їй життя? Так?
   Влад ствердно хитнув головою.
-Сподіваюсь, що ти з нею хоч не спав?
-Ні, ну що ти таке кажеш! Звичайно, що ні!
-Це дуже добре...Тому що в іншому випадку я б тебе вбила!- Наталя наблизилася до хлопця і  взяла його за підборіддя,- Владе, запам'ятай, я не збираюся тебе ні з ким ділити, ти мене зрозумів? Ти лише мій, моя власність! Подобається тобі чи ні, але ти всим, що маєш зараз, зобов'язаний мені, і повинен мені заплатити за все те, що я витратила на тебе. І чим мені заплатити ти знаєш! Для цього потрібно вбити мою падчерку! А що зробив ти? Що?!!
   Влад сидів, понуро опустивши голову і втупившись в одну точку на стіні. Що робити йому далі він не знав. Наталя Львівна присіла в крісло, запалила дамську сигарету і про щось замислилася.
-Отже,дівчисько тебе бачило...Вона зрозуміла, що ти за нею стежив?
-Ні, я сказав, що мені стало цікаво куди вона поїхала зтим байкером, і  поїхав слідом...
-Добре, але ти з нею познайомився і навіть подружився...Але це ніяк не впливає на наші плани...Ти повинен її вбити!
-Наталю, я не хочу більше в тюрму!- Влад жалібно подивився на свою покровительку,- ти не уявляєш, що це таке - відсидіти на зоні 10 років! А якщо знову мене запроторять в тюрму, то вже довічно! Я не хочу!
-Заспокойся, дурненький, ніхто тебе не ув'язнить! Тим паче, що цю малолітню легковажну дурепу дуже ніхто і не шукатиме...Вона ж вже не раз зникала...А ми вигадаємо кращий план!