13 частина

                                                           13   частина
...Тієї ночі Влад майже не спав. Йому не давало спати "замовлення". Він не знав що робити в цій ситуації - дівчину було шкода, але й Наталю було шкода теж. До того ж перед Наталею він був у боргу, і тому розумів, що вбити падчерку все ж таки доведеться. 
-Доброго ранку, коханий!- Наталя Львівна поцілувала його в неголену щоку і потерлася об  шию, ніби лагідна кішечка.
-Доброго ранку,- Влад поцілував коханку у тоненьку вену на шиї.
-Які в тебе плани на сьогоднішній день?- поцікавилася вона, збираючись до сніданку.
-Буду слідкувати за твоєю падчеркою...Мені потрібно декілька днів для того, щоб відслідкувати з ким, коли і де вона зустрічається, куди ходить і що робить, для того щоб здійснити наш план.
-Мій розумничок,- Наталя ніжно обняла коханця і подарувала йому палкий поцілунок.- Спостерігай, коханий, звичайно спостерігай...Але не затягуй з виконанням нашого плану...І ввечері не затримуйся, на тебе чекає сюрприз,- вона провела кінчиком язика по губах хлопця і загадково посміхнулася...
    Поснідавши, Влад присів на дивані в вітальні, вдаючи, що з цікавістю читає глянцевий журнал. Насправді він чатував на Алісу.
Під час сніданку їй хтось зателефонував. Дівчина виглядала спантеличеною і роздратованою. Телефонна розмова була для неї не дуже приємною. Через декілька хвилин вона пройшла мимо Влада і навіть не глянувши в його сторону , поспішила на вулицю. Кинувши журнал на столик, Влад обережно вийшов слідом за нею на ганок. Аліса вийшла за ворота маєтку і зупинилася біля спортивного мотоцикла, за яким сидів високий хлопець атлетичної статури в чорних шкіряних штанях та шкіряній жилетці на голе тіло.
  - О,  виявляється наша дівчинка любить екстрим і справжніх мачо,- відмітив про себе Влад.- Цікаво...
   Алісі зіпсував настрій телефонний дзвінок від Дмитра, її колишнього бойфренда, який зник із її життя, так і не пояснивши причину свого зникнення. Тоді вона вирішила, що він просто злякався батька та його сторожових псів.Сьогодні ж хлопець зателефонував їй з чужого номера і відразу випалив:
-Алісо, пробач!
-Ти?!- здивовано промовила дівчина.- Чого тобі треба?
-Алісо, я все поясню...Нам потрібно терміново зустрітися!
-Навіщо?
-Це не телефонна розмова! Будь ласка, вислухай мене!
-Гаразд,- після деяких вагань погодилася вона. Хоч вона й була сердита на Діму, але жадала почути його пояснення.
-Вийди за ворота, я під твоїм маєтком!
   Аліса вийшла за паркан і , побачивши Дмитра, промовила:
-У тебе є п'ятнадцять хвилин. Час пішов. Я тебе слухаю.
-Алісо, мені потрібна твоя допомога,- Дмитро, з надією поглянув на свою колишню подругу.
-Допомога? Яка допомога, Дімо? Ти знущаєшся? Ти мене кинув напризволяще тоді,  коли мені  була потрібна твоя допомога. Скільки разів я тобі телефонувала, але щоразу якась шльондра стверджувала, шо або ти спиш або зайнятий! А тепер ти з'являєшся тут і починаєш просити про допомогу, ніби нічого й не сталося...  
   Влад підійшов до кам'яного паркану, обплетеного смарагдовим плющем, і прислухався до розмови, яка точилася по той бік...
-Алісо, вибач... Я більше не буду,- тихо промовив хлопець. Аліса мовчала.
-Чесне слово...Я поверну ці гроші до цента...Тільки мені треба їх віддати завтра,-його голос затремтів.- Розумієш?
-Ні, - промовила Аліса.- То ти казав, що другові винен, а тепер виявляється, тебе на лічильник поставили?
-Та ні,- Діма спробував засміятися.- Що ти!  Там все нормально, пацани свої...Просто треба повернути. Обов'язково.
- У мене  немає таких грошей зараз. Батько не тримав великих сум вдома.
-Але ж ти спадкоємниця...Сходи до банку...Порадься з юристом...Гроші ж твої...
- Добре, я завтра піду в банк...
   В кишені Діми засмикався телефон. Тремтячими руками хлопець взяв слухавку:
-Алло...Так...Пам'ятаю,- голос Діми змінився, злегка захрип.- Гроші завтра будуть...Ні, Артур сказав, що можна завтра. Ні, Артур...Ну я ж не брешу, сказав, що  можна завтра...Я не викручуюся...
Діма в паніці подивився на Алісу і промовив чужим голосом:
-Вони мені сказали сьогодні привезти гроші. Просто зараз. Геть знахабніли...Цей їхній,головний,обматюкав мене, чого я їх обіцянками годую...Я продав би байк, але це святе, розумієш? Байк- це моє життя, без нього я ніхто, без нього я не зможу жити...
-А про що ти думав, коли позичав у них ці гроші?- Аліса презирливо поглянула на хлопця.
-Та ні про що я не думав!
-Воно і видно,- гірко посміхнулася вона.
   На декілька хвилин настала тиша. 
-Я дістану ці гроші, це не так і багато, просто ці недоумки геть знахабніли.
-Ти ж казав, що Артур тобі начебто друг!
-Так я ж і думав, що друг! А як діло дійшло до грошей, то здав мене начисто...
-Так зателефонуй йому.
-Я цілий день телефоную, він слухавки не бере...
-А якщо ти кудись поїдеш звідси на деякий час? До тітки, наприклад, до Львова?
-Ага, тільки вони знають, де живе моя мати і в яку школу ходить моя сестра...
- Що, все насправді так серйозно?- Аліса поблідніла.
-Серйозно. А ти як думала?
   Знову запала мовчанка. Кожен із них думав про своє.
-Аліско,- промовив нарешті Діма,- а давай ти зі мною до них під'їдеш?
-Я?!
-Так, поясниш їм, хто ти така й де візьмуться гроші. Вони ж мені вже не вірять, розумієш?
     Декілька хвилин Аліса стояла мовчки, напружено про щось думаючи.
-Поїхали!- Промовила вона, підходячи до байка.- Їдьмо!
   Дмитро не повірив своєму щастю.
-Дякую! Дякую! Ми заскочимо до них буквально на хвилинку, ти побачиш. Вони мені не вірять, а тобі повірять! І ми відразу поїдемо!
   Крізь прочинені ворота Влад бачив, що Аліса стала стурбованою.Хлопець щось говорив, повернувшись спиною до воріт, його руки викривали нервозність. Дівчина похитала головою, не озираючись наділа мотоциклетний шолом, який їй простягнув хлопець, і її кучеряве руде волосся вибилося з-під чорного пластику. 
   Хлопець завів байка і Аліса вмостилася позаду нього. Влад швидко заскочв у своє авто, припарковане біля ганку, і рушив за ними. Ворота відчинилися, випускаючи його з маєтку. Байк відразу взяв велику швидкість і пригальмував лише метрів за п'ятсот, перед поворотом.
   Влад їхав слідом за байком, тримаючись на безпечній відстані. Через півгодини байк зупинився на стоянці поряд з невеликим супермаркетом.
-Вже близько,- сказав Діма.- Це тут поряд, це їхня тимчасова хата, я там якось бував, ми з Артуром заходили туди у справах...
-Вперше і востаннє я тебе витягаю,зрозумів?- крізь зуби промовила Аліса.-Більше не буду!
-Клянусь!- пообіцяв Діма.
-Ого, як пафосно!
-Що?
-Та нічого,- Аліса глузливо повела плечем.-Ходімо!
   У такі хвилини Діма чіткіше усвідомлював відстань між ними. Зимуючи в Парижі, стажуючись у Флориді, відпочиваючи на Мальдівах, розмовляючи трьома мовами, Аліса була для нього такою недосяжною. І він її ладен був кинути, інколи він її просто ненавидів, але зараз вона - єдина ниточка до його порятунку. Тому він, стиснувши зуби, далі повів її дворами.
   Влад, припаркувавши своє авто на цій же стоянці і клацнувши сигналізацією, пішов за ними назирці у двори.
   Тут зносили трущоби. Один будинок стояв наче після бомбардування, розтрощений, другий чекав своєї черги. У третьому ще виднілися на вікнах фіранки, подекуди ще висіла білизна на балконах. Діма з Алісою впевнено крокували до третього будинку...
-Я поверну їй ці гроші,- гарячково думав Дмитро.- Ні, кину прямо в лице! Скажу все, що накипіло! Нехай не думає, що вона особлива! Мажорка!
   Аліса, ніби прочитавши його думки, повернулася до нього і вичавила з себе посмішку.
   У неї були дивовижні губи...І чудова фігурка, обтягнута візькими джинсами. Влад це помітив вже давненько...Шкода було її вбивати.
   Через кілька хвилин Аліса і Дмитро повернули до під'їзду. Відчинилися і зачинилися за ними старі дерев'яні двері. Влад присів на стару лавку під під'їздом і став чекати...
   Аліса піднялася за Дмитром старими подертими сходами на п'ятий поверх. Дмитро натиснув дверний дзвінок однієї із квартир. 
-Хто?- почувся із-за дверей обережний чоловічий голос.
-Свої, я до Артура,- повідомив Діма.
   Двері відчинилися, пропускаючи в коридор гостей. Смаглявий чорноокий хлопець махнув рукою, вказуючи на кімнату:
-Артур там...
-Привіт! А це хто?-запитав Артур, з цікавістю розглядаючи Алісу. Йому було років тридцять, він був чорнявий і смаглявий, сидів на підлозі, схрестивши ноги.
-А це,- почав хвилюючись, Діма,- це моя подруга...
-Дякую, Дімон! Удружив!
-Ні, - рознервувався сильніше Дмитро. Це дочка олігарха Журавського, вона мій гарант... У неї є бабки, я завтра привезу вам борг.
-Скільки разів ти вже казав "завтра"?- лагідно запитав Артур.- По-моєму це гнилий базар...Так?
   Аліса розглядала маленьку кімнату зі старими обдертими шпалерами.
-Я завтра зніму гроші,- сказала нарешті вона, зарозуміло і впевнено.
-Я обіцяю, слово даю,- знову заговорив Діма.- Зуб даю...
-Нафіга мені твій зуб?!-витріщився Артур, а потім, прискаливши око, почав розглядати Алісу:
-То ти багата, так?
-Так, мій батько багатий,- відгукнулася вона.
-Тоді так! Ти, Дімоне,- він презирливо поглянув на Дмитра,- можеш котитися звідси, а ти, красуне, вмощуйся зручніше...
...Хлопець  прожогом вилетів з під'їзду хвилин через двадцять сам, без Аліси. Влад підхопився і підскочив до нього:
-Де вона?!
   Дмитро подивився на нього каламутним поглядом.
-Де Аліса?!- Влад моментально забув про обережність, конспірацію, і про те, що він тут робить і чому тут опинився...
-Там,- пробелькотів  Дмитро, тримаючись за вухо.
-Де "там"?!
-Я нічого не знаю! Відчепись!
-Слухай мене уважно, хлопче!- Влад міцно схопив Дмитра за жилетку,-якщо з Алісою щось станеться, ти здохнеш, як собака! Зрозумів?
-А ти хто в біса такий взагалі?- Дмитро здивовано поглянув на Влада.- Ти що, її новий бойфренд?
-Заціпся, дурню! Що ти мелеш? Я її новий охоронець!-гаркнув Влад.-Де Аліса?! Ти що,  покинув її там?!!
-Я не хотів,- Дмитро почав пручатися.- Я не знаю...Я зараз поїду до неї додому. До мачухи...Нехай дасть грошей, а я потім поверну, я віддам...
   Влад міцно стис його шкіряну жилетку на грудях:
-Хлопче, ти розумієш, у що влип? У Журавських такі зв'язки, що тебе знайдуть у річці, десь через місяць...Сказати в якому вигляді?
   Дмитро затих, а потім тихо прошепотів :
-Усі баби лярви, а Аліска ще й дурна...Вона що, не розуміла, куди я її веду?!
...Так, у деяких сферах життя Аліса, справді, була дурною. Проводячи більшу частину своєї юності за кордоном, вона "відірвалася від реальності". Вона й гадки не мала, що Діма приторговує травою, і довідавшись про це, цілком могла кинути його вскруті. Але ще декілька місяців вона була по вуха закохана у нього, й не встигла остаточно до нього охолонути. І  окрім цього їй подобалося мати владу над чоловіком, а гроші...Що гроші? Вона була багатою!
   Замкнена в тісній смердючій кімнатці, вона ніяк не могла повірити, що це насправді, що це серйозно і що це сталося і відбувається з нею.
  Вона не боялася висоти, темноти, швидкості й замкненого простору, її ніколи в житті не били. Вона вважала себе дівчинкою, з якого нічого не станеться - так, ніби її ім'я захищало її, було оберігом, тотемом, талісманом...А тепер їй раптом стало страшно - через голоси, через грати на вікні, через приторний запах страху, безнадії і смерті, що стояв у цій страшній квартирі.
   За дверима перемовлялися незрозумілою мовою, вікно було зачинене наглухо, ручки на рамах зняті, зсередини були грати. Чим вибити шибку, щоб покликати на допомогу і хто її почує? Але ж це не джунглі, це майже центр міста! І навкруги ані душі!
   Вона безсило опустилася на брудний килим на підлозі, і почала прислуховуватися до звуків, які  долинали крізь двері. Вона почула як пролунав довгий дзвінок у двері.
-Пожежа!- долинув до неї зляканий чоловічий голос із сходового майданчику.- Пожежа!