11частина

                                                       частина 11
Аліса прокинулася посеред ночі. Їй наснився батько, вперше за той час, коли вона втекла з дому і переховувалася тут, на маленькому хуторі, що губився серед зелені трав. Тарас, який надав їй прихисток в цьому мальовничому місці, виявився хорошим хлопцем, чесним і відкритим. Вдень його майже ніколи не було вдома, він працював на  тракторі у полі. Вранці їхав на роботу рано, ввечері приїздив, коли вже майже темніло, до неї не чіплявся і не залицявся, але був хорошим другом.
   Спочатку хлопець дуже дивувався, що вона не вміє готувати їжу, не має поняття про те, як випрати речі чи зробити закрутки на зиму. А потім  поступово навчив її всьому, чому на його думку вона повинна була б навчитися вдома. 
  Вона прокинулася і довго не могла заснути. Думала про маму, про батька...Її мучила невідомість, бо вона була відірвана від звичного життя, від гамірливого міста, від свого звичного середовища. А ще її мучила совість... Їй раптом здалося, що вона занадто суворо повелася з батьком, заховавшись від нього так надовго. На душі було якось тривожно, погане передчуття якоїсь непоправної біди наростало в душі з космічною швидкістю. 
   До ранку вона майже не спала. В сусідній кімнаті тихо заграв будильник і почулися тихі кроки. Тарас прокинувся і почав збиратися на роботу.
-Доброго ранку!-Аліса заглянула в його кімнату.-Можна?
-Доброго ранку!- Тарас здивовано поглянув на свою квартирантку.- Чому це ти не спиш, принцесо, в таку ранню пору?
-Не знаю...Чомусь тривожно на душі...Батько наснився...Тарасе, а можна скористатися твоїм телефоном? Я хочу зателефонувати йому, поговорити...
-Так, звичайно...Тримай...
Поки хлопець пив каву і збиравсяв, Аліса намагалася зателефонувати батькові. Вона декілька разів набирала його номер, але абонент був поза зоною досяжності...Це було підозріло і незвично...
-Не хвилюйся, можливо він ще спить, ви ж, багатії, не прокидаєтеся о четвертій ранку,а телефон може вимкнув на ніч, щоб ніхто не турбував,- намагався заспокоїти її Тарас.
-Ні, ні, тут щось не так...Батько ніколи не вимикав свій телефон на ніч...
Тарас повернувся в свою кімнату і через декілька хвилин виніс звідти інший гаджет і простягнув його Алісі:
-Ось, тримай, це тобі...Він хоч і простенький, але зручний...Там сімка є і гроші на рахунку теж, так що зателефонувати додому зможеш.
-Дякую, дуже дякую... А можеш мені свій номер сказати?
-Я зараз наберу тебе...
   Тарас поїхав, по-дружньому поцілувавши її в щічку.
-Не сумуй і не тривожся, все буде добре!- порадив він їй, вправно стрибнувши на підніжку трактора.-Чуєш, принцесо? Все буде добре!
   Час минав, а батьків телефон досі був вимкнутий. Аліса відчувала, що трапилася якась біда, але не знала що саме сталося.
   І тому вирішила їхати додому і з'ясувати що там коїться. Тремтячими руками вона набрала номер Тараса і затамувавши подих слухала довгі гудки. Нарешті хлопець взяв слухавку:
-Принцесо, це ти? Що трапилося?- поцікавився він, зупиняючи свого залізного коня, щоб почути відповідь дівчини, бо через ревіння двигуна сільськогосподарської машини в кабіні  нічого не можна було почути..
-Тарасе, вибач мене, але я їду...Вдома щось трапилося, мені терміново потрібно  там бути.
-Звичайно, їдь, ти потрібна батькові,-  сумно промовив хлопець.
-Ти на мене не ображаєшся?
-Звичайно,  ні...Я знав, що рано чи пізно ти поїдеш звідси...Світи, в яких ми живемо, дуже різні, і я знав, що ти не зможеш довго витримати в моєму світі, тому  ні на що не сподівався...
-Не кажи так...Справа не у різних світах, а в тому, що з батьком щось сталося, я це відчуваю...
-Добре, нехай тобі щастить, принцесо...Поспіши, бо запізнишся на маршрутку...Гроші на квиток візьми в моїй кімнаті на столі...
-Дякую, друже, дякую! Я обов'язково віддам тобі борг найближчим часом! Дякую за все!
      Поспіхом зібравши свої речі в дорогий шкіряний   наплічник  і позичивши в Тараса гроші на квиток, Аліса помчала на зупинку, де зупинялася маршрутка, яка прямувала до Дніпра. Через годину вона вже була в місті, а ще через півгодини стояла біля воріт їхнього маєтку, який зустрів її незвичайною тишою. Вона з нетерпінням подзвонила у двері, їй відчинила прислуга, яку мама завжди називала помічницею і злякано прошепотіла:
-Алісо Ігоревно?! Ви?! Де ви були?!!
-Привіт, тебе це не стосується. Батько вдома?- недбало кинула Аліса жінці і пройшла в вітальню. - Батько вдома?!!- перепитала вона.
   Помічниця стояла, біла як стіна, і з подивом дивилася на юну пані.
-Чому ти на мене витріщилася? Батько вдома?!! Він мені потрібен!
-Ігоря Сергійовича немає...Невже ви нічого не знаєте?
-Чого не знаю?! Що  відбувається в цьому домі?!! Де батько?!!
-Ігор Сергійович...- помічниця глибоко вдихнула і хотіла сказати дівчині правду, але  раптом помітила, що з другого поверху спускається Наталя Львівна зі своїм племінником.
-Запитайте краще господиню про це,- швидко промовила помічниця і прошмигнула на кухню.
   Наталя Львівна дивилася на неї широко відкритими очима:
-Ти?!! Безсоромна! Де ти була весь цей час?- накинулася на неї мачуха.
-Це тебе не стосується!!! Де батько? Він мені потрібен! Чому він не відповідає на дзвінки?
- Ти з мене знущаєшся, дівчинко? Що значить "де батько?"
-Я хочу поговорити  з батьком!!! Що тут незрозуміло?
-Але його немає!
-Що значить немає?  Де він?!
-Алісо, батька немає...Він помер...
    Аліса не могла повірити в те, що почула. Вона зблідла і злякано прошепотіла:
- Як помер?! Цього не може бути! Це неправда!
-Нажаль, правда...Твого батька більше немає на цьому світі...Він помер від інфаркту...
  Декілька хвилин дівчина непорушно стояла посеред кімнати, намагаючись зрозуміти зміст сказаних мачухою слів. А потім рвучко підбігла до столу, схопила кришталеву вазу, що стояла на ньому, і жбурнула її в Наталю Львівну.
-Це ти у всьму винна! Це ти його вбила! Вбивця!- закричала Аліса, з ненавистю дивлячись на мачуху.
-Я?!! Це ти його вбила своєю впертістю і дурістю! Якби ти не втекла з дому, з Ігорем  такого б лиха не трапилося! Маленька егоїстка! Ти хотіла, щоб батько приділяв  увагу тільки тобі! Ти не хотіла, щоб він був щасливим зі мною!- вибухнула Наталя Львівна.
-Це ти винна у його смерті! Якби ти не причепилася до нього і не влізла в наше життя, він би зараз був живим! Ти зруйнувала наше життя! Ненавиджу!- кричала мачусі Аліса.
-Ні, моя дорогенька, твій батько помер через тебе! Ти зникла невідомо куди, не відповідала на дзвінки, потім вимкнула телефон, і сама жодного разу не зателефонувала йому за цей час... А він шукав тебе скрізь! Він хвилювався! Він боявся, що з тобою трапилася біда! Його серце не витримало горя, що єдина донька зникла! А ти в цей час вешталася невідомо де, невідомо з ким і навіть не чула про смерть рідного батька! Хоч про його похорон говорило все місто, і в новинах всі обговорювали цю трагедію, і в інтернеті теж було написано про це в новинах! Як тобі не соромно! - Наталя Львівна з осудом поглянула на падчерку і вийшла з кімнати, розуміючи, що ні до чого хорошого ця сварка не приведе.
-Ненавиджу!- крикнула  Аліса мачусі вслід, а потім, ридаючи, пішла до своєї кімнати і, голосно грюкнувши дверима, зачинилась там.