9 частина

                                                       9 частина
Наталя Львівна вийшла із  фірмової продуктової крамнички з великим пакетом і попрямувала до свого авто. Зручно вмостившись за кермом, вона виїхала на центральний проспект і влилася в безкінечний потік транспорту. Покрутивши ручку приймача, знайшла улюблену радіохвилю. Із динаміка донісся хриплуватий голос відомої співачки, який благав погукати  її за собою.
   Жінка дістала дорогу тоненьку сигарету і запальничку. Затягнувшись димом з ароматом жасмину, вона дістала телефон, знайшла потрібний номер і натиснула кнопку виклику..
-Владику, сонечко, ти вдома? Чекай мене, я вже в дорозі...Добре, любий, добре...
   Вона їхала на свою стару квартиру, яка дісталася їй у спадок від попереднього чоловіка. Тепер в цій квартирі мешкав її молодий коханець, якого вона всім представляла як свого племінника. Це вона вигадала такий план...
   Вперше Наталка вийшла заміж в 17 років за молодого красивого хлопця,старшого за неї лише на рік. Це був красивий роман і красиве кохання, яке, на жаль, зовсім швидко закінчилося. Вони навіть встигли одружитися, але невдовзі  коханого забрали в армію, а повернувся він через півроку в цинковій домовині. Для юної дівчини це був тяжкий удар, на який вона відреагувала затяжною депресією.
   Кажуть що час лікує рани, але насправді він лише стирає обриси людей та спогадів в нашій пам'яті... Як би там не було, але через три роки Наталка знову вийшла заміж за адвоката Миколу Андрійченка. Вони жили в добротному просторому будинку без будь-яких матеріальних проблем. Дітей чоловік не хотів і, коли вона завагітніла, наполіг на аборті. Наталка не заперечувала, вона теж вирішила пожити для себе. Микола поступово привчив її до шикарного життя, до дорогого одягу,  дорогоцінних прикрас, вишуканих напоїв та страв, до дорогих ресторанів та відпочинку на престижних курортах.
   Наталка, висока і красива брюнетка, завжди і скрізь супроводжувала свого чоловіка, виглядала завжди бездоганно, була щасливою і задоволеною своїм життям. Але через три роки чоловік загинув - в його авто  злочинці підклали вибухівку. На смерть коханого чоловіка Наталя знову відреагувала затяжною депресією. Але через деякий час почала потихеньку оживати. Від чоловіка в спадок їй залишився будинок, авто, заміський літній будиночок і всі його заощадження. Вона була молодою, красивою, стильною, елегантною і забезпеченою жінкою.
   Вона, як і раніше, шикарно одягалася, відвідувала салони краси, займалася модельним бізнесом, з задоволенням відвідувала всі світські заходи і вечірки. На одній із таких вечірок її і помітив вже немолодий бізнесмен, власник мережі супермаркетів, Дмитро Марченко. Він довго залицявся до неї, а Наталя цим з задоволенням користувалася - вона вже звикла до красивих дорогих речей, розкоші та уваги протилежної статі.
   Новеньке авто, шикарний будинок, відпочинок на Кіпрі, день народження в Парижі, симпатичне кольє з діамантами - всі подарунки пристарілого кавалера молода жінка приймала як належне. Через півроку таких залицянь вона знову приміряла весільну сукню і стала дружиною бізнесмена. Все в її житті складалося як найкраще. Вона більше не працювала, а займалася виключно собою - фітнес-клуби, салони краси, сауни.
   Разом з чоловіком вони часто відвідували закриті вечірки в саунах і полюбляли урізноманітнювати своє інтимне життя.  Перші роки шлюбу вони насолоджувалися один одним, а потім почали все частіше замислюватися про дитинку. Тим паче, що Дмитро дуже хотів спадкоємця, не зважаючи на те, що від попереднього шлюбу у нього вже були дорослі діти. Час минав, але завагітніти Наталці не вдавалося. Обстежившись в найпрестижнішій клініці країни, вона почула страшний вирок - вона ніколи не зможе стати матір'ю і народити малюка.
   Причиною цьому були наслідки аборту, який вона зробила у попередньому шлюбі. І знову її накрила тяжка депресія, яку вона намагалася прогнати навіть алкоголем, але вчасно змогла взяти себе в руки. А потім нарешті змирилася з тим, що дитинку їй не судилося народити, змирився з цим і чоловік, і життя почало поступово налагоджуватися.
   Але через декілька років на Наталю знову чекав страшний удар долі - Дмитро помер від серцевої недостачі під час їхнього відпочинку на Балі. І відразу після його смерті з'явилися спадкоємці, діти чоловіка від попереднього шлюбу, і все майно Дмитра було розділено між ними всіма порівну. А Наталя знову була в депресії.
-Господи, ну що зі мною не так? Я ніби проклята якась...Чому? За що?!- ридала дівчина,- чому всі чоловіки, яких я кохаю вмирають? Я наче "чорна вдова" якась...
   За Дмитром вона дуже сумувала, часто відвідувала його могилу. Саме там, на цвинтарі, вона і познайомилася з Ігорем Журавським, який нещодавно втратив дружину. Спільне горе зблизило їх настільки, що через декілька місяців вона стала пані Журавською і зайняла місце господині дому. Але на відміну від її попередніх шлюбів, Ігор жив з донькою, яка з перших днів зненавиділа її. Та й Наталі чомусь відразу не сподобалася руда норовлива і примхлива падчерка, але вона чесно намагалася знайти з нею спільну мову. 
   Проте норовлива дівчина не лише не хотіла з нею дружити, а ще й поставила батькові ультиматум - або вона, або Наталя. Всі ці війни з падчеркою діяли їй на нерви і виводили із рівноваги. Вона бачила як Ігор метався між двох вогнів, не знаючи, кого із них вибрати. Одна надія на спокій в їхньому домі і у подружньому житті все -таки була: Ігор хотів видати Алісу заміж...І це було б прекрасно! Тому що тоді б донька переїхала в будинок свого чоловіка... Але ця малохольна дурепа втекла від свого жениха і зникла, наробивши клопоту і додавши купу проблем Ігорю.
   Через ці родинні проблеми, Наталя почувалася зараз зайвою і непотрібною...Єдиною людиною, яка завжди була їй рада, був Влад...Для всіх друзів і знайомих, для чоловіка і його рідні цей хлопець був племінником Наталі, який приїхав із маленького провінційного містечка підкорювати обласний центр. А ким же був насправді для неї цей хлопець?
   В принципі,  ніким. Вона з ним познайомилася теж на цвинтарі, в той час, коли вже була знайома з Журавським. Під час одного із візитів до могили Дмитра, у неї застрягло авто і вона звернулася по допомогу до хлопця, що сидів на лавці біля сусідньої могили. Його вона вже зустрічала тут декілька разів.
-Юначе, мені потрібна ваша допомога,- вона підійшла ближче до хлопця,  розглядаючи його бідний і брудний одяг. 
   Хлопець скидався на безхатька, був брудний, неголений і недоглянутий. Але він з радістю відгукнувся і допоміг їй, виштовхавши авто з баюри, в яку вона потрапила.
-Я вас тут частенько бачу,-промовила Наталя розглядаючи його брудні джинси і стареньку куртку,- хто у вас тут похований?
-Мати,- тихо відповів хлопець, витираючи брудні руки об ганчірку, яку вона йому дістала із багажника авто .- А у вас хто?
-Чоловік...
-Ну що ж, ваше авто в нормі, можете їхати.
-Дякую вам, дуже дякую...Навіть не знаю, що б я без вас робила, адже поблизу нікого немає...До речі, як вас звати?
- Влад.
-Дуже приємно, а я Наталя...Скільки я вам винна грошей за допомогу?
-Ну що ви, які гроші?- хлопець ображено поглянув на неї.- Я ж від щирого серця вам допоміг... 
   Але Наталя Львівна бачила, що гроші хлопцеві були потрібні, ось тільки брати їх у неї він просто соромився.
-Я не можу не віддячити вам...Я ж бачу, що вам зараз скрутно у житті...І хочу пригостити вас...Сідайте в авто, зараз знайдемо тут якусь кав'ярню поблизу.
-В кав'ярню? В такому вигляді? Ну що ви,- хлопець сором'язливо махнув рукою на свій брудний одяг...
- Так, дійсно, вигляд у вас для кав'ярні не дуже...-Наталя зморщила носика, розглядаючи свого нового знайомого.-Послухайте, у мене є ідея, сідайте в авто!
   Хлопець від несподіванки розгубився:
-Ні, ні, не треба...Навіщо? Я забрудню вам салон!
-Нічого не хочу чути! Ви забруднилися через мене! Сідайте!- Наталя Львівна, зовсім не переймаючись, що забрудниться сама, схопила Влада за руку і практично втягла його в авто.
   Вона виглядала просто божественно за кермом свого сріблястого "Мерседеса". Біля найближчого супермаркету вона зупинилася  і через декілька хвилин вийшла звідти з великим пакунком продуктів.
-Вдома порожній холодильник...-пояснила вона хлопцеві, який допомагав їй поставити пакет до багажника.
    Через півгодини Наталя разом з новим знайомим зайшли в величезну квартиру на першому поверху старовинного елітного будинку. Влад захопленно розглядав прикрашену старовинною ліпниною чотирьохметрову стелю.
- Проходь!- запросила його жінка.
- Шикарна квартира...  Ваша?
-Так, від чоловіка дісталася у спадок...
-А що з чоловіком сталося?-поцікавився Влад, заносячи важкий пакет до кімнати.
-Помер,- зітхнула Наталя,- від серцевої недостатньості... Ванна кімната ось там. Ти відмивайся, а я поки що почаклую на кухні.
    Через п'ятнадцять хвилин Влад, абсолютно відмитий  ароматним морським жилетівським гелем для душу, вийшов із ванної в одному лише рушникові, так як його одяг Наталя Львівна  завбачливо відправила до пральної машинки.
-Вибачте...- хлопець ніяково посміхнувся.
-Все нормально, не хвилюйся,-у відповідь посміхнулася Наталя Львівна, захоплено розглядаючи його міцну атлетичну фігуру.
Хлопець  виявився доволі симпатичним...
- Прошу до столу,- гостинно запросила Наталя Львівна.
-Дякую.
-Смачного! Пригощайся, не соромся!
- Скільки тобі років, Владику?- поцікавилася жінка, спостерігаючи як хлопець з апетитом куштує делікатеси.
-Двадцять шість.
- А чим ти займаєшся, якщо не секрет?
-Поки що нічим,- зітхнув хлопець.
- Тобто як нічим?Чому?-допитувалася Наталя Львівна.
   Хлопець відклав виделку і сумно подивився на жінку:
-Тому що я нещодавно вийшов із тюрми...
-Із тюрми?!!- жінка злякано поглянула на нового знайомого.
-Так, на жаль, це правда...
-І скільки років ти там провів? Яка стаття?
-Я відсидів в тюрмі десять років за вбивство...
   Наталя Львівна зблідла і злякано схопилася за телефон. Вона не очікувала почути такого откровення від людини, яку сама запросила до своєї квартири.
-Не бійтеся,заради Бога, я зараз все спробую пояснити...Я відсидів десять років за вбивство, яке не скоював...Мене виправдали...Ось, у мене є довідка...- хлопець дістав із паспорта папірець з печаткою.-Я не вбивця... Я нікого не вбивав... А якщо ви мені не вірите, то я краще піду, щоб не лякати вас...
-Ні, ну що ти...Ні в якому разі... Не йди...Але я хочу знати твою історію з самого початку...
   Почувши історію Влада, Наталя замислилася.
-Я, мабуть, піду вже...-промовив хлопець.
-І куди ти підеш? Тобі ж немає куди йти... Знаєш, хлопче, в мене є ідея- залишайся жити в цій квартирі, вона все одно зараз пустує...Я на днях виходжу заміж, а ти будеш жити тут. Я сподіваюся на твою порядність і чесність...Я тобі вірю...Але документи  твої про всяк випадок залишу у себе...
-Звичайно, візьміть мої документи як гарантію моєї чесності... Ви не уявляєте, як мені допомогли...Я перед вами в боргу...- хлопець не міг повірити в щирість цієї багатої пані, яку послав йому Всевишній за всі його муки...
-Ну що ж, хлопчику, мені вже час йти...-Наталя Львівна сховала документи хлопця в свою сумочку.-Освоюйся в квартирі, відпочивай, і нікуди поки що не виходь...Завтра я повернуся, і ми вирішимо, що робити далі. Бувай!
-Дякую вам...-хлопець схопив її за руку,-дякую! Вас послав мені Господь... 
   Так несподівано в її житті з'явився Влад...Спочатку Наталя Львівна відчувала до нього почуття, схожі на материнські. Тим паче, що її ненароджена дитина зараз могла б бути приблизно такого ж віку. Хлопець, який провів останні десять років свого життя за гратами, безнадійно відстав від життя і  прогресу, і їй подобалося навчати його і відкривати перед ним сучасний світ з дорогими гаджетами, салонами, фітнес-клубами, шикарними авто. Вона представляла свого протеже всім як племінника,єдиного сина своєї покійної старшої сестри.
   Хлопець виявився не лише вродливим, а ще й розумним і кмітливим, він дуже швидко вчився, практично ловив все на льоту, і дуже швидко перетворився із сірого каченяти на прекрасного лебедя. Він просто боготворив свою рятівницю за все, що вона для нього зробила і продовжувала робити. Наталя Львівна ж, дійсно, не жаліла грошей для хлопця, і намагалася забезпечити його  всім, що потрібно для комфортного життя. Можливо цим вона намагалася компенсувати свою нерозтрачену материнську любов...Але невдовзі вона закохалася у Влада як у чоловіка...
   Розум стверджував, що у них занадто велика різниця у віці, що вона занадто стара для цього хлопчика, але серце стверджувало зовсім інше...Для всіх  він залишався її племінником, а насправді став її коханцем...
- Котику, рідненький мій, я вже приїхала!- промурчала вона солодким голосом в слухавку.
-Я зараз,- з готовністю відповів Влад.
   Через кілька хвилин він вже вніс великий пакет на кухню і поставив його на стіл. Наталя підійшла ззаду і, обнявши хлопця за плечі, потерлася об його широку спину і вдихнула його аромат, такий приємний, від якого в неї паморочилося в голові.
-Я так скучила за тобою...А ти скучив за мною?
-Звичайно,- видихнув Влад і ніжно обійняв її.
-Слухай, Владику, а ти любиш рожевий мартіні? -раптом спитала Наталка, відхилившись від коханого.
-Не знаю,- розгублено відповів хлопець.- Я ніколи не куштував рожевий мартіні.
-Нічого страшного, ми зараз виправимо це непорозуміння,- Наталя Львівна дістала із пакету пляшку вина...