7 частина

                                          частина 7

    Вони проговорили до півночі...Розповідали один одному про своє життя, про мрії, про захоплення...Аліса і сама не зчулася, як розповіла про себе занадто багато зовсім незнайомому хлопцю. Послухавши її одкровення, Тарас довго сидів мовчки, палив цигарку і про щось розмірковував. Аліса теж мовчки сиділа поруч, дивлячись на зоряне небо.
-Ходімо спати, мені рано вставати на роботу,- тихо промовив хлопець, підвівся і  подав їй руку.
-Так, ходімо спати. Мені теж на маршрутку рано вставати.
- На добраніч,- усміхнувся Тарас.
-На добраніч,- тихо відповіла йому Аліса.
    Постільна білизна ніжно торкнулася її втомленого тіла. Дівчина з насолодою вмостилася на простенькому, але напрочуд зручному дивані, та заснути відразу не вдалося. Вона довго думала про батька, про  Володимира, про те, що вони зараз її скрізь шукають, думала про те, що робитиме далі...
-Агов, принцесо, прокидайся,- хтось обережно торкнувся до її плеча. Дівчина спросоння ледве відкрила очі і побачила,  над собою свого нового знайомого, який схилився над нею.
-Що таке? Що трапилося?- злякано промовила вона, протираючи кулачком очі.
-Нічого не трапилося,- Тарас здивувався такій реакції своєї гості,- ранок вже, я їду на роботу, а ти дивись, на маршрутку не спізнися... Як будеш виходити, хату замкни і ключ поклади під килимок на порозі.
-Ти вже їдеш? Надовго?- Аліса злякано поглянула на хлопця своїми зеленими очима.
- Так,їду на цілий день, буду працювати в полі, приїду пізно...Хоча тобі яка різниця? Маршрутка буде о дев'ятій, так що дивися не проспи.
-Гаразд, тоді бувай!-дівчині чомусь стало сумно.
-Прощавай, принцесо, бажаю тобі віднайти своє щастя в житті!- Тарас сумно посміхнувся,  потис їй руку на прощання і вийшов з хати. Через декілька хвилин на подвір'ї завівся трактор.
   Аліса довго лежала, прислухаючись до тиші. Тут, на цьому хуторі було тихо і спокійно, і їй подобалася ця тиша. Але в той же час дуже не вистачало комфортних умов, зручностей і шуму гамірливого міста. Боячись проспати маршрутку, дівчина часто схвачувалася, а потім  навіть і не зчулася, як її повіки заплющилися...Прокинувшись через кілька годин і поглянувши на годинника, вона зрозуміла, що...проспала! Спочатку її охопила паніка, яка поступово змінилася радістю. В душі вона навіть зраділа, що може залишитися ще хоч на день в цьому затишному місці. 
   Вона раділа, але не знала як відреагує Тарас на це. Поніжившись у ліжку майже до обіду, Аліса все ж таки змушена була прокинутися, тому що шлунок вже вимагав обіду. Одягнувши свої брендові джинси і майку, дівчина вирішила познайомитися з оселею свого нового знайомого. Тим паче, що почувалася зараз вільно і комфортно без господаря дому. 
   Своє знайомство вона розпочала із кухні. Проста скромна сільська кухня неодруженого чоловіка- мінімум меблів, посуду та кухонних приладь. Особисто саму її кухня і кулінарія як захоплення зовсім не цікавили. В їхньому домі приготуванням страв займалася хатня робітниця,  і в такий час Аліса вже давно б поснідала, якби була вдома. І каву запашну вже давно б випила. 
   Зробивши ревізію в холодильнику, дівчина таки знайшла там деякі продукти зовсім іншого гатунку, ніж ті , які вона звикла споживати  вдома, і зробила собі бутерброди та заварила звичайну розчинну каву. А потім з апетитом і великим задоволенням  все це з'їла.
    Ознайомившись із скромним помешканням Тараса, Аліса вийшла на ганок, з цікавістю розглядаючи все навколо, обійшла затишний простенький двір, без кованих воріт, фонтанів, стриженого газону та садових скульптур. А потім вузенькою стежкою спустилася до річки, обережно розхилила кущі і опинилася на березі. Прямо перед нею розливалося широке плесо Дніпра. Дівчина зняла босоніжки і обережно підійшла до самісінької води.
   Берег, залитий полуденним сонцем,потопав у зелені трав. Над землею витав запаморочливий п'янкий аромат травневих квітів та трав. Навкруги яскравими бризками горіли жовті  голівки кульбаб і світло-блакитні незабудки.
   Роблячи маленькі обережні кроки, Аліса переступила через коріння старої розлогої верби, що низько схилилася над водою на самісінькому краю пісчаного берега і опинилася на старому дерев'яному містку.
   Примруживши очі, дівчина поглянула на небо. Повільно, високо над нею пропливали білосніжні хмарки, над ними яскраво світило весняне сонце. Аліса підняла вгору руки. Яскраві промінчики прослизнули по її обличчю, а вітер підхопив її руді кучері, які вигравали на сонці різними відтінками рудого. Посміхнувшись, вона прибрала пасмо волосся з обличчя і обережно примостилася на містку.Звісивши ноги, вона доторкнулася пальчиками до води, а потім зачаровано поглянула навкруги. Тут було дуже гарно!
   Вона довго сиділа на містку, дивилася на воду і думала про своє життя і про ситуацію, в яку потрапила. Чи це вона створила цю ситуацію? Мабуть, що так і є...Мачуха їй не подобається, за Володимира заміж виходити не хоче, з батьком спільної мови не може знайти, ультиматуми йому ставить...І що буде далі? Батькові сторожові пси все одно  її знайдуть  або Володимир...Буде скандал...І батько таки віддасть її заміж, щоб чоловік сам давав їй раду, а Наталя Львівна буде і далі господарювати в їхньому домі... Ні, цьому не бувати!
   Дівчина здригнулася і витягла ноги з води. Вже вечоріло. За своїми роздумами вона навіть не зчулася як минув день. Закутане в багряне зарево сонце хилилося до заходу. Подув легкий прохолодний вітерець. Зашелестіла, вдарившись об берег хвиля. В очереті заспівали жаби, білою пеленою на землю опустився туман. День наближався до кінця. 
   Вона повільно зійшла з місточка і попрямувала до хати Тараса, насолоджуючись запаморочливим ароматом вечірнього весняного повітря...Господар ще не повернувся. Аліса сіла на ганку, чекаючи на нього. Невдовзі почулося торохтіння трактора, що швидко наближався. Тарас, заглушивши залізного коня, зістрибнув на землю і здивовано поглянув на свою гостю, яка зажурено сиділа на ганку його помешкання.
-Ти? Ти ще тут? Чому ти не поїхала? Не було маршрутки?- поцікавився він.
-Ні, я просто проспала... А ти не радий, що я ще тут?- вона підняла на нього свої зелені очі, повні суму.
-Та ні, радий...-хлопець розгубився,- просто не очікував тебе тут побачити.
-Чому?
-Таким принцесам як ти, нема чого робити в нашій глухомані...Я думаю, що тобі тут некомфортно...Слухай, ти ж мабуть голодна,- спохватився він,- ти ж не вмієш готувати їжу...Ти хоч щось їла сьогодні?
-Так,- дівчина ствердно кивнула головою,- коли прокинулася, зробила собі бутерброд, в холодильнику знайшла ковбасу і сир.
-Зрозуміло...І звідки ти звалилася на мою голову?-зітхнув Тарас.- Добре, зачекай трішки, я зараз змию із себе пилюку і приготую вечерю.
-Гаразд,- дівчина слухняно продовжувала  сидіти на ганку. Тим часом Тарас, прийнявши душ, поспішив на кухню.
-Принцесо, досить годувати комарів, йди вже до хати!- гукнув він крізь прочинену квартирку.
   Дівчина повільно підвелася і пройшла до маленької кухні, сіла на старенький дерев'яний стілець, і підперши рукою щічку, спостерігала за тим, як вправно цей сільський хлопець порається на кухні.
- Тарасе, а скільки тобі років?- поцікавилася вона.
-Двадцять...А що?
-А чому ти неодружений?
-Тому що не збираюся поки що одружуватися...Та й кому потрібен бідний тракторист зараз? У мене ж немає мільйонів, маєтків, мерседесів...
-Повір мені, хлопче, що щастя зовсім не в мільйонах і мерседесах,- сумно зітхнула Аліса.
-Можливо щастя й не в них, але й без них ти в цьому житті ніхто, повір... Ось, пригощайся! Вибач, вечеря скромна, якби я знав, що ти тут сидиш голодна, то  заїхав би до крамниці...
-Облиш, все нормально,- заспокоїла його гостя, наминаючи омлета з ковбасою та салат з огірків.- Все дуже смачне!
   Хлопець посміхнувся і теж заходився вечеряти.
-Тарасе, а дівчина в тебе є?- запитала раптом у нього Аліса.
-Ні, немає...
-Тоді можна я в тебе трішки поживу?
-Що-що?- розгубився хлопець.
-Можна я в тебе залишуся на деякий час? Мені просто зараз немає куди йти...Я хочу трішки розібратися в собі, подумати як житиму далі і що робитиму...Ти не проти?
-Звісно, не проти,- Тарас спантеличено подивився на дівчину.- Можеш залишатися тут стільки часу, скільки тобі потрібно. Але боюсь, що тобі буде тут некомфортно.
-Не бійся, все буде добре...