4 частина

                                                    4    частина
Вони каталися нічним містом майже до ранку, а потім поїхали до Дмитра додому. Він винаймав звичайну двохкімнатну квартиру в одному з спальних районів міста. 
-Проходь,не бійся,- Дмитро відчинив двері квартири, пропускаючи Алісу до свого помешкання.- Але попереджаю, що це не маєток, і окремих апартаментів у тебе тут не буде. 
- Якби ти знав, як мені набридли вже ті апартаменти! Особливо тепер, коли "Чорна пантера" переїхала до нас жити! 
-Розумію,- зітхнув Дмитро.
-Не розумієш, і не зможеш зрозуміти...І не намагайся цього  зрозуміти...Краще обійми мене,- дівчина підійшла до нього і ніжно  пригорнувшись, поглянула йому в очі багатозначним поглядом. 
   Дмитро міцно обійняв її і  відчув, що втрачає контроль над собою від звабливого аромату її волосся...
   Крізь сон Аліса почула як хтось постукав у двері. А потім до неї  долинули чоловічі голоси, які голосно розмовляли  в коридорі. Вона розплющила очі і підвелася на дивані, який слугував тут спальним місцем, прикриваючи оголене тіло ковдрою. 
   До кімнати ввійшли охоронці батька, одягнені в строгі ділові костюми, білі сорочки та краватки. Аліса зіщулилася, натягуючи ковдру до самого підборіддя і злякано дивлячись на чоловіків.
-Що ви тут робите? Що сталося?
-Алісо Ігоревно, збирайтеся додому! Ваш батько наказав вас знайти і привезти до нього.
-Я нікуди звідси не поїду! Батькові скажіть, що допоки його нова дружина не залишить наш дім, моєї ноги  вдома не буде! Зрозуміло?!
-Так, зрозуміло. Але у нас наказ...  Тому, будь ласка, одягайтеся і сідайте в авто. І не баріться, тому що у нас мало часу!
- Я вам повторюю, що я нікуди звідси не поїду! Я не іграшка і не лялька!  Тим більше, що батькові я вже поставила ультиматум: або я, або "Чорна пантера".
-У вас є інший вибір- або життя вашого хлопця, або повернення додому,- промовив один із охоронців, приставивши до скроні Дмитра пістолета. 
- Не слухай їх, чуєш, вони мені нічого не зроблять! Це все блеф!- спокійно відповів Діма, дивлячись їй в очі.- Вони мені нічого не зроблять! Зрозуміло?
   У відповідь в кімнаті пролунав постріл. Аліса злякано закричала, обхопивши голову руками і заплющила від страху очі. Після пострілу в кімнаті настала дзвінка тиша. Дівчина обережно відкрила очі, і побачила перед собою  коханого, з білим як крейда обличчям. Охоронець продовжував тримати пістолета біля його скроні.
- Алісо Ігоревно, у вас залишилося десять хвилин...Рішення за вами...
-Не слухай їх, чуєш?- повторив Діма. 
   Аліса відчувала, що його голос тремтить від хвилювання. Поглянувши на охоронців, вона зрозуміла, що це не жарти, і хоч як їй не хотілося повертатися додому, але життя Дмитра було для неї дорожчим.
-Добре, добре, припиніть, приберіть від нього пістолет, я їду додому!
-Алісо, що ти таке кажеш? Не здавайся! За мене не бійся! Вони жартують!- Дмитро намагався підбадьорити кохану.
-Не жартують, повір! Я їх добре знаю!- сумно промовила вона.- Дайте мені десять хвилин...Я зараз зберуся.
-Гаразд, ми почекаємо тут,-охоронці вийшли в крихітний коридор і  почали чекати Алісу.
   Дівчина одягла вечірню сукню, в якій була на весіллі, накинула легеньку куртку, одягла туфлі на високих підборах. Дмитро стояв посеред кімнати, розгублено дивлячись на кохану.
- Не сумуй, маленька, ми щось вигадаємо...Я тобі зателефоную під вечір, і ми вигадаємо якийсь план.
-Добре, бувай! - Аліса підійшла до хлопця і міцно його обняла. Той поцілував її і прошепотів так, щоб не почули охоронці:
-Я тобі зателефоную... Ми організуємо втечу...

    Рівно через десять хвилин Аліса Журавська сиділа в батьковому джипі і приреченим поглядом дивилася у вікно. Вона розуміла, що нічого не може вдіяти проти батька, але збиралася продовжувати війну.
   Автомобіль тихо під'їхав до маєтку Журавських. Ворота автоматично відчинилися, пропускаючи транспортний засіб у двір. Аліса вискочила на вимощену тротуарною плиткою доріжку і попрямувала до будинку. Помічниця відчинила їй двері.
-Алісо Ігоревно, де ви були? Ігор Сергійович місця собі не знаходить,- тихо промовила Інна.
   Аліса мовчки пройшла в свою кімнату на другім поверсі. Слідом за нею до кімнати зайшов батько. Він був дуже сердитим.
- Де ти була?!- він грізно подивився на доньку суворим поглядом.
-Спитай про це у своїх сторожових псів!- Аліса рвучко відвернулася від батька.- Вони знають!
-Що ти собі дозволяєш?! Як ти поводишся?! Дівчині із вищого суспільства не личить водитися із автомеханіком!
-А я у тебе не збираюся питати дозволу на те, з ким мені зустрічатися! Ти ж не питав у мене чи хочу я бачити в цьому домі твою Наталю...Я тобі скільки разів повторювала, що не хочу, щоб вона жила і господарювала в домі, де жила моя мати! Але ти мене не чуєш!
- Ти поводишся як невиховане дівчисько! Я забороняю тобі зустрічатися з тим простолюдином! Це моє останнє слово! ...-батько рвучко повернувася і хотів вийти з кімнати, але раптом повернувся:
 -Телефон...- промовив він,- віддай сюди телефон.
- Що?!! Ще чого!- Аліса  здивовано поглянула на батька.- Не буду я віддавати тобі свій телефон.
   Ігор Сергійович  вихопив з рук доньки клатч, з яким вона зайшла до кімнати, дістав звідти  телефон  і жбурнув його на підлогу. Гаджет розлетівся на шматочки. Аліса злякано закричала:
-Що ти робиш? Це моя особиста річ! Ти не маєш права!
-Маю право! Поки ти живеш в моєму домі, я маю право!  Ти покарана! Посидиш  у своїй кімнаті, подумаєш над своєю поведінкою, вибачишся перед Наталкою, тому що вона всю ніч не спала, хвилювалася за тебе, а потім поговоримо про те, як будемо жити далі.
   Ігор Сергійович вийшов з кімнати, голосно стукнувши дверима. Аліса розгублено стояла посеред кімнати і дивилася на розбитий телефон. Вона розуміла, що разом з тим телефоном розбилося її життя. Вийнявши з уламків гаджету сім-карту та карту пам'яті, вона полегшено зітхнула.
-Ви хочете війни? Ну що ж, буде вам війна!-прошепотіла вона, витираючи непрохані сльози, які бризнули з очей.