Глава 7: Очікування

Прокинувшись, Еллісон відчула легке розчарування, не знайшовши Ітана поруч. Вона потягнулася, щоб торкнутися того місця, де він мав би лежати, але замість теплого тіла відчула лише прохолодну порожнечу. Повернувшись на бік, вона подивилася на годинник на тумбочці — одинадцята година дня. Ітан вже був на роботі.

Вона підвелася з ліжка, відчуваючи легке запаморочення від швидкого руху. У голові все ще вирували події вчорашнього вечора. Еллісон підняла руку, щоб подивитися на кільце на безіменному пальці. Вона досі не могла повірити, що Ітан зробив пропозицію. Срібний обідок і маленький діамант блищали у променях сонця, яке проникало крізь штори.

Еллісон не могла втриматися і одразу ж поділилася новиною з Авою, написавши їй повідомлення: "Ітан зробив пропозицію! Я заручена!"

Не минуло й хвилини, як телефон задзвонив. Ава, не стримуючи емоцій, кричала у слухавку:

— Еллісон! Це неймовірно! Я так за вас рада! Розкажи все в деталях, негайно!

Еллісон засміялася, почуваючись такою щасливою, що не могла стримати посмішку.

— Ну, це було просто чарівно, — почала вона. — Ми були вдома, приймали ванну разом, а потім він витягнув цю маленьку червону оксамитову коробочку...

— О боже! — перебила її Ава. — Це так романтично! І що ти сказала?

— Я, звісно, погодилася! — Еллісон не могла стримати сміх. — Я навіть не знала, що він готує щось таке.

— Яка ти щасливиця! — Ава була у захваті. — Нам треба це відсвяткувати!

— Так, обов'язково, — відповіла Еллісон, мріючи про святкування з близькими друзями.

Вона спустилася на кухню, де її чекав приготований Ітаном сніданок — тости, фруктовий салат і чашка ароматної кави. Еллісон не могла не усміхнутися, думаючи про турботу свого нареченого. Вона повільно насолоджувалася кожним шматочком, згадуючи моменти, які вони провели разом, і мріючи про їхнє спільне майбутнє.

Скінчивши сніданок, Еллісон вирішила навести порядок у домі, розклавши речі по місцях і прибравши залишки ранкового безладу. Оскільки їй ще доведеться бути на лікарняному тиждень, Еллісон зрозуміла, що це ідеальна можливість виконати всі ті справи, на які завжди бракувало часу через роботу. Вона вирішила скласти список завдань, які давно відкладала: поїхати на шопінг, оновити гардероб, провести генеральне прибирання в будинку, нарешті перечитати ту книгу, яку їй подарувала Ава на минулий день народження. 

Тим часом в офісі кипіла робота, і Ітан дізнавався все більше і більше про справу, яка затягнула його настільки, що він часто забував про все навколо. Разом з Харпером вони сиділи за комп'ютерами, оточені стопками документів і папок.

— Ітан, подивись на це, — сказав Харпер, вказуючи на екран. — Програмісти знайшли ще деякі дані. Виявляється, у цього Алекса взагалі немає документів. Його ім'я навіть не проходить через жодну базу даних.

Ітан нахмурився, вивчаючи інформацію.

— Це якось не клеїться. Ми повинні дізнатися, хто він насправді та що він тут робить.

— Згоден, — кивнув Харпер. — Але без ідентифікації це буде складно. Потрібно продовжувати шукати, може, знайдемо якусь зачіпку.

Вони працювали майже цілодобово, витрачаючи всі сили на розслідування. Ітан хоч був виснажений, але все одно проводив час з Еллісон, намагаючись надолужити ті моменти, яких їм обом так не вистачало. Вони відвідували ресторани, де могли насолодитися тишею і смачною їжею, забуваючи на деякий час про всі проблеми.

Ітан часто возив Еллісон на шопінг, хоча це йому не дуже подобалося. Проте він не міг відірвати очей від своєї коханої, коли вона примірювала різні вбрання. Він зачаровано спостерігав, як вона перетворювалася з одного образу в інший, кожного разу виглядаючи неймовірно.

Еллісон посміхалася, вдячно дивлячись на нього. Вона відчувала його підтримку і любов у кожному його погляді, у кожному слові.

Вони прогулювалися по магазинах, тримаючись за руки, насолоджуючись спільними моментами. Вони сміялися, жартували і навіть дуркували, намагаючись не думати про труднощі, що на них чекали.

Одного разу, коли вони вийшли з чергового магазину, Ітан зупинився і притягнув Еллісон до себе.

— Знаєш, я ніколи не думав, що буду насолоджуватися шопінгом, — сказав він, дивлячись їй в очі. — Але з тобою все стає іншим. Ти робиш мене щасливим.

— Ти теж робиш мене щасливою, — відповіла Еллісон, обіймаючи його.

Їхні дні були наповнені дрібницями, що приносили радість. Ітан купував їй улюблені квіти, вони разом дивилися старі фільми, які їм обом подобалися. Він старався бути поруч, підтримувати і радувати її кожною можливістю.

В неділю ввечері, коли сонце вже сховалося за горизонтом, Ітан та Еллісон вирішили провести тихий вечір удвох. Вони зручно вмостилися на дивані, під теплим пледом, переглядаючи один із своїх улюблених фільмів. На екрані відбувалася сцена, яка завжди змушувала їх сміятися, і обидва були занурені в атмосферу спільного відпочинку.

Ітан обіймав Еллісон за плечі, відчуваючи її тепло поруч. Вони вже не вперше переглядали цей фільм, але кожного разу він приносив їм однакове задоволення.

Раптом Ітан трохи відхилився назад, щоб поглянути на Еллісон.

— Ти впевнена, що хочеш повернутися на роботу завтра? — запитав він, легенько торкаючись її руки. — Я маю на увазі, ти ще не зовсім одужала.

Еллісон подивилася на нього, помітивши занепокоєння в його очах.

— Я знаю, що ти хвилюєшся, — почала вона, злегка стискаючи його руку. — Але мені потрібно повернутися. Робота допоможе мені відволіктися від усього того, що сталося. І я не хочу, щоб усі думали, що я слабка.

— Ти не слабка, — заперечив Ітан. — Ти одна з найсильніших людей, яких я знаю. Але твоє здоров'я важливіше за все.

— Я це розумію, — відповіла Еллісон, посміхаючись. — Але я обіцяю, що буду обережна. Якщо відчую, що мені стає гірше, відразу ж скажу тобі.

Ітан дивився на неї кілька секунд, а потім кивнув, приймаючи її рішення. Він знав, наскільки важливою була для неї робота, і поважав її прагнення повернутися до нормального життя.