Еллісон сиділа за столом, нервово постукуючи пальцями по його поверхні в ритм дощу, що монотонно стукав по підвіконню. За вікном панував сірий, похмурий день, який лише підкреслював її задумливість. Перед нею стояла чашка кави, але напій вже давно охолов, як і її ентузіазм цього дня.
На столі стояла рамка з фотографією: Еллісон, ще зовсім маленька, щасливо усміхається між своїми батьками. Це фото було для неї якорем у морі спогадів, завжди нагадувало про ті часи, коли все здавалося простішим.
Комп’ютер був ввімкнений, його екран сяяв м'яким світлом, відображаючи відкриті документи та електронні листи. Поруч із ним лежали папери, які зазвичай завжди були акуратно складені, але зараз вони були розкидані по столу. Це свідчило про її недавню поспішність або втрату концентрації.
Кабінет Еллісон був просторим, проте затишним. Високі книжкові полиці, заповнені різноманітними томами, від класичної літератури до сучасних наукових праць, піднімалися до самої стелі. На стінах висіли декілька картин з абстрактними мотивами, які надавали кімнаті трохи яскравих барв. На підлозі лежав килим ручної роботи. Настільна лампа кидала тепле світло на стіл, створюючи невелику оазу тепла та затишку в цьому мороці. Важкі портьєри на вікнах були наполовину розтягнуті, пропускаючи тільки стільки світла, скільки потрібно.
Вікно виходило на гучну велику вулицю, яка була вічно заповнена автомобілями і пішоходами. Шум міста ледве пробивався крізь скло, додаючи своїх нот до загальної симфонії дощового дня. Машини проїжджали, залишаючи за собою бризки води, а пішоходи поспішали, ховаючись під парасолями. Міська метушня була контрастом до тиші кабінету, створюючи відчуття, що тут, за цими стінами, Еллісон була відокремлена від зовнішнього світу, занурена у свої думки і спогади. Раптом хтось постукав у двері.
— Еллі, можна? – почувся голос за дверима.
— Заходь – відірвавшись від думок відповіла Еллісон.
Ітан ввійшов до кабінету з тихою впевненістю, яка характеризувала його в кожному русі. Чорні брюки і бездоганна біла сорочка демонстрували його вишуканий стиль. На його зап'ясті виблискував елегантний годинник, що прикрашав його руку і додавав образу елемента розкоші.
Риси обличчя Ітана були чіткими і виразними, з прямим носом і виразно вираженими скулами, що надавало йому вигляд стриманої сили. Його коричневе волосся завжди було доглянутим і коротко стриженим, випромінюючи впорядкованість.
Очі Ітана, карі і глибокі, мали той особливий відблиск, що відображав його внутрішню сутність — мішанку привабливості і загадковості. Вони привертали увагу і відображали внутрішній вогонь його вольової особистості.
— Робочий день вже закінчився, не хочеш зі мною повечеряти? – звернувся Ітан до Еллісон.
— Я б не відмовилась, — відповіла Еллісон і на її обличчі промайнула посмішка.
Вона швидко закінчила сортувати документи, ретельно вкладаючи їх у відповідні папки. Потім вона зібралась, беручи свій телефон і складнувши його до чорної сумочки «Guess».
Її вишуканий стиль в одязі привертав увагу: довгі чорні брюки і білий топ гармонійно поєднувалися, підкреслюючи її струнку фігуру. Під піджаком, який вона взяла з вішака, було видно, що вона обирає одяг, який відображає її професійний стиль і смак. Русяве волосся, локонами падаючи на плечі, підкреслювало її яскраве, світле обличчя з м'якими рисами. Зелено-сірі очі додавали їй загадковості, а її впевнений вигляд говорив про внутрішню сили і самовпевненість.
— Я готова. – звернулась Еллісон до Ітана.
— Ти як завжди прекрасна.
Вони вийшли з кабінету, Еллісон вимкнула світло і закрила двері на ключ і поклала їх до своєї сумочки. Цей офіс — витончена новобудова зі скляними стінами, які створювали відчуття відкритості і простору. Лінії меблів були чистими і прямими, виконані з натуральних матеріалів і металу, що підкреслювало сучасний стиль і практичність робочого середовища.
Підсвітка LED на стелях ніжно освітлювала коридори, створюючи атмосферу комфорту і продуманого дизайну. По стінах висіли сучасні картини і абстрактні композиції, що додавало приміщенню художнього вишукання. Великі вікна в кінцевих частинах коридорів відкривали вид на місто, дозволяючи природному світлу заповнювати простір. Спустившись ліфтом, дівчина збиралась відкрити парасольку, але Ітан її зупинив.
— Ми поїдемо на машині, так буде комфортніше та швидше.
Місто оживало з настанням сутінків. Вулиці були осяяні м'яким світлом ліхтарів, створюючи затишний, майже казковий ефект. Вітрини магазинів мерехтіли різнокольоровими вогнями, відбиваючись у мокрій бруківці після недавнього дощу. Люди поспішали додому після довгого робочого дня, залишаючи по собі шлейфи руху і енергії, яка вирувала навколо.
Проїжджаючи повз відомі місця, такі як Pike Place Market і знаменитий Space Needle, вони бачили натовпи людей, які стікалися до громадського транспорту або чекали на таксі. Чоловіки у костюмах та жінки у ділових сукнях, з портфелями і ноутбуками, квапливо крокували тротуарами. Вони з нетерпінням прямували до своїх домівок, прагнучи залишити позаду метушню дня і зануритись у спокій вечірнього відпочинку.
Елегантні ресторани з панорамними вікнами пропонували види на міський горизонт, де неонові вогні хмарочосів зливались з вечірнім небом. Автомобілі рухалися у нескінченних потоках, червоні та білі вогні їх фар створювали ритмічну симфонію світла.
Еллісон дивилася у вікно, спостерігаючи за життям міста. Її зелено-сірі очі блищали відбитими вогнями, надаючи їй ще більшої чарівності. Вона завжди любила це місто – його ритм, його атмосферу, його нескінченні можливості.
— Сіетл виглядає неймовірно у цей час доби, хоч я і живу тут усе життя — зауважив Ітан, поглянувши на Еллісон, яка захоплено спостерігала за вечірньою метушнею.
#760 в Детектив/Трилер
#1278 в Сучасна проза
кохання складні стосунки зустріч, кілер, вбивства і розлідування
Відредаговано: 24.07.2024