Частина 4

-А тоді ми вискочили звідти, а вона погналась до директора.-продовжував Максим

Я заливалась сміхом, і не могла заспокоїтись. За ці півгодини ми досить добре роззнайомились. Лис розказав трохи про однокласників, та кілька веселих історій які стались минулого року. 

Що можу сказати. Клас веселий, сумно не буде. 

-Бляха де вони всі..-відпихнувшись від парти хлопець виглянув в відчинене вікно.

І протягнувши гучне: "-Ооооооо" хмикнув

Не витримавши, встала та за кілька кроків опинилась біля нього. У шкільному дворі було багато кульок, та ще більше народу: як дітей так і вчителів, ну і звісно ж батьків.

Глянувши на мене, він захитав головою і мовив: -Давид мене заб'є...

Нахмурившись перепитала: -Який Давид? Що ти там такого побачив Макс..?-визирула я знову, та окрім натовпу нічого особливо не побачила.

Тихо вдихнувши, він взяв мене за руку та потягнув до виходу, по дорозі розповідаючи про своїх як то кажуть "кєнтів"

-Аня, ти новенька, тому просто хочу попередити тебе.-зупинившись глянув в очі, та продовжив.- Ми з хлопцями тут головні, і краще б тобі це знати заздалегідь.

-Головні?-засміялась.- А що це взагалі означає? Ви ходите і забираєте в першачків обіди?-знову залилась сміхом.

Посміхнувшись, він заперечив.-Нічого такого.-махнув рукою.-Просто ми давно тут і знаємо всі правила. Якщо хтось їх порушують буде відповідати, раджу просто не висовуватись, та не перечити.

Засміявшись, Анна досі не зрозуміла що це далеко не жарт.-Хахахха, тобто якщо я зроблю щось не так, ви мене будете строїти?-засміявшись гучніше, відповіла.-Смішний жарт, я оцінила.

-Думаєш з таким жартують?-Його голос, глибокий і хрипкий, привернув увагу. З'явившись нізвідки, хлопець з темним майже чорним волоссям, окинув дівчину оцінювальним поглядом. Його темно-карі очі випромінюють впевненість і трохи нахабства, а на обличчі виникла злегка іронічна посмішка.

Максим витягується:-Давиде, не треба так різко.

-Ань.-повернувшись каже.-Ми просто хочемо, щоб ти знала, як все влаштовано тут.

-Як влаштовано?-сіпаю бровою.- Якщо це означає, що хтось буде диктувати іншим що робити, то це дурдом.

Хмикнувши, юнак проходить між Максом та мною, і розвернувшись на хвильку промовляє самим губами.

-Звикнеш. 

Я відчувала, як відгомін його слів все ще висить у повітрі, разом з тим відчувала запах цитрусових фруктів і м'яти. Повітря навколо них заповнилося свіжістю і чистотою, а ще, напругою темно-карих очей, які пронизливо дивилися.

-Баран якийсь.-кинула раптом.-Може підемо вже?-повернувшись до Макса спитала.-Бо знаєш, сьогодні порушувати "ваші" правила немаю бажання.-з іронією додала.

-Не грай так, Аню.-застережливо кинув.-Це небезпечна гра, і вона не для тебе. Але пішли бо фурія зараз буде дихати вогнем.- натягнувши посмішку, він побіг вниз сходами та коридорами школи.

Як потім виявилось, цього "барана" звати Давид Ткачук, і він не остання людина в ліцеї.

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо історія вам подобається

❤️