Частина 3

Я йшла коридором до кухні, сповнена думок про зовсім інші речі. Коридор був довгий і вузький, з теплими бежевими стінами, прикрашеними фотографіями сім'ї та пейзажами. Легкий аромат випічки з кухні спокушав і обіцяв затишок.

Раптом мене вдарила думка: завтра перше вересня, а я зовсім не готова."Як я могла забути про це?" – думала, відчуваючи, як холодний піт пробігає по спині. Усе раптово стало неважливим у порівнянні з тим, що я відчула паніку через наближення нового навчального року.

Я увійшла до кухні, де на столі лежало печиво, яке я так любила. Але навіть його аромат не міг заспокоїти мої нерви. "Що робити? Як все встигнути?" – запитувала саму себе, намагаючись заспокоїтися. І в мене вийшло. "Завтра ж тільки урочиста лінійка," – подумала ,"Уроків ще не буде. Навіть якщо я забуду щось, це не так страшно."Всеодно я не горю бажанням йти до школи. Можливо, краще просто піти спати?" – подумала, але внутрішній голос підказував, що потрібно бути відповідальною. 

Вирішивши це, я почала розмірковувати, що одягти. Поглянула на свій гардероб і вирішила, що вранці розберусь 

Пізніше я пішла до ванної, щоб зробити маску для обличчя. Світло відразу наповнило приміщення, створюючи теплу атмосферу. Наносячи маску, я відчувала, як вона освіжає шкіру і розслабляє напружені м'язи обличчя.Під час процедури я задумалася про майбутній рік. "Пройде рік, і я повернуся в рідне місто," 

Все-таки я знайшла що одягти. 

Тому темно-синій брючний костюм, та біла сумка вже зпозаранку були нагладжені. Такі ж білі туфельки на підборах, запозичила в мами.

Й після довгих, розмов з таксистом про адресу. Я все таки вийшла з машини, та поспішила до шкільких воріт.

-Дівчино!-пролунало з вікна.

Обернувши голову, поглянула на таксиста який з усмішкою побажав успішного року. 

Мило посміхнувшись Аня, подякувала та стукаючи підборами, помчала в приміщення.

Зустрівши догляну кучеряву брюнетку, років тридцяти я поспішила з нею привітатись, і представитись.

Катерина Ігорівна, так тепер звуть мою класну керівничку. Ну що ж на вигляд вона дуже мила, побачимо чи вилетить з нею фурія...

Навкруги була велика споруда. Ворота через які я пройшла, були чорними лакованими, та з золотистими деталями. Бруківка яка викладене біля школи, лавочки на ділянках з травою. Багато різних кущів, та квітів заполонили мій кругозір. 

Школа була надзвичайно великою, прямо цілий палацю..

Коротче кажучи, школа для мажорів.

Таке собі задоволення, чесно кажучи. Красиво, але чогось особливого я не побачила.

Єдине що привабило увагу, це невелика башенька зверху. Цікаво що там?

-Анно, я вибачаюсь я проведу вас до класу. Познайомитесь з однокласниками, і приблизно за пів години будемо збиратись на урочистій лінійці.-промовила Катерина Ігорівна.

Перевівши погляд на класну керівничку, я погодилась та вже за кілька хвилин блукала разом з нею безмежними коридорами.

-Це одинадцятий клас, сама розумієш більшість пішли після дев'ятого. Навіть у нашій престижній школі залишилось від сили вісім одинадцятикласників...-вздихнула вона  -Плюс ще є паралель, деякі уроки у вас спільно.-розповідала далі співрозмовниця Ані.

-А чому б не зєднати ці паралелі..?-задала зустрічне питання дівчина.

Жінка розсміялась.-Ой Аню, це вже не мені вирішувати..

Кабінет 135, в кінці коридору не залишав надій. Це був той самий клас в якому я буду навчатись останній рік.

Ну що ж...Не скажу, що надіялась на краще бо це й так найкраща школа міста.

Була б моя воля пішла б в звичайну. Але в нас бачте статус..

Катерина Ігорівна, посміхнулась та відкрила двері.

У приміщенні нікого не було..Ну що ж.

Нахмуривши брови класна керівничка, попрохала чекати в класі та сказала що все добре.

Хах, по її "дуже радісному" в лапках облииччі було видно, що все геть навпаки.

Нічого приховувати, заочно я знала вже багато чого про своїх однокласників...Але є кілька людей про яких я не знайшла нічого..Це дуже цікаво..

Двері відчинились, і  я відволіклась від телефону в клас зайшов високий, рудоволосий хлопець. 

-Привіт.-махнула головою в його бік я.

Це був один з юнаків, про якого Аня не знайшла нічого окрім сторінки в інстаграм.

-Опанаа, двіж-малина.-посміхнувсь хлопець.-Чия будеш? Новенька наша?

Привітався він класно, наче приємний. Тільки от про нього нічого не ясно.

-Та.-відповіла я.

Махнувши шевелюрою, хлопець спитав.-Звуть тебе як?

-Аня, а ти в нас?

-А по мені не видно?-зігнув брову він, багатозначно торкнувшись волосся та не побачивши реакції відповів.- Лис Максим.

-Лис..? То фамілія? А ні чекай.-зрозуміла дівчина. -Ти в нас у складі якоїсь мажорської групи, кілька разів сидів  на зоні  і тебе прозвали Лис.-засміялась я

-А ти класна, жартувати вмієш.- засміявся Максим

-Якщо  серйозно то з дечим ти вгадала, але ось я ніде не сидів..)

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо історія вам подобається

❤️