Частина 2

Аня

 Тепер у мене нове життя, і заклад для навчання теж і це вже не затишна та невелика школа на околиці міста.

А величезний, елітний ліцей. Мама приклала зусиль щоб мене туди влаштувати. Та я б могла залишитись в рідному місті. Шкода, поки що я нічого змінити не зможу.

Дрібний дощ тихо шелестів, стукаючи по дахах і дорогах, створюючи ніжну мелодію. А я ще й парасольку не взяла..От я везунчик, егеж? Легкий вітерець грав із листям дерев, змушуючи їх м’яко шарудіти. Я розглядала будинки навколо починаючи звикати до нового дому. Район в який ми переїхали дуже солідний. Це звісно круто, два поверхи дім, та таке інше, але я до цього не звикла, проте наш дім тепер був саме таким.

Краплини падали на обличчя, я вже поспішала до затишного двоповерхового будинку. 

Будинок стояв трохи осторонь від дороги, оточений зеленим садом із акуратно підстриженими кущами та квітами, що навіть під дощем залишалися яскравими плямами кольорів. Він був збудований у класичному стилі, з великими вікнами і балконом на другому поверсі, огородженим витонченими кованими поручнями. Світлі стіни будинку відбивали світло, створюючи враження тепла і затишку навіть у похмуру погоду.

Дівчина піднялася на крильце, відкриваючи важкі дерев'яні двері. Вона вдихнула свіжий, вологий повітря, відчуваючи, як вітерець грає з її волоссям. Вона увійшла всередину, де її зустріло тепло і спокій дому. 

-Та ти вся промокла, Нют!..!!

Знайомий голос мами, прозвучав тільки-но, я зайшла в будинок.

Стурбований вираз її обличчя, червона помада та чорний діловий костюм, дав мені зрозуміти що вона збиралась кудись.

-Я на роботу збираюсь якщо ти..-не встигла вона договорити як я перебила.

-Візьми парасолю..- мовчки сказала.

Беезшумно пройшовши її я озирнулась лише тоді коли голосно грюкнули двері.

Я стояла біля панорамного вікна залу, притулившись чолом до прохолодного скла. За вікном м'який дощ продовжував стукати по землі, створюючи дзвінкі візерунки на мокрій дорозі. Мій погляд був прикований до мами, яка стояла біля розкішної машини, що блищала під вологими краплями.

Зал був просторим і затишним. Величезні вікна пропускали всередину світло, навіть у похмуру погоду. В центрі кімнати стояв великий м'який диван, обтягнутий теплим, приємним на дотик матеріалом, а навпроти нього — камін, де вогонь тихо потріскував, даруючи відчуття тепла. На стінах висіли картини із зображеннями природи, а на полицях були розташовані книги, статуетки і сімейні фотографії.

Мама, виглядала впевнено і спокійно. Вона обережно сіла в автомобіль, який здавався ще більш вишуканим на фоні похмурого неба. Я відчула, як моє серце стискається від змішаних почуттів.

"Це не просто її начальник," – думала, спостерігаючи, як вона розмовляє з водієм, усміхаючись і киває головою. Їхня взаємодія здавалася занадто теплою, майже інтимною, і мене це турбувало. "Що між ними насправді відбувається?"

На одну мить мене охопила гордість за маму, яка завжди знала, як досягти успіху і здаватися невразливою. Однак водночас з цим з'явилася і легка заздрість, відчуття віддаленості і неспокою. "Чому вона завжди так зайнята?" – промайнуло в голові.

Внутрішній діалог переривався тихим шумом дощу і шепотінням вітру за вікном. У залі панувала тиша, і лише тіні від вогню у каміні танцювали по стінах, додаючи атмосфері загадковості та відчуття самотності. Я відчула легкий сум і бажання бути ближче до мами, розповісти їй про свої переживання і почуття.

Але продовжувала дивитися, як машина повільно від'їжджає, залишаючи за собою тонкий слід світла в сутінках. Піднесла руку до скла, наче намагаючись дотягнутися до мами, хоча знала, що це марно. 

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо історія вам подобається

❤️