Глава 52. Іван

— Дякую, що сказав матері правду, — почуваюся тим, кого спіймали на гарячому, бо я так і не виконав цю обіцянку, якщо чесно, — Вона на прощання сказала мені, що її син ідіот, але навіть якщо я перестану з тобою спілкуватись, мені будуть завжди раді вдома у Гриценків.. Аж легше стало! Не люблю нікого обманювати і не дуже вмію, якщо чесно. Мені здається брехня найбільше шкодить тому, хто бреше, а не тим, кого обманюють. Адже саме брехуну доводиться тримати в голові всі брехні і контролювати себе, аби нічого не наплутати. Такі дурниці, знаєш! Але я рада, що поїхала, дуже гарно у вас…

Вікторія знову щось говорить про козенят, про їжакчиху з малюками, яку ми не бачили, але чули. Мені подобається її белькотіння, вона так швидко говорить, що дивуюсь, як сама взагалі встигає за власними думками.

Нервово посміхаюсь, бо не готовий визнати правду: після того, як мама насварила мене за сльози нареченої, сказати, як все насправді просто язик не повертається. Це капець!

Майже всю дорогу назад ми спимо, тож я потроху збираюсь з думками. Попереду навчання, а якщо все буде як заплановано, то і цікавезне стажування в компанії, яка мені дуже сильно подобається. Життя налагоджується, так?

Щось типу того. Може я не таке вже й дурко? Ага…

Радію, невимовно радію тому, що на парах Віка поводиться як завжди. Ніби нічого не було. Ми знову багато часу проводимо за лабораторними, курсовими та модульними роботами. Бізнес, чи щось типу того. А влітку я дізнаюся, що Віку разом зі мною беруть на стажування до тієї крутої будівельної фірми!

Мене — по знайомству, а Вікторію як кращу студентку курсу.

***

Перший день стажування, то дуже хвилюючий момент. Так хвилююсь, що не одразу вдається заснути, а зранку встаю після третього дзвінка будильника. Вікторія вже на місці і щось мене дивує її зовнішній вигляд. Замість звичних потертих джинсів, вільної футболки та дульки на голові ця дівуля розпустила свої руді хвильки, натягнула на себе сарафан.

— Ти на роботу прийшла чи зваблювати когось зібралась? — фраза виривається сама собою, Віка шаріється, але ніяк не коментує моє зауваження.

Обговорити це не встигаємо, бо до нас вже прямує хлопець, за яким ми будемо закріплені на стажуванні.

— Привіт, молодь! Звіть мене Левко або Лев Гнатович, якщо будете погано поводитись. Зрештою атмосфера в нас в колективі дружня, втягуйтесь!

Ось він! Офіс, в якому плануються та проектуються спражнісінькі дива. Людей тут дуже багато, кожен зайнятий своєю справою. За наступні кілька годин Левко дає нам так багато інформації, що просто голова обертом. Поки я з роззявленим ротом роздивляюся навкруги, Віка постійно щось записує. Невже і тут в неї працюватиме цей синдром відмінниці?

За кілька днів ця руда бестія не тільки краще за мене розбирається в структурі офісу, а й весь час отримує похвальні коментарі від пана Гнатовича, чим бісить мене тільки сильніше. Ні, вона отримує схвалення не за красиві очі, а за правильні відповіді і спостережливість, але і я тут також не дурень! Просто за нею встигнути неможливо!

Але ввечері, коли Вікторія саме відходить до іншого кабінету, щоб зробити ксерокопії, Левко не витрачає часу даремно:

— Слухай, а Віка з кимось зустрічається?

— Я їй не нянька. Чого мене питаєш?

— Тю. Ну ви ж разом навчаєтесь, чи ти не знаєш? Така дівчинка яскрава і цікава, і розумна. Цікаво чи в інших речах вона так само винахідлива. Розумієш, про що я? Прикольна мала. Не знаю, як для стосунків, але кілька разів, я б спробував. а далі подивимось.

Якась неймовірна сила стримує мене від бажання начистити пику цьому Гнатовичу за подібні припущення. Віка точно не з тих, кого можна на пару раз! Для неї це серйозно, вона такими речами не займається. Я знаю це, бо пам’ятаю, як вона говорила, що перший раз має бути з коханою людиною і в шлюбі.

Договорити з Левком не встигаємо, бо Віка повертається. Цей недороблений залицяльник оживає:

— Вікусю, може підкинути тебе додому? Я вже також закінчив з роботою на сьогодні. Ще раз дякую тобі за те, що помітила ту помилку в кресленнях. Дуже допомогла!

— Та ми з Іваном живемо в гуртожитку, можеш нас двох підкинути? Це було б дуже круто!

— Ага, без проблем. Можете почекати на мене внизу біля парковки.

Не хочу я з ним їхати! Ми на метро спокійно собі б дісталися, може навіть зручніше було б. Не стримую емоцій, коли їдемо з подругою в ліфті:

— Я б на твоєму місці менше малювався сюди в офіс. Взагалі на себе не схожа. Ти про роботу думаєш чи незрозуміло про що? Цей Левко вже питає мене чи ти з кимось зустрічаєшся. Ну дуже професійно!

— Правда? І що ти йому сказав?

— Що я тобі не нянька, нехай тебе і запитує. І в сенсі? Хіба ти не проти побачень та всієї цієї лабуди, поки навчаєшся? Сама ж казала!

— Я не так казала. Вестись на студентів, в яких на думці тільки одне, мені не цікаво. Але ж Левко не якась дитина. Він дорослий і серйозний, це зовсім інший рівень. До того ж я абсолютно вільна птаха. Якщо підходити до всіх питань з розумом, можна і поступово розвивати стосунки, а не з місця в кар’єр.