Глава 44. Іван

— Доброго ранку, сонько! От і роби тобі після цього приємні сюрпризи!

— Мамо? Ти як тут?

Мав би протверезіти від того, що матінка приїхала, але бурхлива спроба підвестися на свої дві ноги завершується запамароченням в голові і дивним усвідомленням того, що я голий.

Щоб тобі, Гриценко! Знову???

Далі стає тільки гірше, бо я розумію, що це зовсім не моя кімната. За спиною моєї матері склавши руки на грудях стоїть Вікторія. Прочитати думки дівчини складно, але добрим цей погляд складно назвати. Нервово ковтаю і згадую, що напад завжди був і буде найкращим захистом, тому:

— Так, а що трапилось, мамо? З рідними щось чи з господарством??? Ти не казала, що маєш приїхати!

— Отакої! То ти матері цураєшся, Іванко? Зима на дворі, поратись по господарству не треба.Ми ж тебе додому з нареченою чекали, а ти приїжджати не хочеш. От вирішила тобі сюрприз зробити, столицю подивитися. Он який дорослий став! Рідна матір йому вже заважає. То не хвилюйся так! Можу сьогодні ж поїхати додому! Бачу ти тут гарненько розважаєшся! Весь в батька свого з тими напоями, тхне від тебе, синку. Ох доню, розумію, чому ти за нього заміж не сильно поспішаєш. Може й на краще, бо поки дурь в голові, толку з нього не буде.

Сиджу червоний наче рак, але Вікторія і сама має засоромлений вигляд. Від одного погляду на її червоні щічки мені враз стає дуже весело. Тільки насуплена мама змушує повернутись до реальності. 

— Мамо, не треба нікуди їхати! Я просто не чекав… Не знав, що опинюся в такій ситуації. Дуже радий тебе бачити, — промовляю це і навіть не здогадуюсь, як далі викручуватись з ситуацією. 

З відсутністю одягу, якого зовсім не видно на горизонті. І наче божественне провидіння наступної миті мені в голову летить спортивний костюм. Віка дуже старалась поцілити мені в голову.

Успішно.

— Ходімо, пані Ларисо, в нас тут неподалік є гарна кав’ярня. Там можна чаю і до чаю, поки наш легінь збереться і до нас притопає. Так, коханнячко?

На секунду мені здається, що з уст старости разом з єхидною посмішкою от-от витече отрута, але ні! Та в даний момент я можу тільки схвально кивати за те. що мене не б’ють і навіть підігрують в ролі нареченої. Божечки, як же мені доведеться розплачуватися за цю послугу???

Потім, Іване, подумаєш про це потім.

ВІКА: Приведи себе до ладу, Гриценко! Куртка твоя на стільці за диваном. Заради бога сходи в душ, бо ти реально смердиш. Ми з мамою поки побалакаємо. Не сци. Але будеш винен, як земля колгоспу. Чи як там у вас правильно кажуть?

Фух…

Несподіваний материн візит дійсно діє краще за холодний душ, який я приймаю, щоб голова перестала йти обертом від нападів нудоти та інших неприємних відчуттів. Десь через десять хвилин я вже більше схожий на нормальну людину, тому впевнено крокую до мами з моєю “нареченою”, але цим двом добре і без мене.

Щебечуть одна з одною, ніби так і треба. Добре хоч тут немає моїх дитячих фотографій, які мама зі сльозами на очах вічно показує всім нашим гостям вдома. Зі словами “хто б міг подумати, що з малюка з такою дрібною піпіркою виросте справжній козак!” зазвичай завершуються всі посиденьки в батьківській хаті.

Навіть не збираюсь переривати якесь дівчаче обговорення, але мама сама йде до вбиральні, залишаючи мене з “коханою” наодинці.

— Чому я в твоїй кімнаті опинився?

— Це ти мене питаєш, ідіоте? Твоє щастя, що в мене вільний день. Саме розповідала твоїй мамі про одне цікаве місце за містом - контактний зоопарк. Можемо поїхати разом, погуляти, там дозволяють годувати тварин…

— Ха-ха, ти ж не серйозно зараз? Думаєш, моя мама приїхала з села, щоб в столиці якусь козу годувати? Ти ж наче розумна дівчина, Віко! 

— Так ще єноти є!

— Ще краще! Може ще куниці, які в нас кілька років тому з курника тягали курчат? Передушили молодих курей, то мали клопоту з ними. Краще поїдемо стандартними туристичними маршрутами: на Поділ, до Маріїнського палацу, до Скляного мосту. Тобі не обов’язково з нами їхати, ти і так багато зробила. Дякую!

— Та я саме пообіцяла, що ми всі разом підемо. Все добре, Іване. Погуляємо. Я маю час. Стандартний маршрут, так стандартний маршрут.

Погода для прогулянки ідеальна. Зимова столиця тішить масштабами будівель. Сьогодні дивлюся на нього оком мандрівника і туриста, а не студента чи заробітчанина. Зрештою, тепер це моє місто, в якому я живу майже півроку. Яке змінило мене назавжди, закрутило в своєму шаленому ритмі і продовжує це робити.

Маму найбільше вражає Скляний міст — інженерне диво неймовірної краси, з якого відкриваються неймовірні краєвиди на Дніпро. Перехоплює подих так, що не одразу розумію — Вікторія не поспішає до нас приєднатися. Стоїть дуже далеко від скляної конструкції і навіть не дивиться в нашу сторону.

Може змерзла чи втомилася?

— Ти чого тут застрягла? Замерзла? Ходи до нас, там дуже гарно. Скоро вже поїдемо.

— Та я тут на вас почекаю, все нормік!

— Ні-ні, ми ж разом. Ми ж типу пара. Чи… Що не так?